розділ 3

Втрати

Проти двох примар у немолодого мага не було жодного шансу.

Втім, у нього навіть проти однієї примари шансів не було, але тоді довелося б його вбити і не факт, що після цього вийшло б викликати і розпитати. Він, мабуть, подбав, щоб нічого не вийшло. Або той, хто його послав, подбав. Дуже вже здивоване обличчя в цього нещасного було, коли перший захист, виставлений назустріч жінці, що пройшла через стіну, обсипалася, не встигнувши навіть повністю розвернутися.

Загалом вбити його було нескладно. Але треба було захопити живцем. Причому швидко. Тому що допомогти хлопчику, що залишився віч-на-віч з тим, що немолодий маг чи закликав, чи випустив, намалювавши ключ, теж було треба.

Магу, зрештою, теж було нелегко. Ні пічна труба, ні порожній простір між підлогою однієї кімнати та стелею іншої для битв не були призначені. У трубі він, напевно, просто не втримався б на скобах, по яких вліз. Він, навіть коли відкривав заслінку, що відокремлювала трубу від лазу між поверхами, мало не зірвався. А вже битися...

Тому він вибрав простір між підлогою і стелею, хоча переміщатися там міг тільки рачки. Мабуть, думав, що примари теж повзтимуть. І не здогадувався, що ці дві ненормальні мертві баби візьмуть і почнуть літати. Або, точніше, плавати у повітрі, як дві великі рибини.

Чоловік встиг послати на чиюсь голову прокляття. Ледве не обрушити на себе товсту балку, що утримувала підлогу верхньої кімнати. Спробував навіщось влаштувати пожежу та випробувати всі щити, які в нього були. Але привиди у результаті його знерухомили і зв'язали. А потім просто кинули, де лежав, просочившись через стелю нижньої кімнати.

А він залишився лежати в темряві, безсило лаятися, причому, насамперед на себе, за те, що взяв гроші і уявив себе могутнім і непереможним. А ще він лишився чекати. Або обвалення будинку. Або тих, хто прийде і витягне з призначеного чи для підслуховування, чи для втечі місця. Найбезглуздішого місця з усіх, де йому довелося побувати.

І маг теж почував себе дуже безглуздо.

А ще прощався із життям, пам'ятаючи, що приніс у цей будинок.

І шкодував, що взагалі зв'язався з тим чаклуном.

Єдине, чого він не робив, це не намагався придумати, як брехатиме, викручуватиметься і відпиратиметься. Воно йому здавалося непотрібним. Бо він помре. Разом з більшістю мешканців цього будинку. Адже він маг, як і вони. А тварина дуже голодна. І кого жерти, їй абсолютно байдуже. Аби лише повернути вкрадену силу та втекти.

***

Валаду, на відміну мисливців на немолодого мага, думати про те, як би випадково не вбити противника не треба було. Його набагато більше турбувало, як би не дати йому розвалити будинок, а то й рознести острів на шматки. А про своє життя він зовсім не згадував. Воно на даний момент стало б найменшою втратою. Захист поставлений, захисники навчені, а те, що не давало спокою передчуттю чи інтуїції, нарешті, виявило себе у всій красі. Тож можна було спокійно вмирати і шукати краще тіло для відродження. Спокійніше, здатне у будь-якій ситуації мислити тверезо.

Власне, смерть не лякала того, кого зараз називають Валадом, навіть тоді, коли він ще не зіткнувся з тим божеством і не набув уже набридлої здатності перероджуватися. Чомусь завжди було страшніше чогось не зробити. Чогось такого, на що був здатен. Адже це все одно, що у своєму розвитку взяти і відступити на крок назад, втративши те, що встиг завоювати.

Тварина продовжувала бити по підлозі та стінах єдиним крилом, чи застрягши в пастці, чи неправильно розподіливши енергію і тепер намагаючись із цим щось зробити. А значить, вона була ще молодша за того дракона, з яким так успішно змогла поговорити Ліїн. І це було погано. Чим молодший дракон, тим він тупіший і тим менше шансів до нього докричатися.

— Тож простіше вбити, — пробурмотів Валад ледве чутно.

Він завмер біля дверей, не ворушився, навіть намагався не моргати, щоб не привернути до себе увагу зайве рано. Нехай недодракон поки що зі своїми кінцівками розбирається і продовжує битися в істериці. Так він упускає все більше енергії та слабшає. Ні, сильно він не ослабне, але хоча б щось, особливо з огляду на те, що він і так ледве живий. Та й час Валаду був потрібен. Щоб зміцнити цю кімнату, не дати зруйнувати її стіни та пробитися кудись далі.

Випускати навіть слабкого дракона не можна було.

— Допомогти? — прошепотіли магу просто у вухо праворуч.

— Так, — видихнув він.

У недоплетений павутинний щит одразу з обох боків полилася енергія. Причому стільки, що навіть дракон відчув, злякався і засмикався ще сильніше. Від нього навіть шматки плоті почали відриватися і розповзатися по кімнаті темними клаптиками туману.

Одна з примарних жінок легко ці клаптики підхопила і вплела в павутиння, наростивши його одразу на чверть стіни та майже закінчивши малюнок. Залишилося тільки пару петель та…

І у дракона, що так до кінця і не прийняв форму, нарешті, включилися мізки. Чи то переляк допоміг, чи достатньо часу пройшло.

Валад це зрозумів одразу як тварюка завмерла, а крило витяглося, дістаючи кінчиком до правого далекого кута.

— Тримайте! — наказав маг примарам, випускаючи павутину, а відчувши, що відпущений кінець спритно підхопили, витяг з повітря сяючий, як розчерк блискавки на темних небесах, меч.

Божественний подарунок, щоб його.

Насправді і не меч зовсім, так, лише здатність надавати таку форму своїй власній силі. Поки резерв не витратиш, будеш із мечем, а як це станеться, залишишся без зброї. Загалом, звичайнісінька дурня з тих, які боги, які мають практично безмежні резерви, щиро вважають придатною зброєю.

Валад же вважав за краще отримати свій меч. Артефакт, створений зі смуги сталі та тварюки з хаосу, у цю сталь ув'язненої. Той меч головне зуміти утримати і він нікуди не подінеться, навіть якщо магії зовсім не залишиться.

Втім, якщо не втримаєш, він претендента на себе коханого просто зжере. Та будь-кого зжере, хто спробує до нього доторкнутися без господарського дозволу. Ось тому проклятий бог його й відібрав. Не дозволив взяти із собою навіть у ослабленому вигляді. Не хотів, щоб після чергової смерті посланця вибухнула ще й війна чи проти меча, чи за меч. Той меч був надто сильним артефактом для цього ледь живого світу.