13 (3)

Переслідування Валада і лікарки не задалося відразу.

Всі навколо ніби змовилися всіляко Ліїн затримувати та дратувати.

Спочатку, тільки-но вона встигла спуститися сходами, навколо неї, як навколо святкового стовпа, забігали дві дитини незрозумілої статі. Вони сміялися, верещали і бігали з такою швидкістю, що Ліїн боялася поворухнутися, щоб не збити їх з ніг. На щастя прибігла їхня мама і з вибаченнями своїх чад забрала.

— Діти — зло, — похмуро пробурмотіла Ліїн.

Не встигла вона відійти від сходів і спробувати зрозуміти, куди поділися Валад і лікарка, як до Ліїн підскочив скуйовджений товстун, почав кричати про те, що він купець, а його хтось ображає. Спробувавши зрозуміти, що ж цьому типу треба, дівчина з подивом з'ясувала, що він бажає відремонтувати корабель безкоштовно, тому що не зміг розминутися з якоюсь скелею, що ледве стирчить з води, недалеко від Головного острова Хребта Дракона.

Просив купець наполегливо, хапав Ліїн за рукав, потім почав вимагати і, можливо, справа дійшла б навіть до погроз, якби остаточно розлючена господиня архіпелагу не пообіцяла за нахабство відрізати вуха. Після цього купець став дуже ввічливим і, не забувши вибачитись, кудись пішов.

Не встигла Ліїн озирнутися і вирішити, куди йти далі, як перед нею, ніби з-під землі виріс темноволосий хлопчисько, якраз того віку, коли голити ще нема що, але вже уявляють себе чоловіками та серцеїдами. Він вручив Ліїн троянду з погризеними кимось пелюстками, і завів мову про те, наскільки вона чудова. Ліїн, якщо чесно, навіть не відразу зрозуміла, що говорить він не про поцуплену в чиємусь саду квітку.

— І лише один поцілунок прекрасної елана… — натхненно говорив хлопчик.

Зліва за кущами жасмину хтось досить бридко захихотів.

— Вуха відірву, і тоді навіть рибальським донькам не подобатимешся, — похмуро пообіцяла Ліїн, зрозумівши, що цей недоросль чи програвся, чи посперечається. — І якщо я дізнаюся, що ти втік зі школи…

Хлопчик миттєво випарувався. Так само загадково, як і з'явився перед Ліїн.

Прекрасна елана тяжко зітхнула і пішла далі, відчуваючи, що ще трохи, і точно хтось втратить вуха. Можливо, навіть Валад, хоч зробити це буде досить складно.

І доля, а може й боги, відразу вирішили ще раз випробувати її терпіння.

Перед Ліїн вискочив дрібний песик і став життєрадісно гавкати. Дівчина спробувала його обійти, але дрібна тварюка із завидною завзятістю забігала вперед і продовжувала гидко гавкати. Варто було спробувати її відсунути ногою, вона відразу гарчала, скалячи дрібні і гострі ікла. Довелося хапати песика вітром і жбурляти в кущі жасмину, де знову хтось бридко хихотів.

— Точно треба юним обдаруванням заняття знайти, — похмуро сказала Ліїн, трохи послухавши гавкіт, крики та тріск.

Озирнувшись і глибоко вдихнувши, дівчина рішуче пішла далі, до лікарського будинку. Красуня з півдня напевно прямувала туди. А Валад пішов слідом. Дуже вже мав рішучий вигляд.

— Треба заспокоїтися, заспокоїтися, — бурмотіла Ліїн, бадьоро крокуючи по запиленому дворі. — Заспокоїтися. Не треба викликати дощ, нехай цей пил краще зметуть і викинуть. Заспокоїтись. І чому я так злюсь? Подумаєш, дитина з трояндочкою та собака. А ще купець із каменем. І маг зі списком скарг. І… Це просто день невдалий, треба заспокоїтись.

Лікарський будинок був невеликим одноповерховим домом. Старим-престарим, можливо, навіть старішим, ніж палац. Або, як, сміючись, говорив Юміл, спочатку саме ця непоказна будова була домівкою господарів островів. А потім вони трохи розбагатіли і збудували собі палац.

З північного боку, затіненого яблунями, стіна будинку поросла мохом. Руда черепиця місцями позеленіла або посіріла через лишайник. Зате двері були новенькі. І вікна розширили, щоб вставити новомодні рами з восьми частин, що самостійно відкривалися.

Коли Ліїн була маленькою, у цьому будинку мешкала стара знахарка. Звичайна травниця, магічного дару в ній була крапля. Натомість досвіду стільки, що до неї радитись їздили лікарки та лікарі з усіх достатньо близьких островів. Якось навіть столична повитуха приїжджала розпитувати про якусь кровоспинну суміш. І куди поділася ця лікарка після того, як Ліїн поїхала до школи магії, ніхто так і не зміг розповісти. Щоправда, всі присягалися, що вона не вмерла. Просто пішла кудись.

Зараз у будинку жили три молоденькі лікарки-учениці. Одна літня — вчителька. А з недавніх пір ще й прекрасна жителька півдня, яка вирішила, що там їй саме місце. Напевно, також вирішила повчити молоді таланти.

Ліїн, киплячи від злості, трохи постояла на порозі будинку. Яскраво уявила, як уривається в нього і заглядає в кімнати, лякаючи дівчат, які готували за завданням вчительки якісь зілля. Уявила, що на це скаже літня лікарка. І вирішила спочатку розвідати обстановку, для чого й пішла довкола будинку, прислухаючись до того, що робиться за відчиненими по теплу вікнами.

— Боги, що я роблю і навіщо? — сама себе запитала Ліїнн, дійшовши до яблунь.

І тут почула голос Валада. Той муркотів когось умовляючи. Слів розібрати було неможливо, втім, як і пробратися далі без шуму — яблуні майже впиралися гілками в стіну і опускали їх до землі.

Ліїн трохи постояла, прислухаючись. Так і не зрозуміла, що там муркотів Валад. Натомість почула, що його співрозмовниця жінка. І навіть здогадалася яка.

Після цього найрозумнішим було б подумки обізвати Валада позаковиристіше, побажати йому скрутити свою погану голову і гордо піти.

Та й не потрібний їй був той Валад. Вона набагато більше за Юміла переживала. Мало що там за конкуренти у піратів знову з'явилися. Раптом хтось із імперських адміралів вирішив під шумок поправити статки? Ромул цих адміралів не контролював.

Але Ліїн ніби щось смикнуло на вчинення чергової дурниці. Та й злість нікуди не поділася, і її хотілося на комусь зірвати. Тому вона тихенько повернулася на поріг, відчинила двері і, переконавшись, що в коридорі нікого немає, почала підкрадатися до дальньої кімнати, вікна якої виходили на ті самі яблуні.