розділ 9

Пастка

У тому, що багато людей не вміють вибирати час для того, щоб висунути якісь вимоги чи розповісти дивне, Ромул переконався давно. Але цього ранку непримітний чоловічок, що зумів відкрити вікно і пробратися в спальню імператора, щасливо оминувши захист, перевершив усіх. Більш невідповідного часу неможливо було придумати.

У Ромула через вчорашню настоянку боліла голова.

А ще він по-звірячому хотів спати, бо після ідіотської розмови з Радою довго не міг заснути. І тут на тобі, безцеремонно будять і починають нести якусь нісенітницю про порятунок імперії, повернення милості богів, перемогу над усіма демонами разом і, як вишенька на торті, заміну палацових магів на вміліших і компетентніших.

— Далися вам ці маги, — похмуро пробурмотів Ромул і ледве втримався від того, щоб додати, що незрозуміло кому він точно не довірятиме більше, ніж вовкам.

— Ох, та ви не розумієте! — палко вигукнув дивний чоловік і продовжив свою нескінченну промову.

На цей раз він розповів, що артефакт насправді вкрала особисто Ловарі. Адже більше нікому. Бо навряд комусь крім неї палац би дозволив винести щось таке цінне. А цій відьмі імператор Мален довіряв і, мабуть, дав допуск до палацового захисту.

Ромул позіхнув і спробував зобразити інтерес. Так, про всяк випадок.

— І вона незабаром захопить палац, адже вона вже почала, — захоплено говорив гість. — Тож магів треба замінити насамперед. А ще не можна допустити прибуття її бастарда. Впевнений, його палац теж захищатиме. А ще, гадаю, він, на відміну від решти, зможе вам нашкодити. Навіть зможе вбити. Тому що його палац навіть не спробує вбити.

— О-о-о-о… — простогнав Ромул, подумки бажаючи ранньому відвідувачеві провалитися крізь підлогу та навіки зникнути. Біль у голові хлюпався, як настоянка в пляшці. А іноді ще й починав булькати, як кипляче варево.

— Так, ми розуміємо ваш біль! — вигукнув гість, і Ромул обдарував його вбивчим поглядом. Просто не втримався. Розуміє він!

— Ви маєте намір повернути артефакт? — спитав імператор, здогадуючись, що говорити цей придурок може нескінченно і так і не дійти до суті.

— Ох, ми думаємо, що це марно, — сумно сказав гість. — Ловарі напевно вже налаштувала його на своє дороге дитя і тільки чекає нагоди, щоб це продемонструвати. І вам не можна чекати наступного свята наречених та яблук. Ви ж розумієте?

Ромул про всяк випадок зобразив розуміння.

— Ось! — вигукнув любитель лазити у чужі вікна. — Якщо це допустити, щось робити стане пізно. Тож треба діяти. І ми можемо вам допомогти, ми створимо новий артефакт і допоможемо вам викинути прихвостнів Ловарі з палацу. І допомагатимемо надалі, відроджуючи велич імперії! І…

— І давати мені важливі поради, — додав Ромул, який не витримав цієї нісенітниці. Ось за кого вони його мають? Хто взагалі здатний повірити, що артефакт можна так просто взяти і створити? Це ж артефакт, а не амулет із тих, що продаються на кожному кроці.

Гість поплескав очима, чи збившись з думки. Чи то даючи час Ромулу на те, щоб відчути себе розумним та здогадливим. Як же, чужі плани розкрив.

Ромул усміхнувся, а потім таки сказав, що думав. Бо якщо він це проковтне, можуть як вважати недоумком, так і запідозрити в надлишках розуму та різних поганих планах.

— Артефакт неможливо так просто взяти і створити. Це взагалі робили боги, покликані першим імператором.

І ось тут дивний тип розплився у широкій посмішці. І нагородив Ромула до того схвальним поглядом, ніби він був недбалим учнем, який уперше в житті дав правильну відповідь на запитання вчителя.

— Так, — видихнув любитель лазити у вікна. — Боги. І перший імператор... І ви вірите у казки про те, що повторити це неможливо? Чи вірите в те, що боги прийшли тільки до однієї людини, а іншим звати їх марно? Вибачте, але вас жорстоко обдурили. Або не сказали, знаючи, що на троні зрештою сидітиме син усім нам відомої інтриганки.

— О, то ви збираєтесь поговорити з богами, — пробурмотів Ромул, не знаючи, як до цього ставитись. Порівняно з цим, навіть створення артефакту — дрібниця.

— Що ви, ми з ними розмовляти не здатні. Думаю, ці боги, точніше, бог, здатний почути лише когось із своїх нащадків. Колись він прийшов на заклик першого імператора, тепер прийде до вас.

— Хм, — з сумнівом видав Ромул. — Щось він не поспішає.

— Ви просто не знаєте однієї таємниці, — поспішно втішив його гість. — Не знаєте, що розмовляти з богом треба у його храмі. У його справжньому храмі, а не у тих фальшивках, яких набудували у столиці, та й не лише у ній. Саме там бог вас почує та зможе прийти.

— Да?! — здивовано захопився Ромул і поставив запитання, яке від нього напевно очікували. — І де цей храм?

Ромул був упевнений, що десь поза стінами палацу.

А ще був упевнений, що цей дивний тип вимагатиме прийти туди на самоті, бо інакше бог не з’явиться.

А натомість тип розплився в усмішці і хитро нагадав, що такі важливі відомості дечого варті. І, перш ніж він продовжить цікаву розмову, імператор повинен дати обіцянку, присягнутися, що не зрадить своїх нових союзників. І про заміну магів нагадав.

Ромул важко зітхнув, намацав один із захисних амулетів на шиї і, обізвавши його імператорським світочем, урочисто на ньому поклявся. Не забувши уточнити, що клятва буде недійсною у разі зради та спроб обману.

Гість задоволено кивнув головою.

І вимагати з'явитися на самоті чомусь не став, дозволив узяти з собою хоч усю варту. Просто попросив не брати магів, бо їм довіряти не можна було.

Ромул задумливо покривився. Мовляв, сам не довіряю, але замінити поки що нема ким.

Гість задоволено кивнув і повідомив, що все складається просто чудово. Тому що завтра імператорське полювання. А справжній храм знаходиться там, де це полювання проходитиме. І головне, щоб за Ромулом ніхто зайвий не попхався, ну, ніхто крім варти та охоронців, якщо вже імператору без них ніяк. І якщо встигнути провести ритуал до того, як вовки запідозрять недобре, то все буде просто чудово. Ромул поверне собі милість бога, відібрану Ловарі та її сином. І зможе викликати вогняного птаха, а заразом і прогнати демонів. І буде найвеличнішим з імператорів, бо, побачивши це, всі незадоволені впадуть на коліна і стануть покірними та слухняними.