розділ 13

Прекрасні діви

Новина про те, що палац, захищаючи імператора, взяв і спопелив цілого прима, рознеслася швидко. Ромулу одразу почали кланятися і чемно посміхатися, а потім довго й насторожено дивитись у спину. Кілька людей спритно втекли навіть раніше за тих, кого Ромул вигнав. Мабуть, виношували якісь погані плани. У решти нерви виявилися міцнішими. Ну, або вони були розумнішими і зрозуміли, що ось так когось убити палац може не завжди і не скрізь, інакше будь-хто, хто так чи інакше бажав молодому імператору смерті, був би вже мертвий.

А в одну ніч цю теорію навіть спробували перевірити, кинувши у вікно камінь, обплетений якоюсь магією. Чи прокляттям, чи чимось з того, що вбиває миттєво. Ларама не розібралася. Плетіння, пролітаючи крізь захист на вікні, одразу стало з каменю сповзати і розпадатися на частини.

Межен, дізнавшись про це, перестав зображати веселого йолопа, стурбованого тим, що імператор погано їсть, і нагадав, що у палаці є дівчина, яка бачила, як імператора мало не вбили три дурні з мечами і нічого їм палац за це не зробив. Межен вважав, що з дівчини слід хоча б взяти клятву. Але Ромул був упевнений, що вона й так ні з ким не буде ділитися цим спостереженням. Чому був у цьому впевнений, він не знав. Але переконати його Межен не зміг. А Ларама ще й підтримала, заявивши, що Радда – хороша дівчинка, правильна.

І, мабуть, саме ця розмова погнала Ромула того ж дня ввечері на прогулянку в сад. Слідом за колишніми імператорськими нареченими, що випурхнули туди. Радда була серед дівчат. І в саду до неї можна було підійти, майже не побоюючись, що хтось вирішить, що Ромул приділяє їй надто багато уваги. Просто треба дочекатися того моменту, коли дівчина відійде від решти наречених. І переконати параноїка Межена, що поставлений Ларамою щит дуже надійний, а варта охороняє, навіть перебуваючи в десяти кроках від охоронюваного.

Дівчата поступово розходилися в різні боки, одні завмирали біля клумб з гарними квітами, інші йшли стежками або просто відставали. А Ромул усе йшов, ішов і, нарешті, дочекався того моменту, коли Радда сіла на лаву в тіні каштана, прикриту з одного боку кущем шипшини, а з іншого диким виноградом, відкрила книгу і почала читати.

Ромул показав вартовим знаками, щоб спостерігали і нікого підозрілого не пускали, тихо підійшов до дівчини і сів поруч. Вона на мить відірвалася від книги, блідо посміхнулась і продовжила читати.

— Гарна погода, — сказав Ромул.

Радда окинула його здивованим поглядом та невпевнено кивнула. Потім зачинила книгу і твердо сказала:

— Я нікому нічого не скажу.

Ромул кивнув, подивився на шипшину, навіщось торкнувся колючого батога.

— Знаєте, Радда, ви схожі на цю рослину.

Вона підняла брову і наділила імператора зацікавленим поглядом.

— Так, прекрасна, колюча і не кожен ризикне до вас підійти.

Дівчина тихенько хмикнула.

— Радда, навіщо ви сюди приїхали? Ви не хочете заміж, впевнений, але ви не відмовилися.

— Обов’язок, — сказала дівчина, закривши книгу. — Перед сім'єю. Сім'ю з такою історією та таким ім'ям не повинні забувати. Для цього слід зробити все. Чоловіки для цього стають воїнами, починають дуелі, роблять героїчні вчинки. А жінки мають нагадувати про свою сім'ю красою, вихованням, вдалим заміжжям, навіть якщо не хочеться. Ім'я для нашої родини те, за що слід триматися, якщо немає більше ні земель, ні старого будинку.

— Чоловіки ці землі та дім програли та віддали за борги, — нагадав Ромул. — Жінкам не обов'язково розплачуватись за чоловічі провини.

Радда смикнула плечем. Потім м'яко посміхнулася, ніби Ромул був маленькою дитиною, яка не розуміла елементарних речей.

— Це все трапилося тому, що ті чоловіки поставили свої бажання вище за сім'ю. Забули про обов’язок, честь, історію. Тепер їхні нащадки за це розплачуються. І я не хочу, щоб мої нащадки розплачувалися за мої нерозумні вчинки. Я зроблю все, щоб моя сім'я стала вищою, а не впала ще нижче. І якщо для цього слід було приїхати до палацу і стати окрасою свята, що ж, це не така вже й велика ціна. Кожен має робити те, що має і що може. Бо якщо сподіватись, що хтось інший зробить…

Дівчина замовкла і рішуче відкрила книгу.

— Так, я розумію, — сказав Ромул. — Ви маєте рацію. Слід робити те, що можеш. Прямо зараз. І не чекати, що завтра буде краще. Ви абсолютно праві.

Радда подивилася на нього здивовано, але імператор лише посміхнувся і пішов.

Йому слід було поговорити з со-Яруною. Давно треба було. А він відкладав і відкладав, сподіваючись, що завтра якимось дивом з'явиться союзник, маючи якого за спиною буде не страшно лізти в лігво цього павука. І насправді просто гаяв час. Дозволяв розмножуватися різним рятівникам імперії.

— Так, треба дізнатися, що йому треба, і вирішити, що з ним робити.

Коли Ларама обвішує всілякими захистами. Коли Межен засовує в рукава три кинджали, а в правій долоні стискає горошину-амулет, здатну паралізувати на недовгий час усіх, кого він подумки позначить, як ворогів. Коли супроводжуючі вартові одягають шоломи, перед тим, як ти постукаєш у двері тієї кімнати, до якої направив похмурий немолодий секретар. А маг, якого пощастило змусити присягнути на подарованому попереднім імператором камені, розвертає перед усіма щит, що тихо гуде від переповненості енергією. Ось тоді найменше чекаєш, що дракон, у лігво до якого збираєшся влізти, виявиться лише виснаженим сумним старим, що сидить на підлозі в оточенні чорних дощечок помальованих якимись магічними символами.

— Погано виглядаю? — поцікавився Гальшан со-Яруна. Посміхнувся, досить задерикувато і додав: — А міг виглядати ще гірше, якби один із моїх магів не знайшов ще й такого способу захисту від демонів. А ви, як на зло, не поспішали відвідати бідного старого. Втім, я вас розумію і ні в чому не звинувачую.

Ромул голосно хмикнув, озирнувся на варту і показав знаком, що більшість може вийти. Кімната була замала для такої кількості людей. Навіть те, що з неї забрали всі меблі, не рятувало.