5 (2)

До столиці повернулися нічні вовки.

Ця новина практично миттєво облетіла все місто, причому, одразу, як тільки портові хлопчаки побачили, як на причал зійшло троє хлопців у формі зі срібними вовчими головами на рукавах.

Вовків спробували перерахувати, але рахували якось дивно, тому що в результаті ці підрахунки дуже сильно відрізнялися. Одні стверджували, що вовків був лише десяток. Інші клялися, що сотні, просто не всі були у формі зі срібними головами. Хтось впізнав когось і без форми. Або не впізнав, просто переконав себе.

А ось маги на тлі нічних вовків якось загубилися. І про них навіть у палаці майже тиждень знали лише кілька людей та одна примара.

Та й кому буде справа до якихось магів, якщо тут справжні нічні вовки?

І безліч людей одразу ж запідозрили, що молодий і, здавалося б, дурний імператор у якийсь незрозумілий спосіб зумів домовитися з Ловарі. В обхід усіх. Роблячи безпорадний та безпечний вигляд.

Ромула почали боятися.

І со-Яруну запідозрили, причому навіть у тому, що це він організував численні смерті колег і суперників. Спеціально вмовив їх зв'язатися з демонопоклонниками. Адже сам живий.

І со-Яруну стали щиро боятися.

Найрозумніші принишкли і вирішили поспостерігати, зачекати, що буде далі.

Найнетерплячіші почали придумувати страшні плани і вести поспішні переговори. Причому, якщо одні наївно вірили, що все ще не пізно позбавитися Ромула, а там можна і самим домовитися з вовками. То інші обговорювали те, як би влитися в ряди найвірнопідданіших з вірнопідданих, що за це виторгувати, а хтось навіть вибирав найкращу діву, і думав, як би її підсунути Ромулу в якості дружину.

Загалом двір розважався.

Тіваш теж розважався, виловлюючи та залякуючи різноманітних інтриганів. А заразом, і нацьковуючи їх один на одного за можливості. Щоб не нудьгували. А то від нудьги ще нароблять дурниць.

Сам імператор почувався дивно — у ньому полегшення та вдячність боролися з підозрілістю, недовірою та банальною ревнощами. І останнє з'явилося через те, що одна прекрасна діва дуже тепло вітала не надто молодого і зовсім не гарного чоловіка, який виявився одним із її вчителів. Ромул розумів, що це безглуздо, але нічого з собою зробити не міг. Просто тому, що відчував — цей чоловік сильніший, розумніший і точно мудріший. А сам він у порівнянні з ним просто хлопчик, який мало що вміє і розуміє. І це було сумно.

А на північ від Столичного острова йшов корабель. Швидко йшов, підганяємий магами так, ніби за ним хтось гнався.

Він обігнув пустельний острів Синіх Чайок, пройшов на відстані від двох архіпелагів, а потім на півдня завмер перед мертвою водою. Маги готувалися захищати корабель, на випадок, якщо дракони не захочуть слухати, чи захочуть слухати, просто не відразу. А двоє чоловіків стояли біля борту, дивилися на гладку, без жодної хвилі поверхню тихої води і тихо розмовляли.

— Не можу позбутися відчуття, що ми привернули до себе надто багато уваги, — говорив немолодий чоловік — Верт Риске, голова школи вогненних магів і власник храна з одним із найстаріших духів. Поїздку до драконів він, попри всю небезпеку цього заходу, сприймав як довгоочікувану відпустку. Улюблені учні примудряються щодня завдавати стільки неприємностей, що не кожен дракон зможе з ними тягатися. — Можна було з'явитися у столиці тихо та непомітно. Замаскуватися купцями, найманцями, та хоч кимось. А тут практично парад влаштували, щоб до кожного дійшло, що ми вирішили об'єднуватись та допомогти. Думаю, до Золотих Туманів воно теж скоро дійде.

— Обов'язково дійде, — підтвердив Каран Велівера.

— Ось. І що зробить безсмертний король, коли дізнається?

— Залежить від того, коли. Якщо він намагається прижитися в черговому тілі, можуть доповісти із запізненням на кілька днів і тоді він поспішатиме, намагаючись надолужити. І цілком здатний створити якусь дурість, наприклад спробувати скинути нам на голови всіх відловлених демонів. А якщо він здатний прямо зараз щось вирішувати, швидше за все, нічого робити не стане, спочатку подумає.

— І надумати може будь-що, — пробурчав Верт. — Як те, що треба відправити до нас черговий флот...

— З яким ми впораємося, якщо, звісно, ​​король не з'явиться сам і не покличе біля наших берегів свого демона. У що я не вірю, він не залишить свій дім без нагляду. Боюся, йому потім доведеться відвойовувати його. Тож це дуже малоймовірний варіант розвитку подій. Хіба що він сподіватиметься отримати щось варте такого ризику.

Верт похитав головою і вперто продовжив:

— Або поїде вбивати імператора і займати столицю.

— Там йому теж зуби вже поламають і безпрограшним для нього знову ж таки буде малоймовірний варіант з'явитися особисто, з демоном у пахві. А там зараз навіть усім потрібного амулету немає. І про те, на чому, точніше, на кому тримається захист столиці, йому вже напевно доповіли. А вже те, що варто її зняти і на столицю демони посиплються з тією ж швидкістю, що й на його острови, він розуміє не гірше за нас, впевнений. Навіщо йому? Швидше відправить якихось недоумків викрасти Ромула, відддавши столицю її долі.

Верт зітхнув.

— І насправді, це демонстрація зовсім не йому, — додав Велівера. — На неспокійних підданих нашого юного імператора поява вовків справить потрібне враження. Цього вони точно не очікували. Тим більше, вигнання мого сина ніхто не скасовував. Уявляєш, яка їжа для роздумів?

Верт знову зітхнув.

А потім підійшов один із магів-захисників і доповів, що все готове. Після цього взагалі стало не до розмов. Корабель слід було провести по вузькій ущелині, вивести в невелике озеро між скелями, а потім там накритися всім, що тільки можна, і відправити мешканців сховищ на переговори. Після чого залишиться лише чекати. І сподіватися, що жоден розлючений мисливцями на драконів ящір випадково не помітить корабель і не вирішить його потопити. Так, про всяк випадок.