10 (2)

Насправді все почалося з батька імператора Малена, а може й раніше. Цей батько дуже хотів спадкоємця, сина, мріяв про нього, а дружина народила двох дівчат, на чому й померла, мабуть, вирішивши, що свій обов'язок виконала. Друга дружина теж народила дівчисько, і бідний імператор запідозрив якийсь прокльон, але його не знайшли. І ось коли він уже зовсім зневірився, забув про сина і захопився якимись магічними порошками, сталося те, чого не чекали — імператриця взяла й завагітніла. А потім ще й виявилось, що довгоочікуваним хлопчиком.

Ну, імператор деякий час потішився, як годиться, відсвяткував народження спадкоємця, на чому остаточно охолонув. Магічні порошки йому були вже цікавішими, значно, ходили навіть чутки, що він шукає той, який може дарувати безсмертя, хоча ці чутки, звичайно ж, брехали. Імператор не шукав безсмертя, він просто вивчав властивості каменів та речовин, і намагався зрозуміти, де їх можна застосувати.

Хлопчик тим часом ріс, і треба сказати, він був зовсім не дурною дитиною, тому досить швидко зрозумів, що може робити все, що заманеться, може ображати вчителів і тікати з уроків, які не подобаються. Все одно поскаржитися можуть лише батькові, а він звично відмахнеться і вимагатиме не заважати. Ну, максимум прочитає лекцію про те, що так робити не можна. І навіть коли імператриця вмовляла чоловіка вплинути на сина, тривав цей вплив недовго. А коли вмерла, і цього вже не було. Зате було багато веселих друзів, а потім і доступних жінок. І впевненість у тому, що як тільки покладуть на голову імператорський вінець, так одразу всі заповажають і підкоряться, теж була.

В останньому він розчарувався досить скоро. Батько, який продовжував вивчати свої магічні порошки одного разу намішав щось таке, що його рознесло на дрібні шматочки разом із вежею, в якій він цим займався. І самовпевнений хлопчик у сімнадцять років отримав вінець.

Друзів у нього спочатку стало навіть більше, причому, не тих, кому аби погуляти, відправитись на полювання і побігати за придворними, нібито цнотливими дівами. Ці друзі були набагато серйознішими, роздавали обіцянки, скаржилися на радників і натякали на свою корисність. Малєн спочатку навіть розгубився від їхнього напливу. Але був він не дурним, зумів упокорити гордість і попросити допомоги в одного з учителів, чоловіка терплячого та незлопам’ятного.

Ось завдяки йому Мален з подивом дізнався, що зовсім не розуміє, що таке імператор і навіщо він потрібен, а трохи згодом і про те, що є володарем магічного дару, хоч і слабенького. А не розповідали йому про це тому, що поводився він огидно і навряд чи був здатний скористатися цим знанням правильно.

І бідолашному імператорові довелося мало не з самого початку вивчати все те, що він уже мав знати. Насамперед працювати з амулетами та артефактами, призначеними лише для імператора. По-друге — розбиратися в людях, хоча в цій справі він так і не досяг успіху. По-третє — справлятися з радниками, готовими будь-якої миті перегризтися між собою за інтереси своїх сімей. У четверту…

Загалом, виявилося, що витрачаючи життя на нікчемних приятелів, він упустив дуже багато. Але йому пощастило, йому у спадок від батька дісталися вірні люди, хоча довести їм, що цю вірність варто поширювати і на безглуздого сина, виявилося непростою справою.

І коли у Малена самого з'явився син, він собі пообіцяв, що змусить цю дитину все робити вчасно, навіть усупереч її волі. Щоправда, не розраховував, що бідолашного Ромула захищатиме мати, а вести з нею нескінченну війну виявилося справою непростою. Та й дитина не прагнула вчитися. І в якийсь момент Мален став відкладати та відкладати важливе. Спочатку чекав, поки син порозумнішає і зможе зрозуміти, що йому втовкмачують. Потім мало не стався палацовий переворот, і довелося захоплено виловлювати демонопоклонників. Потім він отримав прокляття, що не знімається, і приділяти час синові стало ще складніше. А потім прийшов той день, коли Мален вирішив, що дитина досить доросла і настав час їй пояснити, що робити з одним з артефактів. А ця дитина взяла і навіть не відчула, що тримає артефакт, та й ознак якогось магічного дару у нього пізніше не виявили, хоча шукали цілеспрямовано і…

Так багато цих «і» відбулося.

— І ви зрозуміли, що я не ваш син, — сказав Ромул.

Мален кивнув головою.

— Правда, чий, навіть не здогадувався, та й ніхто не здогадувався. Не ризикнули з'ясовувати та привертати увагу. Вирішили провчити тих, хто хотів захопити імперію в такий оригінальний спосіб. У тому, що це саме так ми не сумнівалися. Занадто багато високих і гідних користувалися силою демона і вели загадкові переговори. По крихтах навіть вдалося з'ясувати, що вони вже поділили між собою кілька архіпелагів, які належать моїм вірним людям, — сказав Мален.

Ромул хмикнув, потер пальцями підборіддя і обережно спитав:

— Значить, я з амулетами та артефактами нічого зробити не зможу?

— З деякими зможеш. З тими, що не заговорені на кров. А таких чимало. І щити тримають саме такі, інакше придворні маги не могли б вливати у них енергію. Я потім складу список речей і того, для чого вони потрібні. Але проблема не в цьому. Проблема в тому, що ти набагато дурніший за мене. Сидиш тут, як красуня у вежі, і нічого не робиш, чекаєш, схоже, що тебе хтось врятує.

— Ти отримав вірних людей твого батька, — нагадав Ромул. Говорити про те, що вірні люди Малена втекли зі столиці за відьмою Ловарі, він не став. І так це було зрозуміло.

— Бовдур, — задумливо промовив привид і похитав головою. — Так нічого і не зрозумів. Та якби вони тут залишилися, що б ти почав робити? Впевнений, те саме, що ти робиш і зараз. Сів би й чекав, доки ця стародавня відьма приведе їх до тебе, запевняючи, що ти можеш повністю їм довіряти. А вона б не привела, бо їм є кому служити і без тебе. А якби вона не привела їх, ти з блаженним виглядом засів би зі своїм блазнем грати в карти і став чекати на когось іншого.