4 (3)

Додому пливли весело, але неквапливо, бо довелося взяти рибалок з собою. А вони, своєю чергою, відмовилися залишати без нагляду човен. І те, що за гроші, які їм пообіцяв Валад, можна було купити таких три, їх анітрохи не переконало. Човен їм служив вірно, і вони його кидати не збиралися.

Втім, аргумент про вірність зрештою Юміла переконав.

Ліїн взагалі здалося, що він готовий був тягнутися ще повільніше, підлаштовуючись під шлюпку, що йде на веслах, аби Валад згадав, що в нього є справи в іншому місці і плисти на Драконів Хребет йому ні до чого. Ось тільки Валад ні про що подібне згадувати не збирався. А Ліїн з кожним днем ​​все більше хотілося його вдарити. Бажано чимось важким.

І душечку теж хотілося вдарити.

А потім бридко розсміятися і втекти, прямо по воді. Зупиняло дівчину тільки те, що бігати по воді вона не вміла.

Загалом, ці два бійцеві півні з'ясовували стосунки і те, кому Ліїн потрібніша, не цікавлячись думкою дівчини. Вони наскакували, махали крилами, стовбурчили на шиях пір'я, грізно репетували, іноді билися лапами і похмуро розходилися в різні боки. Саме так ці високі стосунки з погляду Ліїн виглядали.

Причому, що дивно, Валад був явно досвідченіший і більше дражнив, ніж бив, а Юміл все це розумів і все одно вперто влазив у чергову словесну дуель. Не заради перемоги, якої поки що з ні одного боку так і не сталося. А просто для того, щоб настовбучити пір'я і продемонструвати шпори.

— Чоловіки, — похмуро сказала Ліїн, спостерігаючи за тим, як блондин і брюнет вкотре розмовляють на носі баркентини, а морячки старанно тримаються звідти подалі.

Іноді Ліїн починало здаватися, що насправді ці двоє поставили собі за мету довести одну маленьку чарівницю до білого жару, поспостерігати за її перетворенням на злісну відьму, і вже після цього влаштувати справжнє змагання. Наприклад, «Зніми чари з прекрасної діви, що перетворилася на злісне чудовисько, і отримай її собі навіки». І Ліїн у цьому змаганні навіть узяла б участь, правда в номінації — «Відірви голови чоловікові і колишньому нареченому, і закинь їх якнайдалі в море».

— І нехай хоч один до мене підійде. Нехай тільки спробують, — похмуро пробурмотіла Ліїн.

І, якщо чесно, Ліїн за них переживала. Злилася і переживала. Боялася, що вони все-таки влаштують не лише словесну дуель і повбивають один одного. І якщо спочатку Ліїн не хотіла, щоб Валад убив Юміла, то тепер вона переживала за обох. Якось так само вийшло. Валаду краще просто пропасти і триматися від колишньої нареченої якнайдалі, вмирати йому не треба. І Юміл тоді одразу заспокоїться. І…

— Ненавиджу чоловіків, — пробурмотіла дівчина, коли ці два бійцівські півні розійшлися, точніше, пішов душечка Змій, щось люто бурмочучи, а Валад залишився стояти на носі. — От просто ненавиджу.

Висловившись, Ліїн розвернулася і гордо пішла до каюти.

А душечка взяв і прийшов слідом. Якраз у той момент, коли його дружина зло штовхала ні в чому не винну сукню, уявляючи, що це тушки двох бійцівських півнів.

— Хм, — задумливо сказав Юміл, застигши на порозі.

Ліїн видихнула, підійшла до чоловіка і, затягнувши його в каюту, зачинила двері.

— Ти мені не довіряєш?! — грізно спитала, тицьнувши пальцем Змія в груди.

Він кілька разів моргнув і зізнався:

— Довіряю.

— Тоді дай спокій Валаду. Ігноруй його. Ви вже команду залякали. І якщо справді поб’єтися, від корабля залишаться тріски. І…

— Ліїн, я йому не довіряю, — пробурмотів Юміл і спробував згребти дружину в обійми.

— Йому?! Ти думаєш, він стане мені любовні зілля підливати? Або я така дурна, що піддамся на вмовляння цього дволичного… вчителя і втечу з ним у захід сонця?!

— Не думаю, — трохи поміркувавши, зізнався Юміл. — Але я так само не думаю, що він дасть тобі спокій.

Ліїн похитала головою, намагаючись поринути у суть чоловічої логіки.

— І що? — спитала, так і не проникнувши.

— Він заважатиме, — впевнено сказав Змій. — Я його знаю, він обов'язково заважатиме.

— Так? — фальшиво здивувалася Ліїн. — Ви мені зараз заважаєте, обоє! Ти поводиться як ревнивий ідіот. Він просто як ідіот. Ви мені набридли. І я тепер розумію Качечку, за яку билися всякі недоумки, не цікавлячись її думкою. Це неприємно. Особливо коли… — Ліїн затнулась, підбираючи слово, і Змій безжально закінчив:

— Коли обидва чоловіки дорогі.

— Ні! — уперто заперечила дівчина. — Я просто не хочу, щоб ви один одного повбивали. Мені не йде вдовиний оливковий, не хочу бути вдовою. І віддавати належні почесті на могилі вчителя мені теж не хочеться. А він мені вчитель, як не крути. Якщо згадати, чого мене навчили в школі і чому він… Та я б взагалі нічого не вміла і навіть силу до ладу не контролювала б.

— Тому вмілі та сильні маги набирають собі учнів, які закінчили школу. Вибирають талановитих, тих, хто просто бажає вчитися, — сказав Юміл серйозно, потім привабливо посміхнувся і додав: — Ну, майже завжди. Бувають вчителі на кшталт Мікала.

Ліїн тихенько пирхнула, згадавши, як амулетчик описував свої стосунки з ученицями. Потім повернула серйозний вираз обличчя і запитала чоловіка:

— Юміл, ти можеш просто його не помічати?

— Я можу, він мене не може, — так само серйозно відповів Змій, і Ліїн знову штовхнула сукню, після чого виштовхала чоловіка з каюти, заявивши, що спатиме і заспокоюватиметься.

Юміл навіть особливо не заперечував. Напевно, зрозумів, що, якщо не вийде, буде відразу визнаний головним винуватцем у бою між півнями.

— Чоловіки, — пробурчала дівчина, сівши на ліжко. — Начебто б дорослі, а поводяться, як хлопчаки, що ділять сливове дерево чи дерев'яних солдатиків. Сподіваюся, Валад кудись подінеться. Відразу, як тільки припливемо додому.

— Така чоловіча природа. І не подінеться, — пробурчав Мален, з'явившись посеред каюти.

Ліїн навіть підстрибнула від несподіванки. Потім привіталася і спитала:

— Чому не дінеться?