14 (2)

Два імператори, живий і мертвий, сиділи під каменем, що нависав над доріжкою, котра вела до печери-усипальниці. Там їх не видно було ні з моря, ні з землі. А стежкою навряд хтось став би спускатися. Усипальниця дуже непопулярне місце. Та й викликати духів не обов'язково поруч із тим місцем, де знаходяться їхні тіла. Просто Ромулу було так звичніше. І він вважав, що його ніхто не потурбує. А ще, хотілося посидіти під цим каменем, мати відвідати, подумати на самоті, навіть відпочити. Тому що в палаці було дуже багато людей і більшість дивилися так, що між лопатками починало свербіти, а голову хотілося пригнути і відскочити вбік.

— Я б йому не довіряв, навіть під клятвою. І не факт, що на ньому спрацюють наші камені, — серйозно говорив Мален, ігноруючи той факт, що хтось уже вчетверте намагався його покликати. — Зіграти тут можна лише на його родині. Якщо він зрозуміє, що незважаючи на наданий на островах со-Ялата захист, вони там фактично заручники… Хоча з огляду на його синів і нахабство цієї сімейки, вони можуть ще й там спробувати погратися у захоплення влади. І тоді вони будуть не фактичними заручниками, а справжніми. Якщо їх Ліїн випадково не приб'є черговою зваленою стіною, у неї зараз настрій такий мінливий.

Ромул мовчки кивнув. Довіряти раднику со-Яруна він не збирався в жодному разі.

— З іншого боку, він зараз найкраще, що ти можеш отримати від цієї ситуації. Думаю, він навіть тямущі поради почне давати, не без користі для своєї родини, звісно. Він старий та розумний. Просто не дозволяй йому переступати якусь межу... попроси свою примарну бабусю за цим простежити. Заодно нехай вона стежить за твоєю аурою, на наявність прокльонів, що зароджуються, впливом управляючих зілль, та й усім іншим. У мене за цим Мірак стежив останніми роками. А до того старий Варда. І прокляли мене саме тоді, коли він помер, а Мірак ще не встиг приїхати. Занадто раптова смерть виявилася, не пощастило. Ми навіть підозрювали, що його вбили, але він підтвердив, що це був звичайний нещасний випадок. Отже, Ларама в цьому плані найкраще, що ти можеш знайти. Вона точно не помре, бо вже мертва. Та й зробити з нею нічого не зможуть. Вона надто старий привид. Щоб ніхто не зміг дістати її останки для прив'язки, вона напевно подбала. З цієї причини її не зможуть вигнати, хіба що послабити на деякий час. Але це теж легко можна виправити, нехай навчить тебе її закликати, повним ім'ям. І став у центр призовного малюнка накопичувач, щоб могла підживитися. До речі, для обміну новинами такий спосіб теж добрий. Хочеш щось сказати нам, клич мене. Заклик мене притягує миттєво, якщо хочу прийти. А ми можемо звати Лараму, звичайно, не на повне ім'я. Думаю, нам вона своє ім'я не довірить, розумна жінка.

— Не довірю, — підтвердила Ларама, з'являючись перед чоловіками. — Ви вирішили з хлопчиком домовлятися?

— Майже. Увечері проголосуємо.

— Добре, — сказала Ларама. — А тут такі чудові справи робляться. Одного мертвого імператора зараз закликає хлопчик, якому сказали, що він його син. А поруч стоїть один хитрун. І маг із пасткою.

— Зачекають, — відмахнувся Мален і примружився, дивлячись на небо, наче побачив щось дуже цікаве.

— Підеш? — Запитала Ларама.

— Звичайно, — підтвердив Мален. — Цікаво подивитись, що там за син. І дізнатися, хто йому про це сказав. Так, і на пастку теж хочеться подивитись. Єдиною, яка на мені спрацювала, була пастка Кадії. Але й туди я заблукав через свою дурість і добровільно.

— Чоловіки, — пробурмотіла Ларама.

Ромул глянув на камінь, що закривав вхід до усипальниці. Мати він любив, хоч і втікав від її опіки останнім часом. Та й фізично відчував, що поруч із нею стає дурнішим. І ось, прийшов сюди не до неї, а щоб побути на самоті, а потім поговорити з Маленом. Дивно.

— Мабуть, я не дуже добрий син, — пробурмотів тихо, а примари подивилися на нього з рівним співчуттям.

А коли Ромул вирішив, що настав час повертатися до палацу, на півдорозі від усипальниці йому зустрівся скуйовджений, незнайомий чоловік, який зумів умовити вартових його пропустити, але не зміг переконати їх, що не треба супроводжувати. Він різко зупинився, обдарував Ромула чарівною усмішкою, а потім, наче схаменувшись, зробив гранично серйозне обличчя.

— Співчуваю вашому горю! — гаркнув чоловік так, наче був воїном на параді.

Невидима Ларама тихенько пирхнула, а так само невидимий Мален прошелестів:

— Ідіот.

Чоловік його, мабуть, почув, бо з жахом озирнувся.

— Дякую, — сказав Ромул, коли чоловік знову подивився на нього. — Ви мене шукали?

— Так, ледве знайшов! — пролунало звинувачуючи, і чоловік затнувся. Подивився на стежку, на море, на Ромула. Про щось старанно подумав, морщачи лоб і прикривши очі.

— Повний ідіот, — пошепки захопився Мален. — Мабуть, послали, кого не шкода.

Чоловік знову озирнувся і з підозрою спитав у Ромула:

— Ви щось чули?

— Поки що я вас слухаю і поступово втрачаю терпіння, — відповів імператор.

Чоловік насупився, з видимим зусиллям зібрався з думками і видав:

— Вас на раді чекають!

— Якій ще раді? — здивувався Ромул. Він не пам'ятав, щоб збирав якусь раду, а це було його право та обов'язок.

— Великій, — порадував імператора чоловік, розвернувся і, не прощаючись, потопав назад стежкою.

— Не поважають тебе, — зауважив Мален.

— Я знаю, — похмуро сказав Ромул.

— І що збираєшся з цим робити?

— Дивлячись, що вони вимагатимуть.

Чомусь у тому, що від нього щось вимагатимуть, Ромул нітрохи не сумнівався.

— Чудово, — чомусь зрадів Мален. — Тоді я на цю раду з тобою схожу. Дуже цікаво, хто і про що там вирішив порадитись. І, до речі, не смій бігати палацом і питати у зустрічних про те, де ця рада проходить. Якщо чийсь посильний настільки тупий, що не здогадався сказати, де на тебе чекають, значить, почекають ще, надішлють іншого посильного, кмітливішого. Подумають про вічне, доки час буде.