3 (2)

Охочих поговорити з духом імператора Малена того дня було чимало. І питання вони ставили однакові. А імператор розважався як міг. Більшість порадував тим, що вони скоро помруть. Розповів по секрету одному ревнивцю, з ким зраджує йому дружина. Двом братам про те, що їхній прадід закопав скарб на своїй улюбленій галявині, правда, зізнався, що не має поняття де вона, інакше сам би давно викопав ті артефакти. А одному стурбованому чоловікові, який встиг разом з Ромулом побувати в скарбниці, практично поклявся, що за день до смерті бачив, що все, що там зберігалося, знаходиться на своїх місцях. І якщо щось звідти зникло, то тільки після того, як він помер. І у кого там був доступ, можливості та достатньо нахабства? І чи не може хтось повторно туди навідатися?

У палаці після одкровень духу було шумно та весело. Двоє придворних мало не побилися за право керувати вартовими. Один хотів ледь не всю відправити стерегти скарбницю, а другий мав намір за допомогою варти ловити колишнього друга.

Вдова-імператриця, трохи поспостерігавши за тим, що відбувається, похитала головою і вирушила відпочивати.

Юний імператор навіть не підозрював, що діється в палаці, бо рано вранці вирушив на морську прогулянку разом із святковими нареченими, оркестром, розпорядником церемоній та кількома друзями. І мандрувати, мабуть, збирався до вечора. Ну, або до того моменту, як жителі палацу чи заспокояться, чи рознесуть його по камінчику.

Наречені, на думку Ромула, цього року виявилися зовсім не такі чудові, як минулого. А може вся справа була в тому, що галаслива Ашині, яка вміла будь-яких дівчат перетворювати на красунь, відмовилася від роботи в палаці і вирушила у вигнання слідом за Кадмією Ловарі, її сином та його молодою дружиною. Ловарі була її подругою і Ашині чомусь вирішила слідувати за нею, а не залишатися генералом над палацовими красунями. І втримати її імператриця Кадія не змогла.

Загалом, так і вийшло, що цього року наречені не були такі чудові та блискучі, як у попередньому. Дві, на думку Ромула, навіть одягнулися безглуздо. Ось хто на морську прогулянку натягує важку оксамитову сукню, обшиту перлами так густо, що перлини при ходьбі легенько одна об одну постукують? Якщо щось станеться, ця дівчина піде на дно не гірше за легендарного драконоборця, якого корабельна аварія застала в той момент, коли він стояв на борту в повному обладунку.

Друга красуня пішла б на дно слідом за першою, бо її вишита сріблом сукня напевно важила не менше. Ця бідолаха навіть по кораблю не могла толком пересуватися, а коли сідала, виявлялося, що спідниця майже не гнеться.

Ромул тихенько хмикнув. Подивився на дівчат, які розсідалися навколо столиків, поставлених на носі корабля, чекаючи на обіцяні фрукти з колотим льодом. Потім перевів погляд на море. Спокійне, лише легкі брижі морщили воду, сріблясті такі.

— Ну і де обіцяний морський змій? — тихенько спитав сам себе молодий імператор.

Артефакт відтягував кишеню, і здавалося, ще трохи, пропалить у ньому дірку і з дзвоном звалиться на палубу, привертаючи загальну увагу.

Ромул кинув останній погляд на море, зробив крок до красунь, що щебетали про щось своє, жіноче, і краєм ока помітив щось темне, що промайнуло на воді. Різко повернувшись назад, імператор побачив темно-зелений горб, що з'явився над водою і зник. Потім виринула плоска драконяча морда, з довгими вусами і гребенем, що починався від носа. Голова голосно пирхнула і зникла.

Замість морди майже відразу виринув хвіст і лунко плеснув по воді.

— Змій! Морський змій! — почав кричати молодий моряк.

Дівчата, перевертаючи стільці, кинулися до борту, намагаючись не пропустити таке рідкісне видовище.

А Ромул витяг з кишені артефакт і впустив його у воду.

Змій ще раз ляснув хвостом по воді. Виринув, наче красуючись, проніс над водою довге тіло і зник, наче його й не було.

— От і добре, — пробурмотів Ромул і пішов до дівчат, розмірковуючи, як ті, хто знав, що артефакт був справжнім, виявлять, що тепер замість нього в скарбниці знаходиться фальшивка.

І що вони робитимуть після цього? Шукати та відстежувати будуть? Так, шукати та відстежувати корабель, якого немає.

— Кумедно, — сказав Ромул, посміхаючись дівчатам.

Власниця дорогоцінної сукні в перлах, старанно за допомогою ліктів пробивалася вперед і дивилася на імператора так, ніби збиралася його з'їсти. І Ромул зрозумів, що прогулянку настав час закінчувати. А то незабаром його штурмуватимуть, як неприступну фортецю, попутно знищуючи противників.

Одружуватися Ромул точно не збирався. Не зараз і тим більше не на цих дівчатах.

Де їх мама тільки набрала?

***

Айдек та Марк теж вирушили на морську прогулянку. Слідом за молодим імператором. Щоправда, на своєму кораблі, замаскованому ілюзіями та щитами.

Переконалися, що артефакт справді потрапив у пащу до морського змія, де за другою щокою може перебувати роками, як каміння, яке змії там ховають, щоб було легше пірнати.

Айдек потягнувся, пригладив їжачок волосся, до якого ніяк не міг звикнути, посміхнувся і спитав:

— Тепер повертаємось?

Робити в столиці поки що нічого. Хіба що увагу привертати до себе. Тим більше, ось-ось почнуть шукати артефакт і тих, хто його викрав. І представників Золотих Туманів напевно набіжить море. А то як інакше продемонструвати дружелюбність та бажання допомагати? А заразом і свою непричетність.

І коли вони зрозуміють, що справді непричетні, їхня кількість, швидше за все, тільки збільшиться. І сильних магів, які маскують зовнішність, вони тоді точно не пропустять.

Так що…

— Ні, — якось задумливо сказав Марк.

Айдек здивовано глянув на нього.

— Нам треба ближче до Золотих Туманів. Ближче до кордону, — сказав Марк.

— Навіщо? — не повірив своїм вухам Айдек.

— Там вогненний маг з'явився, сильний. Потрібно встигнути його забрати, — пояснив Марк і продемонстрував неяскраво пульсуючий іскоркою камінчик-підвіску на зап'ясті.