6 (3)

Ще один корабель того ж дня заходив у крихітну бухту між Ведмежими Лапами. Ведмежі Лапи були частиною Ведмежого острова, і заходити в бухту між ними могли або якісь самовпевнені самогубці, або ті, у кого на борту були дуже вмілі маги, здатні пронести корабель мало не по повітрю.

Ведмежі Лапи були скелями, півкільцями, що виступають далеко в море. І здавалося, острів-ведмідь намагається когось упіймати. Або обійняти, як вважали романтичні панянки. Насправді ці лапи з'явилися внаслідок магічної катастрофи. В результаті її ж загинуло всім складом сімейство прима со-Моларан, після чого його землі були поділені між менш родовитими, але більш гідними підданими імператора.

А Ведмежий острів, разом з його лапами і бухтою, заповненою уламками, між ними, так і залишився частиною земель імператора, з тимчасовими володарями, що призначаються, і перспективою рано чи пізно комусь дістатись. Комусь нещасному, бо репутація у цих земель була не дуже. Мало того, що знаходяться практично на кордоні із Золотими Туманами, так ще й після загибелі со-Моларан із власниками вічно щось трапляється. Подейкували навіть, що це через те, що мертвий прим із сімейством так і не були поховані, як воно належить. Але хто ж їх поховає і як, якщо вони разом з будинком і частиною острова провалилися під землю, залишивши на своєму місці бухту між Лапами?

— Думаєш, то була хороша ідея? — спитав Айдек, допомагаючи Маркові збирати підвішні амулети та накопичувачі.

— Тут корабель точно не знайдуть, та й ненароком навряд чи побачать, навіть якщо з ілюзією без мого нагляду щось трапиться, — спокійно сказав маг. — А в крайньому випадку Війко зможе його вивести в море. Він амулетами вміє користуватися не гірше, ніж я.

На острів вирушали порівняно невеликою групою, обвішані зброєю так, ніби збиралися брати в облогу замок.

— Там є прохід, — розповідав Марк, коли воїни та маги пливли на човнах чистою від уламків водою під навислими над головами скелями. — Думаю, колись це був потайний хід, той самий, завдяки якому воїни тоді ще короля примудрилися зайти за спини війську імператора. А коли замок зник разом із скельною основою, ровом, двором та своїми жителями, частина потайного ходу, прорубаного в скелях, нікуди не поділася. Та ще й вихід з нього став помітним, маскування зникло, мабуть було прив'язане до замку. Але один із магів вогню, які припливли на острів розслідувати, що саме трапилося з примами, цей вихід замаскував заново, так, про всяк випадок. Адже острів прикордонний і статися тут могло будь-що. Особливо після того, як пов'язане з цим островом сімейство остаточно вимерло.

Прохід справді знайшовся — починався у невеликому гроті та практично повністю складався зі сходів. Остання і найдовша нарешті довела до виходу, і група опинилася між двома величезними каменями, що спиралися вершинами один на одного.

Жодного поселення поряд не було. Місця поблизу Ведмежих Лап вважалися проклятими. Група повернулася до моря, і переконалася, що корабля завдяки скелям, що нависали, не видно навіть Марку, котрий бачить крізь ілюзії. Потім маги посиділи над мапою, визначилися куди йти і вирушили на пошуки немовляти, якому пощастило з'явитися на світ володарем вогненної стихії.

— Демони чи пішли, чи зачаїлися, — похмуро пробурмотів один з магів, коли група дійшла до невеликого гаю і сіла пообідати й відпочити.

Місцевість взагалі змінилася. Зникли величезні камені та висохлі, ламкі травинки, що стирчали зі щілин у оголеній скельній основі. Що далі від берега, то зеленішим був острів. Потім трапилася дрібна та широка річка. А далі почали з'являтися дерева спочатку по одному, а потім і купками.

— Дивний острів, — пробурмотів один із воїнів, насторожено озирнувшись на крик якогось птаха.

— Звичайний, — не погодився з ним Марк. — Просто хтось із сімейства прима, а може найманий маг чи взагалі слуга, експериментував із силою, з якою не зміг упоратися. Ось замок із частиною скелі і обвалився, просто зник, пірнувши під воду. Частину острова спалив магічний вогонь, так спалив, що пропечений ґрунт змило першим сильним дощем. Це зараз ті скелі потроху оживають. Якщо вірити книгам, раніше там ні травинки не було і камінь блищав, наче вкритий склом.

— Цікаво, що там треба було створити? — задумливо спитав один із молодших магів, на чому розмова й зав'яла.

До вечора група не встигла дійти до селища, в якому знаходився вогненний маг. Заночували в черговому невеликому гаю, в якому підліску та кущів було більше, ніж великих дерев, а на світанку вирушили далі. Демони, на щастя, повернутися не поспішали, і Марк усіх підганяв, поки це не сталося. І до села вони вийшли якось несподівано. Начебто поспішали, поспішали, і раптом опинилися на краю долини-чаші, на дні якої синіло озеро, а на його березі розкинулося село. Невелике зовсім, будинків на двадцять. Посередині цього поселення здіймався густий білий дим. А біля ближніх до прибульців будинків стояли люди й щось невиразно кричали.

— Цікаво, що там горить? — пробурмотів воїн, що стояв праворуч від Марка.

Айдек лайнувся і нічого не пояснюючи скомандував бігти вниз.

— Схоже, нашили винних у приході демонів! — на ходу вигукнув один із магів.

Як потім виявилося, прибули маги та воїни дуже вчасно. Крихітне селище біля озера було насправді хутором, котрий трішки розрісся. Причому, що взагалі здавалося дивним, хутором, що розрісся поряд із храмом богів рівноваги. Горів саме цей храм, і підпалили його месники, що прибігли із сусіднього великого села. Ще ці месники намагалися вибити двері будинку, в якому замкнулися вчитель і учень — жерці богів, і якась погана дівка, що втекла кілька місяців тому до цього селища з іншого, великого. Чому вона втекла, навіть Марк не відразу зрозумів, але коли розібрався, ледь не придушив тата дівки.

— Так, — сказав він похмуро, дивлячись на селян, що понуро стояли в оточенні воїнів.

Мешканці хутора продовжували гасити храм.

Дівка, що втекла, стояла трохи збоку від селян і воїнів з дитиною на руках. Бліда та злякана. А від дитини так несло вогненною стихією, що здавалося дивом те, що коли месники почали ломитися до хати, вона не спалила усе й усіх. Бо дитина злякалась. Або відчула переляк мами. Говорять, діти це дуже добре відчувають.