розділ 5

Столиця. Наступ демонів

На розчарування імператора Ромула любителі інтриг дізналися, що артефакт призову зник, лише на другий день. Тож цілий день нещасному Ромулу доводилося розважати наречених, брати участь у якихось безглуздих звичаях і заздрити Малену, який якось умудрявся від усіх цих звичаїв усунутись. Навіть коли був здоровий, ніхто його ні в яких танцях брати участь не змушував, а коли вже захворів, і підходити з подібними дурощами боялися. Тому що характер у старого імператора на той момент був поганим. І доленосні для когось рішення Мален ухвалював швидко.

— Одружитися тобі треба, — примовляла матінка, що гордо йшла з сином під руку і посміхалася так, ніби ця прогулянка була здійсненою мрією. — Одружишся і теж зможеш дивитися на наречених збоку. А поки що тобі не можна. Поки що ти завидний наречений.

Ромул тільки зітхав і навіть не намагався пояснювати Кадії, що не збирається одружитись комусь на догоду. Он Мален із одруженням поспішив і чим це закінчилося? А у його не справжнього сина ще й ситуація така, що давати комусь шанси натиснути через дружину чи викравши дитину — точно не варто.

Та й загалом, майбутнє весілля слід було обміркувати. Дуже добре обміркувати.

А потім нарешті сталося страшне. Хтось, Ромул так і не зрозумів хто саме і як, заглянув у скарбницю і виявив, що артефакту призову, фальшивого за запевненнями деяких експертів, уже немає. Та й більшої частини інших артефактів також немає. А те, що залишилося, не вартувало особливої ​​уваги.

Як так вийшло, що надвечір увесь палац знав, що ось ще вчора все було на місці, а сьогодні зникло, ніби провалилося в бездонну дірку, Ромул теж не зрозумів. Але сперечатися і доводити, що тієї самої більшості артефактів давно немає, а може, й зовсім ніколи не існувало, він не збирався. Зникнення всього разом було йому вигідне. Хоча ще вигідніша вона була вигнаним Ловарі, Велівера і со-Ялата. Ну і всім, хто поспішив за ними.

А потім хтось почав майстерно розповсюджувати чутки, що це посланці Золотих Туманів постаралися. Що вони давно на скарби облизувалися. А тут так збіглося, що й вовків у палаці не залишилося, і варта, замість того, щоб займатися справою, частково полювала на наречених, частково мало не побилася з незрозумілої причини.

Втім, причину народ знайшов швидко — Золоті Тумани мороку навели. А придворний маг і не помітив, бо, на відміну від попереднього, був молодий і недосвідчений.

Сперечатися з народом знову ж таки ніхто не ризикнув. Хоча люди, які жили у палаці, чудово знали, що конфлікт між вартою почався після того, як старий глава, служака без титулів і земель, який досяг всього працею, завзятістю і вірністю, звільнився, наплювавши на кар'єру. І швидко кудись поїхав, забравши із собою родичів, навіть свою зовсім стару тещу, яку, відверто кажучи, не любив. Тут же пішла чутка, що старший варти, котрий звільнився, казав комусь із друзів, що побоюється за своє життя після від'їзду Ловарі та її вовків. Мовляв, їй він довіряв, а молодчикам розбійного вигляду, які з'явилися серед варти замість її підлеглих, — не дуже.

Інша чутка наполегливо стверджувала, що старому голові варти пригрозили, і він вирішив не ризикувати. Тим більше, вірним він був саме Малену, а зовсім не його синові. Та й старий він, нібито, став для служби. І на таверну, про кору мріялося, скопив давно. Тепер навіть земельки можна придбати, а то й увійти в частку з якимсь купцем.

Загалом, виходило так, що йому просто дали привід піти, і він ним скористався.

А його звільненням спробували скористатися одразу двоє претендентів на посаду. У кожного за спиною стояли шляхетні і не дуже самовпевнені люди, які бажали мати якийсь вплив на палацову варту. І кожен чомусь був упевнений, що цікавитись думкою Ромула не обов'язково. Тож не дивно, що посаду, що незабаром звільнилася, зайняла третя людина, яку імператору порадила його матінка, котра стверджувала, що той чоловік досвідчений, вірний і дуже гарний.

А багато вартових встигли налаштуватися на те, що підкорятимуться наказам когось із двох. І навіть встигли вибрати собі командувача, мабуть уявивши, що мають право обирати. Ну, чи отримавши якийсь аванс від майбутнього командира. Навіть потрапивши у підвали, більшість продовжували стверджувати, що крамольна думка про самостійний вибір командира їм просто спала на думку. Чи блоки стояли, чи хтось зумів акуратно і непомітно їх до цієї думки підвести. Межен Камул, якого Ромул призначив своєю негласною правою рукою, і якого з незрозумілих причин вважали дурним гульвісою, в цьому розібратися не зміг. А звати професіоналів, здатних на це, не ризикнув, бо, як і Ромул, майже нікому в палаці не довіряв. Та й довіряти магам, які живуть у столиці, не поспішав.

Втім, у тому, що сталося, було і хороше. Після того, як вартових, які ледь не влаштували бійку, їх же вчорашні товариші потягли в підвали, інші охочі розподілити посади без участі імператора затихли і стали чекати подальшого розвитку подій. А поріділу варту Ромул особисто доповнив не надто молодими, зате досвідченими воїнами, яких схвалила Ларама. Їй він у цій справі довіряв набагато більше, ніж матінці, яка уявила себе великою правителькою, а тим більше радникам, яких збирався потихеньку замінити кимось гіднішим. Щоправда, поки що гідних не траплялося. Навіть Ларама не могла розібратися, кому варто хоч у чомусь довіряти, а кого краще одразу тихо отруїти. Ромула поки що взагалі мало хто сприймав серйозно.

У цих справах та турботах непомітно пройшло досить багато часу. Свято наречених добігало кінця, а Золоті Тумани несподівано для всіх надіслали чергових представників. Точніше, вони їх послали набагато раніше, просто, ну не могли ці посланці по дорозі не дізнатися про новини і те, що їх бачити будуть не раді.

У палац посланці пробиралися вночі, намагаючись нікому не попадатись на очі. А Ромул приймав їх уранці, вирішивши, що вставати заради них посеред ночі — надто багато честі.