10 (4)

Людей, які вміють поводитися з гарпунними установками, схоже, назбирали шинками, де вони пропивали зарплату. Вони були різного ступеня нетверезості, один взагалі на ногах не стояв, і на імператора дивилися благодушно, а здебільшого ще й глузливо, що Ромул вирішив ігнорувати.

Набагато більше імператора займали вартові, котрі вирішили попрацювати вантажниками та носіями. Якби вони були з тих, яких Ромул призначав мало не особисто, він би не здивувався. Сам же набирав ветеранів, щоб хоч якась рівновага в палацовій варті встановилася. Але прийшли вартові молоді, підозріло веселі та готові служити. І з ними не з'явився той голова, якого призначила вдовствуюча імператриця. Він взагалі кудись подівся, і Ромул підозрював, що знайдеться після одного зі штормів, на березі, в погано впізнаваному вигляді, зате з мотузкою та каменем на шиї.

Адмірал Будіві теж прийшов, у супроводі незрозумілого молодика. Молодик заглядав у всі щілини і намагався випитати у Ромула, що він має намір робити далі, а отримував відповідь, що поки не прийдуть маги, ніхто нічого не робитиме.

— Гаразд, — сказав Ромул, коли нарешті з'явився один із магів і слухняно став протверезювати гарпунщиків. — Думаю, ні для кого не секрет, що я вам усім не довіряю. І побоююся, що хтось нерозумний може вирішити, що ситуація, що склалася, відмінний привід, щоб ударити мене мечем у спину.

Адмірал спробував щось заперечити, але Ромул від нього лише відмахнувся.

— Тому поки не прийшли інші маги, ви мені доведете, що нічого такого не плануєте. Адже розумієте, якщо мене вб'ють за допомогою магії, підозрюваних буде небагато. Та й складно це зробити, захист від магії в мене є. А ось від банального вартового з отруєним кинджалом насправді захиститись набагато складніше.

Будиві хмикнув, мабуть, теж подумав про мага з отруєним кинджалом, але нічого говорити не став.

— Як ми щось доведемо? — похмуро запитав один із молодиків.

— Легко, — пообіцяв Ромул. — Я маю камінь, який виявляє брехню. Присягнетеся на ньому, що не завдасте мені шкоди.

Вартові перезирнулися, досить дружно подивилися на адмірала, але той лише знизав плечима. Після цього відмовлятися вони не стали.

— Дивно, — тихо сказав Ромул.

А маг, тимчасово кинувши не протверезених гарпунщиків, підійшов ближче. І на камінчик дивився дуже уважно. А потім ще й про щось шепотівся із адміралом.

— Дивно, — знову сказав Ромул, цього разу голосніше.

Але що адмірал, що маг його проігнорували. А потім прийшли й інші маги, і одразу стало веселіше. Тому що подивитися на камінчик їм захотілося всім, вони штовхалися ліктями, витягали шиї та щось бурмотали. А Ромул вдавав, що не розуміє, чому виник такий ажіотаж. Добре хоч із рук вихоплювати не намагалися. Мабуть, і так усе роздивилися. Ну вважали, що роздивились.

На те, як коридорами тягнуть стародавні гарпунні установки з музею, подивитися збіглася, напевно, половина слуг і більшість придворних. Навіть колишні імператорські наречені стояли зграйкою під стіною і дивилися на всі очі, а потім несміливо пішли слідом.

І у двір глядачі вискочили з великим ентузіазмом, щоправда, далеко відходити від воріт не стали, а дехто ще й повернувся до палацу, щоб спостерігати з вікна.

Ромул оглянув своє військо, що невпевнено топталося з ноги на ногу, помилувався гарпунними установками і покликав мага, який мав посилити Ромулу голос для командування. Маг слухняно підійшов, помахав перед імператора руками і кивнув, мовляв, усе готове.

— Так, — похмуро сказав Ромул, дивлячись на найбільшу, мабуть, першу злякану. — Зараз проженемо найбільшого, решту має витягнути слідом. Якщо не втягне, доведеться стріляти ще в когось. Маги, готуйтеся кидати вогнем. Вогню вони бояться.

— А звідки ви знаєте? — підозріло запитав один із магів.

— З батьком порадився, — широко посміхнувшись магу, сказав Ромул.

Маг чомусь відступив і сховався за спинами варти.

— Отже, цільтеся, воно зараз упаде, — похмуро сказав Ромул, дивлячись на демона.

Гарпунщики забігали, потім заспокоїлися і заряджаючі підняли руки, повідомивши про готовність.

Ромул подумки видихнув, щосили намагаючись випромінювати впевненість. Міцно стиснув губи і дозволив щиту пропустити кляксу, на яку дивився.

Якщо чесно, він побоювався, що нічого не станеться. Тонкий браслет на зап'ясті здавався звичайним шматком старого заліза. І навіть коли демон став повільно, ніби був легким, як пух, падати, браслет усе ще був просто браслетом, жодних інших відчуттів не з'явилося.

— Стріляти! — гаркнув тимчасово обраний старший серед гарпунників.

Маги жбурнули вогонь, рідкий такий і жалюгідний, майже непомічений демоном. Натомість гарпуни він проігнорувати не зміг, незважаючи на те, що потрапили лише половина. Клякса змахнула кінцями, як крилами, різко стягнулася в кулю, ніби намагалася виштовхати з себе гарпуни. Потім зменшилася, наче стиснулася і зникла разом із гарпунами.

А Ромул знову нічого не відчув, навіть тоді, коли слідом за першою кляксою зникли ті, що були поблизу. І навіть тоді, коли решта шарахнулась у різні боки від чогось невидимого, не відчув. Зате маги стояли бліді, з дивними виразами на обличчях.

— Ну ось, — похмуро сказав Ромул, обдарувавши присутніх черговою усмішкою. — Тепер ви знаєте, що робити. Пропускати демонів за щит зовсім не обов'язково. Гарпуни крізь цей щит пролетять і так, чого не можна сказати про вогонь магів. Але якщо не буде вогню, потрапити в них буде важче, вогонь їх чудово відволікає. Загалом думайте, що з усім цим робити. І постарайтеся позбутися їх до вечора. Довше щит навряд чи протримається, а тямущого мага, який зможе його наситити, я досі не побачив. Так, і ще подивіться, куди впали гарпуни, що не попали в ціль, і поясніть свідкам, чому вони літають по місту. Уперед!

Висловившись, Ромул пройшов повз застиглого в нерішучості адмірала і пішов, дозволивши з рештою демонів воювати тих, хто відразу мав це робити.