Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани

3 (2)

Сорра, незважаючи на великий живіт, йшла з таким виразом обличчя, ніби була полководцем, який мав наприкінці шляху вимовити натхненну промову перед військом, а потім особисто його очолити, ведучи в бій.

Маяліна виглядала розгубленою і, схоже, боялася не тільки за себе, а взагалі за всіх разом, можливо навіть за весь палац, увібравши в себе страх, який міг завадити комусь боротися.

Ліїн невидяче дивилася перед собою і погладжувала живіт. А ще вона час від часу починала ворушити губами, беззвучно розмовляючи чи то сама з собою, чи то з дитиною.

Служниці та вовчиці обступили цю трійцю готуючись ловити, спрямовувати та захищати.

Попереду в долоні над підлогою летіла примара мертвого імператора.

За спинами компанії, що переводилася в безпечніше місце, летіла ще одна примара.

Серед вовчиць та й служниць, напевно, були сильні маги, а потім з бічних коридорів ще й якісь чоловіки набігли, деякі з мечами, деякі обвішані накопичувачами та амулетами.

І Ір'єна раптом зрозуміла, що шпигун із неї ще гірший, ніж убивця. Та вона половину цих чоловіків жодного разу не бачила. І чим займається більшість вовчиць, гадки не мала. Та й не дуже цікавилася.

А ще Ір'єна почувалася зайвою і, якби не Камена, котра тримала за руку, могла б спробувати відстати і забитися в якийсь темний кут, щоб нікому не заважати. Щоб не відчувати, що випадково зайняла чиєсь місце. Що марна, що…

— Це ще що за гидота? — розгублено запитали одразу два чоловічі голоси праворуч, і Ір'єна ніби виринула з якогось напівсну.

Обернулася. Простежила поглядом, куди дивляться вовки, чи вартові, котрі різко зупинилися. Помітила напівпрозорі щупальця, що мляво ворушилися, і, не встигнувши ще збагнути, де їх уже бачила, виростила на долоні грудку вогню і запустила в незрозуміле щось. І щупальця зникли з легкою бахканням, а коридором поплив запах лаванди і гарячого заліза.

— Сосуни, — видихнула Ір'єна.

— Що?! — перепитала дівчина-вовчиця.

А привид, що летів замикаючим, розвів руки в сторони і коротко наказав:

— Швидше! Потім спитаєте! Випалюйте пакість, якщо побачите, воно присипляє і жере енергію.

— Так що? — спробував поставити дурне запитання хтось, але отримав потиличник і наказове:

— Вперед!

Сору, разом із її животом, підхопив на руки якийсь чоловік і компанія прискорила крок. А коли, нарешті, дійшла до приміщення, в якому вже була і Ловарі, і чоловік господарки архіпелагу, і безліч інших людей, включно із сильними магами, Ір'єні раптом стало спокійно-спокійно. І вона знову ж таки не одразу згадала, що в такі добре освітлені і сповнені неспокійних людей кімнати сосуни не сунуться. Просто не зможуть втілитись у пакість із щупальцями.

Вагітних рядком посадили на диван. Привида, який теж мабуть зустрічався з сосунами, розпитали, і почали роздавати накази магам і нічним вовкам, що набилися в кімнату.

У Ір'єни теж спитали, чому вона вирішила жбурнути вогонь, і дівчина чесно зізналася, що бачила цю капость колись у мертвому рибальському селі, далеко на півночі. І що рибалки, схоже, самі цю гидоту до себе додому притягли, разом із піднятими з дна скриньками та позолоченим чудовиськом, котре колись прикрашало ніс корабля. І що, як вдалося з'ясувати, бояться ці тварюки яскравого сонця та не менш яскравих емоцій. Вогонь їх просто вбиває. А ось самотню людину вони запросто присипляють і випивають із неї життя. А в тому селі вони втілилися вночі і вижили там двоє підлітків, що втекли на пляж, попри батьківську заборону. Але й у них із головами був непорядок, не відрізняли потім сни від реальності. І скрізь бачили чудовиськ, особливо у сутінках.

Привид же подібних тваринюк бачив у своїй далекій юності. І в його випадку їх витягли з печери. Теж, разом із знайденими скарбами. Мабуть, це був якийсь захист чи взагалі прокляття для злодіїв. Тому що з'явилися вони лише після того, як скрині відкрили. А поки чекали експертів, побоюючись пасток, ніякої капості ні звідки не виповзало.

— Значить, десь у палаці є якась стародавня скринька, — підсумувала Ловарі. — Щось велике навряд чи змогли пронести.

— У когось із прохачів була скринька. Спадщина від дядька. Яку цей прохач із братами не міг поділити, — сказала одна з вовчиць.

— Так… Нас хочуть розділити, — пробурмотіла Кадмія.

— Вже розділили, — нагадав якийсь невисокий дядько.

А Маяліна, котра віддихалася, озирнулася і запитала:

— Де Каяр?

Кадмія спохмуріла і навіщось подивилася на невістку. Вона у відповідь невесело посміхнулася і запитала:

— Хто ще пішов допомагати Валаду і що взагалі відбувається?

— На нас напали, — коротко пояснив її чоловік.

Ліїн обдарувала його поглядом, сповненим сумнівів.

— Ми не знаємо, хто напав. Але тих, хто нападав, небагато, вони прийшли з прохачами. Точно знайшли одного мага, його зловили. Купця, який дозволив йому загадково зникнути, не дійшовши до зали прийомів, уже й без нас убили. Тепер з'ясовується, що ще й скриньку хтось приніс, — додав Юміл.

Ліїн кивнула.

— Схоже, нас хочуть послабити, тому й вирішили нападати на найзахищеніше приміщення, правильно розсудивши, що там буде щось цінне, чи хтось, — додав його батько, глибоко вдихнув і заявив: — Піду, полювати на ваших сосунів . Адже чуток про те, що ми віддали на заклання слуг, нам теж не треба.

— Не один, — нагадала Кадмія.

Чоловік лише кивнув.

— Там дракон, я оглядалася і майже впевнена, що це він, — похмуро сказала Ліїн, трохи подумавши.

— Не турбуйся, він там у пастці. Ви послужили чудовою приманкою, — сказала Ловарі.

Ліїн недовірливо усміхнулася і кивнула.

А Кадмія покликала до себе дівчину, що стояла недалеко, і щось зашепотіла їй на вухо, сховавшись від Ліїн за широкими спинами Мікала і ще одного мага. Дівчина, вислухавши, прослизнула під стіною і тихенько пішла. І бачила це, схоже, одна Ір'єна, решту жінок, врятованих від дракона, всіляко розважали та відволікали.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше