1 (3)

Принц Ромул, хто б там, що не думав про нього, не був задоволений смертю імператора і своєю спадщиною. Звичайно, не настільки, щоб взяти, відмовитися і піти займатися погодною магією, або намагатися озеленяти якийсь кам'янистий острівець. Але він був недостатньо дурний, щоб стрибати від радості. А ще знав кілька таємниць, які бажання радіти вбивали геть-чисто. І в першу чергу він думав зовсім не про те, як всі тепер перед ним стрибатимуть, намагаючись щось вислужити, не про бали з красунями і не про полювання зі здобиччю.

Принц Ромул думав, як тепер вижити. Тому що він, на відміну від Юміла Велівери, його чудової мами та іншої не менш чудової компанії, нічого не встиг. Був упевнений, що імператор на впертості ще поживе, а він узяв і помер, наче на зло.

— І що тепер робити? — спитав, дивлячись на стіну і погладжуючи кінчиками пальців вінець, який завтра покладуть йому на голову, перетворивши з принца на імператора. Зовсім простий вінець, чотири переплетені смуги срібла, що попарно розходяться над чолом, і великий зірчастий рубін, схожий на яйце дивовижного птаха, вставлений між ними. І ніяких тобі надлишковостей. Чи мода тоді, коли цей вінець створювали, була настільки нехитра, чи ювеліри настільки невмілі.

— Дізнатися точно, — прошелестіло зі стіни. — Недарма та жінка так швидко втекла. І одруження її сина напевно підлаштовано, щоб було куди тікати. І, зауваж, втекли вони досить далеко від столиці. І всі місця для втечі, серед яких вибирали, були з того боку. Я тобі казала, недарма це. Отже, я, напевно, права. А ви всі неучі, які не пам'ятають історію імператорського дому.

Принц зітхнув, клацнув нігтем по вінцю, помилувався зіркою, що живе в глибині рубіну, і тільки тоді кивнув.

Так, краще спочатку дізнатись точно, а вже потім будувати плани. Тому що найпростіше рішення, що напрошується, в цьому випадку може виявитися не кращим.

Вінець Ромул загорнув у шовк і сховав у скриньку. На вівтар богам рівноваги насипав принесених із собою, пофарбованих у різні кольори пшеничних зерен. Не те, щоб він вірив у силу цього ритуалу, але так було спокійніше та звичніше. А вдача допомагає зовсім не сміливим. Допомагає вона обережним.

А вночі, коли палац спав, принц тихо вийшов зі своєї кімнати і похмурим привидом, не ховаючись, кудись пішов. За ним одразу попленталася пара стражників, довела його до непримітних сходів, що спускалися прямо до печери-усипальниці, і слухняно завмерла на відстані, коли принц жестом показав, що хоче підійти до запечатаного входу на самоті. А потім стражники заснули від невагомого доторку жіночої руки.

Ромул, простеживши за тим, як стражники безшумно осідають, похитав головою і почав чекати, рахуючи удари серця. І навіть не здригнувся, коли перед ним з'явилася примарна жінка, простоволоса, в дивному вбранні і дуже гарна.

— Як шкода, що ти не маг, — ледь чутно прошелестіла вона. — Але, з іншого боку, добре, що не маг. За магом стежили б уважніше, особливо він.

«Він» у її вустах прозвучала як вишукана лайка.

Принц зітхнув, а привид підійшла до запечатаної печери, трохи постояла, поклавши долоню на камінь, і похитала головою.

— Жодного захисту та заборони, — пробурчала несхвально. — Не один ти хочеш з ним поговорити. Інакше спробували б хоч якось перешкодити.

Похитавши головою, вона доторкнулася до печаток, і вони під її долонькою потекли, ніби були з воску. Камінь, що закривав вхід, який зазвичай зрушували за допомогою потаємного важеля, що знаходиться десь у глибинах скелі, впливаючи на нього ключем-амулетом, примарна жінка просто відштовхнула вбік і зайшла до усипальниці.

Принц зітхнув і пішов слідом.

У печері жінка одразу ж рушила до саркофагу імператора Малена. Оглянула його з усіх боків та несхвально повідомила, що й тут захисту від виклику немає. Отже, так тому й бути. Їй простіше. І, нешанобливо вмостившись на саркофазі, підібгавши ноги, вона зашепотіла щось собі під ніс, творячи руками якісь ледь уловимі символи. І, дивлячись на це дійство, принц знову не міг повірити, що за життя ця жінка була слабка і ні на що не здатна. Що дару в неї не було, як і в усіх її нащадків. Що вчилася вона вже після смерті і навіть зуміла створити власну техніку, черпаючи силу з власного посмертного існування. І все це з нею створили ненависть і жага до помсти. Помсти людині, яку колись дуже любила.

Імператор Мален з'явився не одразу, та й якось дивно. Він не зіткався з повітря і світла, а просто вийшов звідкись.

Насамперед викликаний дух озирнувся, здивовано глянув на жінку, що сиділа на його саркофазі, і задумливо хмикнув. Потім перевів погляд на Ромула, що стояв біля самого виходу.

— Кумедно, — сказав, милуючись його байдужим обличчям. — Я думав, мене викликатимуть зовсім інші люди. І що ж тобі так швидко знадобилося?

— Дізнатися відповідь, — сказав принц і підійшов ближче.

— Да? — нещиро здивувався Мален і милостиво дозволив: — Запитуй.

— Вогняний птах прилетить, коли його покличу я? — спитав Ромул.

Малєн хмикнув і з якимось дивним інтересом подивився йому в обличчя.

— Смішно, — повторився. — Не думав, що таке запитання спаде тобі на думку.

— Я знаю, що я не ваш син, мені Ларама сказала ще два роки тому, — похмуро промовив Ромул і кивнув на примарну жінку. — Ще я знаю, що якщо птах з'явиться, мене практично одразу вб'ють і я нічого не зможу зробити. Тож просто вибираю спосіб. Артефакт богів можуть вкрасти і повезти, припустимо, на острови Хребет Дракона.

— Погрожуєш?

— Та ж жінка знала, коли ти помреш? Знала. Про неї ти дбав завжди більше, ніж…

— Це вона дбала про мене, — сумно сказав імператор і, відвернувшись від принца, подивився на примарну жінку. — Цікаво.

— А як мені цікаво, — пробурчала жінка у відповідь. — І як же ти здобув волю?

— Обміняв її на іншу несвободу, — зізнався Мален.

— Не брешеш, — здивовано сказала жінка і похитала головою. — Дай відповідь на запитання хлопчика. Від цього залежить, що він робитиме далі. І те, хто вкраде артефакт, також залежить. Ти ж не хочеш неприємностей... для когось, для родичів? Думаю, їм час та спокій теж потрібні.