8 (3)

Маяліна так нікуди й не пішла, бо знала, що буде далі. Знала, що чудовисько Каяр переможе, а потім упаде на сходи наче мертвий. Знала, що кинеться до нього. Знала, що майже добіжить, а потім прокинеться.

Вона цей сон бачила дуже багато разів.

Просто цього разу не прокинулася, зате добігла. Впала навколішки поряд з Каяром, обхопила долонями його обличчя, спробувала вловити подих. І їй навіть здалося, що вловила, але що робити далі все одно не знала.

Переможене чудовисько внизу біля сходів тануло, наче було з снігу. Люди, що розбіглися в різні боки, поступово поверталися, хтось несміливо потикав у купу палицею. Десь неподалік лаявся чоловік. А Маяліна сиділа на сходах і не знала, що робити. Взагалі не уявляла.

Ні, вона розуміла, що треба когось попросити про допомогу. Але не знала, кого, і не уявляла, як. Запитували і вирішували завжди за неї. Мама — з надривом та звинуваченнями у невдячності. Батько тихо розмірковуючи про те, що з його дівчинки обов'язково виросте справжня прекрасна елана. Вчительки у школі — нагадуючи, що пристойні дівчата слухаються батьків, вчителів, а потім і чоловіка, і не дозволяють собі вульгарно першими розпочинати розмову, підходити до незнайомих людей, та навіть відривати погляд від підлоги.

Дядько потім теж вирішував, бурчачи про чиєсь божевілля і чомусь Маяліну жаліючи.

А у Каяра все виходило дивно, він ставив запитання, сам на нього відповідав, чекав від дружини кивка і мчав уперед, тримаючи її за руку, щоб не загубилася. Каяр завжди кудись поспішає.

Поспішав.

А тепер він лежить на сходах, дихає зовсім тихо, а його дурна дружина не знає, що робити. Зовсім.

— Бідолашна дівчинка, — співчутливо пролунав над головою жіночий голос, коли Маяліна зібралася з духом, вирішила встати і хоча б озирнутися для початку. Раптом десь поруч є людина, підійти до якої буде не дуже страшно. — Цей хоробрий юнак ваш брат? Ох, якби не він, не уявляю, що сталося б. А мій дурний чоловік до самої смерті стверджував, що від магів ніякої користі нема. Шкода лише одна.

Маяліна, намагаючись стримати сльози, подивилася на співчутливу жінку.

Вона стояла кількома сходинками вище. Була не молода. Одягнена в яскраву фіолетову сукню, розшиту квітами з бісеру. Дуже яскраву сукня. Під стать сукні у жінки було віяло з пофарбованого в фіолетовий пір'я, і ​​крихітний капелюшок, пришпилений до зачіски.

— Сподіваюся, із цим юнаком усе гаразд, — продовжила співчутливо говорити жінка.

Маяліна несміливо кивнула. Глибоко вдихнула, щоб не заплакати і зізналася:

— Схоже, Каяр істоту надто сильно вдарив. Вклав більше, ніж можна було. І тепер…

— Знепритомнів і потребує відпочинку та догляду, — сказала жінка. Поплескала віялом по долоні, кивнула і впевнено додала: — Я вам допоможу, дитинко. Не можна ж вас залишати на сходах. Так. Я Роззі ше-Валіне, на жаль, вдова, і, на жаль, далеко не така молода, як мені хотілося б.

— Маяліна со-Леглезі, — прошепотіла дівчина. — І це Каяр, мій чоловік, а не брат.

Роззі велично кивнула, потім озирнулася і грізно закричала:

— Корін, Васава, а ну негайно сюди, боягузливі нероби! А то я синові на вас поскаржуся! Швидко!

І немов за помахом чарівної палички поруч з нею з'явилися двоє чоловіків. Високих, як Айдек, однаково світловолосих і конопатих, з однаково нерозумними обличчями.

— Піднімайте чоловіка юної елани, бовдури, він ваші боягузливі шкури врятував. Негайно!

Чоловіки схопили Каяра за руки ноги і кудись понесли. Маяліна і схаменутися не встигла, як любляча фіолетове рятівниця, підхопила її під руку і повела слідом, попутно не перестаючи говорити.

Вона розповіла, що живе зовсім поряд і часто гуляє сходами, бо лікар порадив. А ще любить морем милуватися. Похвалила Маяліну за чарівне личко, а Каяра за хоробрість. Посварила своїх бовдурів. Сказала, що негайно пошле за лікарем. Розповіла, як її син у дитинстві весь час розбивав коліна, а одного разу навіть був покусаний псом. І якось так вийшло, що Маяліна розповіла їй, куди прямувала з Каяром. Після чого Роззі радісно охнула і сказала, що один із кораблів її сина якраз туди ж піде. І що лікувати чоловіка юної елан можна прямо на ньому. І що…

Говорила Роззі так багато, що Маяліна в якусь мить загубилася в її міркуваннях, вигуках і обіцянках.

І не встигла схаменутися, як опинилася замість гостиного дому в гостях у співчутливої ​​немолодої елана. Була напоєна заспокійливим чаєм, познайомлена з лікарем, а потім посиділа при огляді поряд з чоловіком. Лікар підтвердив, що в юнака магічна перевтома, і що нічого, крім відпочинку, йому не допоможе. Роззі попурхала навколо нього, випитала, чи не небезпечні Каяру морські подорожі і, знову ж таки, перш ніж Маяліна встигла щось сказати, виявилося, що завтра дорогі гості продовжать подорож на кораблі сина господині.

— Мабуть, так навіть краще, — сказала дзеркалу Маяліна.

Мабуть, доля чи якісь боги про неї, безглузду, дбають. І весь час підкидають людей, які можуть вирішити будь-яку проблему, бо сама вона цього зробити не здатна.

Роззі вона подякувала щиро, коли та принесла чай, цього разу звичайнісінький, і булочки. Відмовилася йти від Каяра в окрему кімнату, сказавши, що може поспати і на софі, якщо захочеться. Поки спати Маяліні не хотілося зовсім. Натомість хотілося сидіти поруч із чоловіком, тримати його за руку і слухати тихе дихання. І чомусь було страшно. Здавалося, варто від нього відійти, і він перестане дихати.

Булочки та чай, на диво, Маяліну трохи заспокоїли. Вона взяла книгу, принесену Роззі, сіла в крісло біля ліжка і почала читати вголос. Сама не розуміючи, чому. Потім, відклавши книгу, просто сиділа та дивилася на Каяра. І намагалася переконати себе, що все буде добре.

А було все одно чомусь страшно.

І Маяліна здавалося, що вона зробила щось не так. І якщо не встигне виправити, пророцтво збудеться саме так, як їй здавалося щоразу після тих снів. І Каяра більше не буде. Не буде людини, яка хоча б кивка від неї чекала, а не вирішувала всі проблеми за неї, перш ніж вона встигала подумати.