11 (2)

Виявилося, веслувати і орієнтуватися по зірках хлопчаки вміли.

Опиратися своїй долі вони не стали, покірно спускалися до човна. А інших охочих втекти від страшних людей, які неодмінно завезуть на піратські острови і там продадуть у каменоломні чомусь так і не знайшлося.

І поводилися врятовані після того, що сталося, тихо і ввічливо, нічого особливого не вимагали, ловити рибу допомагали, магам не заважали. Навіть немовля заспокоїлося, наче відчуло настрій селян.

Зате знову почало кричати, коли Марк благополучно довіз його до Головного острова Драконячого Хребта. Валад йому чомусь не сподобався. Хоча самому Валаду не сподобалося зовсім не немовля, а те, що Марк притягнув купу сільських хлопчаків-дівчат і кількох дорослих. Але навіть це він погодився пережити. Тим більше, що розмова відбувалася в порту, і Марк, втомлений як ніколи в житті, просто послав його ловити морських зміїв і їх вчити правильно проводити рятувальні операції. Зате те, що частину врятованих посадили в човен і відправили в невідоме, призвело Валада в зовсім поганий настрій.

Він трохи потрусив за комір моряка, який цю радісну звістку повідомив. Обізвав Марка добрим ідіотом. Жінку, яка чомусь вирішила мага захистити, взагалі обізвав так, що вже на її захист стали хлопчики та немовля. І припинити цей концерт зуміла лише Ліїн, банально обливши натовп холодною водою, піднятою з моря.

Немовля після цього відразу ж кудись понесли, обережно ведучи його матінку під лікоть слідом. Хлопчаків поки що відправили в казарми до неодружених воїнів, а дівчаток на кухню допомагати кухарям. Що з ними робити далі було незрозуміло.

Дорослих, подумавши, відправили на стайні. Та й було цих дорослих мало.

А Валад стояв посеред двору, склавши руки на грудях. Несхвально спостерігав за тим, як Ліїн віддає розпорядження і продовжував бурмотити:

— Ідіот, який ідіот.

І це при тому, що особисто перевірив і переконався, що серед новоприбулих немає ні шпигунів, ні замаскованих демонопоклонників, ні навіть тих, кому з незнання всучили амулетик, здатний поєднати в собі те й інше.

Ліїн, розподіляючи врятованих по кухні-казармі-стайні, час від часу на нього озиралася. Потім дивилася на похмурого Марка і на Айдека, який підтримував мага плечем. І вона зовсім нічого не розуміла.

Ось чим можуть нашкодити хлопчаки, що попливли в човні до Триголового острова? Яка від них шкода Драконячому Хребту? А якщо нашкодять на новому місці проживання, то там з ними розберуться швидко і жорстко.

Бол-Маяса взагалі не відрізнявся легкою вдачею. Навіть із своїми дітьми. Що тут говорити про чужих.

Обід проходив у настороженому мовчанні.

Валад зосереджено жував і дивився лише на стіл.

Юміл невдоволено поглядав на Валада і майже не їв. Причому цього разу він був незадоволений зовсім не тим, що Валад прилюдно підійшов до його дружини і поцілував їй ручку. Ні, цього разу Юмілу не давало спокою те, що проклятий блондин практично назвав Марка ідіотом, а потім ще до ладу не пояснив, за що.

Марк теж був присутній на цьому обіді. І виглядав так, ніби ось-ось знепритомніє, потягнувши за собою скатертину — білу, з червоною вишивкою по кутках.

Айдек виглядав велично і незворушно, ще й загравав з задумливою Меланою.

А Ліїнн хотілося просто і невигадливо закричати і викинути всіх у вікно, разом зі столом. І нехай собі обідають там. І не псують їй настрій своїм невдоволенням одне одним.

І так, невдоволення Валада Ліїн теж відчувала.

Потім, на неймовірне щастя Ліїн, цей безглуздий обід закінчився. Айдек практично звалив Марка собі на плече і поволік відпочивати. Мелана пурхнула, пославшись на якісь загадкові справи. Юміл став свердлити поглядом Валада відкрито, і Ліїн не витримала. Шарахнула по столу кулаком так, що рука оніміла до ліктя, а посуд підстрибнув.

Чоловіки здивовано подивилися на неї.

— Валад, негайно розкажи нам, чому ти гніваєшся на Марка за тих дітей! Після цього забирайтеся кудись. Обидва! Та хоч побийтеся знову. Або напийтеся. Мені байдуже!

— Яка грізна дівчинка, — захопився Валад.

Ліїн натурально загарчала і жбурнула в нього склянкою, з якої допила кисло-солодкий напій. Валад легко відхилився, а потім ще й озирнувся, наче для того, щоб переконатися — склянка справді розбився об стіну, то була не ілюзія.

— Зараз же! — наполегливо промовила грізна дівчина, приміряючись до тарілки. Хоча, мабуть, краще кидатися ножами, виделками, а може й свічниками.

— Отак і розмовляй із підданими, — добродушно сказав Валад.

І Ліїн таки кинула тарілку.

Чоловік її спритно впіймав і поставив перед собою.

— Нетерпляча, — пробурчав. — І де тільки набралася?

— Він завжди такий, — сказав Юміл.

Валад обдарував його таким задумливим поглядом, ніби міркував — відірвати все-таки щеняті голову чи ще почекати.

— Гаразд, — сказав нарешті й допив напій. — Якщо самі нездатні зрозуміти, доведеться пояснити. Люди насправді дуже дивні істоти. І чують найчастіше зовсім не те, що їм кажуть, а те, що хочуть почути. Був колись такий світ, на цей схожий, просто більший і знаходився ближче до верхніх меж, а не до нижніх.

— Верхні межі? — здивовано перепитала Ліїн.

Валад тяжко зітхнув, потім відклав склянку і ворухнув пальцями. Перед ним відразу ж з'явилася ілюзія, така собі нитка, на яку були нанизані різнокольорові скляні кульки, а кінці вільно бовталися і розпліталися на сотні найтонших ниток.

— Отак мої вчителі малювали світобудову. Кожна кулька знаходиться у своїй межі, огороджена невидимими стінами знизу та зверху. Ще, на думку моїх вчителів, така нитка не одна і в одній межі може бути безліч світів. Але це зараз нам не важливо. А важливо те, що кожен світ складається з порожнечі та хаосу. Завдяки порожнечі цей хаос у межах упорядковується. Чим ближче до середини нитки, тим більш рівноважний світ і тим менше в ньому магії, хоч би як парадоксально це звучало. А найбільше магії у найнижчих і найвищих межах. Власне, у першому верхньому взагалі жити можуть лише боги, люди для того місця надто статичні. А у першому нижньому живуть демони. Там дуже багато порожнечі і дуже мало хаосу, гадаю, там навіть світів як таких немає. Демони — це все на що вистачає хаосу, що потрапив туди. Тому демони завжди голодні. Вони намагаються заповнити свою порожнечу. Думаю, вони так ростуть.