розділ 6

Діти для бога

У день традиційного збору яблук імператорськими нареченими відбувалося багато дивних речей. Власне, свято мало не скасували, виявивши, що в палаці раптом, з незрозумілих причин, померло понад двадцять чоловік. Але Ромул, якому доповіли про це чи не останнім, зажадав провести ретельне розслідування та заборонив скасовувати свята. Населення столиці і так хвилюється, а якщо їх ще й позбавити традицій, за якими вони намагаються вгадувати майбутнє, стане набагато гірше.

І з молодим імператором довелося погодитись. Незважаючи на те, що люди, які раптово померли без видимої причини, знайшлися і в місті. І не лише на столичному острові.

Втім, як потім виявилося, рішення імператора Ромула було правильним. Продовження свят людей хоч трохи заспокоїло. Та й помирали здебільшого люди, запідозрені у зв'язках із Золотими Туманами та кривавим богом. Тож дехто визнав ці смерті добрим знаком. Мовляв, боги не зовсім відвернулися та очищають світ від зла.

Імператор Ромул спостерігав за збиранням яблук із балкона, стоячи за колоною. Наречені, як це зазвичай і бувало, розгублено тинялися серед яблунь і здивовано дивилися на плоди, що висять на найвищих гілках. Щоправда, виглядали діви навіть дивніше, ніж зазвичай. Вони знову вдяглися хто в що і обвішалися коштовностями. Майже всі. Тільки трьом дівчатам вистачило розуму, щоб не вбиратися у важкі сукні та не ризикувати загубити в саду сімейні цінності. Серед цих розумних дівчат виявилася і Радда со-Верто, та сама, що віддавала перевагу міцним напоям в якості заспокійливого.

Як вдалося з'ясувати, рід со-Верто давно збанкрутував, розпродав землі і, по суті, нічого, крім титулу, не зберіг. Так що ця наречена, незважаючи на свою знатність, була не дуже популярна серед чоловіків. Титул дівчина все одно не успадкує, має трьох старших братів. Приданого практично немає. Вихована так, що чоловіки, які мріють про ніжну та покірну дружину, розбігалися. Вона мало того, що була практикуючим магом, навіть не цілителем, так ще й мечем володіла настільки добре, що могла багатьох чоловіків заткнути за пояс.

Одягалася ця прекрасна діва теж не так, як належить. Нахабно бродила палацом у костюмі для верхової їзди. На прийоми приходила у дуже простих сукнях. А в сад взагалі вийшла в чоловічому костюмі.

Зате Радда давно нарвала собі яблук, просто залізла на дерево, допомогла впоратися із завданням двом подругам, що з’явилися в неї в палаці, і тепер ця трійця сиділа в тіні, щось обговорюючи і хихикаючи.

Незважаючи на всі недоліки, до яких імператриця Кадія в першу чергу зарахувала вміння, не морщячись, пити ті найміцніші напої, дівчина була насправді напрочуд гарна. Ні, її обличчя не було еталоном класичної краси: ні тобі модних останнім часом синіх очей, ні чорних кучерів, ні чарівного м'якого овалу. Але з кароокої шатенки Радди хотілося малювати войовничу богиню. Вона просто чудово себе тримала, у що б не була одягнена. І вміла подивитися так, що Ромулові захотілося вклонитися і почати лепетати якісь виправдання.

Радду со-Верто навіть Ларама схвалила. І при цьому, ця чудова дівчина зовсім не сподобалася імператриці, і, можливо, тільки тому Ромул вирішив придивитися до неї.

Як виявилося, не дарма.

Радда справді була гарна.

А ще навряд чи була у щось замішана — надто прямолінійна, та й з її родом нікому зв'язуватися не захотілося б. Що з цього роду тепер візьмеш, окрім титулу? А титул без земель та грошей — багатство сумнівне, годиться лише для вирощування гордості та честі.

Загалом, молодий імператор із задоволенням спостерігав за прекрасною дівою, одягненою в чоловічий костюм, і навіть починав подумувати про те, що весілля може бути не такою вже поганою ідеєю.

Щоправда, у цій славній справі було безліч перешкод, починаючи від улюбленої мами, продовжуючи різними батьками чудесних дочок з їхніми натяками на те, що дівчатам вже пора заміж, і закінчуючи тим, що щасливу дружину можуть просто отруїти ті ж батьки. А може й не вони, може хтось гірший.

***

У правому крилі палацу у цей час відбувалися ще дивніші речі. Радник з садівництва, котрий ще три дні тому став всім відповідати, що хворий і тому ні з ким не спілкується, повільно і обережно йшов уздовж стіни, перевіряючи цілісність виведеного олівцем і практично невидимого на тлі шпалер малюнка. Це слід було обов'язково зробити після того, як у кімнаті побувала покоївка зі своїми ганчірками та амулетами. Від цілісності малюнка залежало життя радника.

Знайшов він цей малюнок у старовинній книзі і з усього виходило, що кращого захисту від демонів людство не придумало. Власне, спочатку це взагалі була клітка для демонів, і лише набагато пізніше хтось здогадався, що в ній можна від цих демонів ховатися.

— І довго ти маєш намір займатися цією дурнею? — спитав привид імператора Малена, що повис під стелею і дивився вниз з неймовірною гидливістю.

— Я тебе не викликав, — обізвався радник, домальовуючи одну з ліній.

— Не страшно. Ти мене одного разу викликав, тепер я можу тобі являтися хоч щодня, — життєрадісно сказав привид і, опустившись нижче, глянув на стіни. — Ну й дурість, — сказав він, примружившись. — Ця погань спочатку вип'є всю твою магічну силу, так вип'є, що дар перегорить і зникне. А потім питиме життя. Так що невелика різниця — що демон зжере, що вона, переродження в тебе не буде.

Радник похмуро вилаявся.

— Дурні ви, — сказав імператор. — Нічого не знаєте, а туди ж, правити. Якби все було так просто, хто б богів кликав? Власне, і клітки для демонів будували поверх силових жил світу. Ну, або спочатку створювали грандіозні накопичувачі, які досить довго насичувалися. Щоправда, і в тому, і в іншому випадку довго демонів у клітках не тримали. Відправляли туди, звідки вони з'являлися раніше, ніж клітка починала розпадатися. Напевно, це дуже весело було. І так, ловили демонів досить рідко. Ці тварюки, навіть сидячи в клітці, примудрялися силу і життя з магів тягнути. Така ось пакість.