7 (2)

Грот був невеликий, але гарний, з жилами рожевого кварцу, що малюють таємничий візерунок на майже чорних стінах, з напівпрозорими і білими наростами на камінні та мереживом крейдяного візерунка навколо дрібного озерця. Озерце було майже кругле та тепле. Один із магів казав, що це через те, що воно має сполучення з якимись гарячими підземними джерелами, та й сам грот колись був повністю затоплений. А потім вода опустилася, залишивши печеру, кварцові жили та озерце.

Вода в озерці була дивна на смак, і, за словами лікарів, пити її взагалі не слід. Зате вона була дуже корисна для шкіри, через що в печеру постійно бігали не бажаючі втрачати красу дівчата і жінки, а іноді й чоловіки, тому що на старі, не дуже добре заліковані рани вода теж мала корисний вплив.

А бувало, там усамітнювалися парочки, про що всі знали, але навряд чи думали, що туди ж розсерджена господиня Хребта Дракона потягне чоловіка. Практично силою потягне, приголомшеного першим натиском, скоромовкою вибачень для його співрозмовників, які вирішували, чи варто ремонтувати декотрі зі здобутих кораблів, і присутністю чимось збентежених воїнів. Потім чоловік трохи схаменувся, спробував вирвати з її долоні свою руку, але був обізваний упертим бараном і наляканий обіцянкою спати з Айдеком. Причому ця обіцянка була сказана так, що Юміл на деякий час замислився, намагаючись збагнути, хто саме з Айдеком спатиме. Прозвучало так, що міг матися на увазі як він, так і Ліїн. Ось уява й малювала картини того, як велетень, що нарешті повернувся, з криками і лайкою відбивається від божевільної жінки, лякаючи дружиною, намагаючись її не вдарити і не сильно образити. Видовище виходило цікаве, але навряд чи його слід було втілювати в реальність.

— Що ти задумала? — нарешті спитав Велівера, вирішивши, що спочатку краще поговорити.

— Романтичне побачення! — зло відповіла со-Ялата і обдарувала чоловіка далеким від лагідного поглядом. — Я тебе з ранку шукаю! А ти навіть не захотів нікому сказати, куди йдеш. Ось коли не треба, він завжди маячить поруч, а як треба… чоловіки!

— У тебе не романтичний настрій, — сказав Юміл.

— О так, я дуже рада, що ти помітив, — відповіла Ліїн, прискорюючи крок. — Але я задумала це прокляте побачення і нікуди воно від мене не подінеться, незважаючи на те, що дорогого чоловіка довелося шукати півдня. Я ж тобі навіть поклик відправляла, а ти не відреагував, та я мало Малена не попросила тебе пошукати.

— Пробач, — так несподівано видихнув Змій, що Ліїн спіткнулася і повисла на його руці. — Я не хотів, щоб мене відволікали, і поставив блок, від усіх, не ставши його ускладнювати допусками.

І посміхнувся гад. Винувато так усміхнувся, кривувато, привабливо і по-хлоп'ячому.

Ліїн похмуро пробурмотіла, що це його не врятує, і пішла далі.

До гроту довелося їхати конями. З піднятими щитами. Тому що у когось була параноя, Ліїн так і не з'ясувала, у кого саме. І цей хтось був упевнений, що рано чи пізно на острови Хребет Дракона почнуть посилати різноманітних убивць, як найманих, так і тих, хто мріє про зрозумілу тільки їм справедливість. Тому щити доводилося тримати, як тільки виїжджаєш за місто, аби звикати. А в місті мало не на кожну будівлю навісили такий захист від різних недоброзичливців, що вартові вже замаялися бігати то до жінки, яка щиро побажала смерті чоловікові, який повернувся нетверезим, то до скривдженого кимось хлопчака, а то й зовсім до п'янички, якому дерево відмовилося поступитися дорогою. Із захистом продовжували працювати маги, намагаючись вписати до нього всілякі винятки, і Ліїн підозрювала, що ця робота триватиме, поки існує місто. І все одно варті доведеться кидати всі справи і мчати звільняти чергового «недоброзичливця».

Поки їхали, Ліїн трохи заспокоїлася, помилувалася краєвидами, метеликами, Юмілом і навіть встигла вирішити, що злитися насправді нема на що. Усі зайняті, і Змій чи не насамперед.

Та й яке це романтичне побачення, якщо чоловіка насильно пхаєш в озеро, наказуєш сидіти, а потім, злісно регочучи, розкидаєш по гроту різнокольорові вогники? Це швидше буде схоже на підготовку до жертвопринесення.

З коня Юміл знімав дружину за всіма правилами і навіть не забув легенько притиснути себе, перш ніж опустити на землю. Слухняно відв'язав від сідла дві сумки і пішов у печеру. Ліїн затрималася, віддала розпорядження воїнам, а потім розгорнула біля входу щит тиші. Односторонній. А то трапиться щось, і нещасні воїни кричать біля входу в печеру так само безглуздо, як сама Ліїн сьогодні, відправляла чоловіку поклик.

— Не злитися, — нагадала собі елана, гордо підвела голову і пішла слідом за Змієм.

Виявилося, час він не гаяв. І поки Ліїн ставила щит, встиг розвісити під склепінням ті самі різнокольорові вогники, роззутися і сісти біля озера, опустивши ноги у воду. Вогники перетворили грот на щось казкове й нереальне, забарвили вибілені камені, змусили сяяти кварцові жили, а вода в озері здавалася чорним дзеркалом, яке відбивало вогники ледь не яскравіше, ніж вони були насправді.

— Права була Мелана, — пробурмотіла Ліїн. — Свічки гірше.

І нерішуче пішла до Юміла. Чомусь саме зараз витівка стала здаватися дурною. Юміл, це Юміл і, можливо, спробу довести, що саме він потрібен і важливий, визнає безглуздою, хоч і милою. І це буде дуже прикро.

Ліїн завмерла, подивилася на озеро-дзеркало, труснула головою і посміхнулася.

— Все одно, — прошепотіла досить похмуро. — Мені хотілося побувати в цьому гроті з коханим чоловіком, ще коли в школі навчалася. І все буде правильно.

Глибоко вдихнувши, Ліїн підійшла до озера і сіла поряд з Юмілом, потім притулилася до нього плечем і стала спостерігати за вогниками, що відбиваються в озері. Вони там повільно плавали, як чарівні риби, і чомусь заспокоювали.

— Юміл, у сумці вино є, — прошепотіла дівчина.

Відображення Змія в озері посміхнулося, і чоловік потягнувся до сумки.

— І сюди купатися приходять, — нагадала Ліїн. — Вода цілюща, та й приємно.