2 (3)

Камена, вислухавши розповідь про підозрілі ґрати та зрізаний плющ, поплескала очима, притиснувши палець до нижньої губи. Потім струснулась, як кішка, що потрапила під дощ, і з нею сталася найдивовижніша метаморфоза, з усіх, що Ір'єні доводилося бачити.

Камена раптом незрозуміло як стала вищою на зріст. Розсіяний погляд став твердим і впевненим. Вона тупнула ногою, розвернулась і кудись пішла.

Ір'єна риссю побігла за нею, щоб не відстати.

— Треба майстрові Мікалу сказати, — впевнено промовила Камена, коли подруга наздогнала і пішла поруч. — Він захисну павутину там плів і може зрозуміти, чому вона не зреагувала. Ще ...

Назустріч йшов русявий хлопець із вишитою білою вовчою головою на рукаві. Камена заступила йому шлях і тоном людини, що має право роздавати розпорядження, веліла:

— Скажи своєму начальству, що біля правої вежі внизу під бібліотечними вікнами хтось знайшов ґрати і, судячи з того, що прути там виймаються, а плющ зрізаний, напевно, проник у палац.

Бідний вовк навіть перепитувати не став, зірвався з місця і галопом помчав кудись.

— Ось, головне не казати нічого зайвого, — сказала Камена, посміхнулась і пішла далі.

Ір'єна подумки нею захопилася.

Майстра Мікала вони знайшли у навчальній кімнаті со-Ялата. І там на той час зібралася купа народу. Мабуть, вовк бігав дуже швидко, а його начальство відразу розіслало підлеглих на всі боки.

Ір'єну розпитали, переконалися, що нікого вона не бачила. А те, що з плющем щось не так не дуже помітно. Зав'янути він не встиг.

— Значить, нещодавно пошкоджений. І або збираються дуже швидко діяти, або сподіваються загубитися в палаці, — пробурмотіла Ловарі.

— Він у нас недостатньо великий, — нагадав її син.

— Але в нас тут то прохачі блукають, то кандидати в слуги. Бажаючи і вміючи, можна деякий час протриматися. Головне, щоб зовнішність була непримітна і… Втім, нісенітниця. Плющ знайшли б і ніяка зовнішність би не допомогла. Значить, це точно не шпигун. Де Ліїн?

— Валад її повів у центральну кімнату, до решти наших вагітних. Він їх, у разі чого, зможе захистити, — відрапортував колишній придворний маг і підморгнув Юмілу.

Він у відповідь скривився, але бігти і рятувати дружину від вчителя не став.

— Дівчинка у приймальному залі… — нагадала Мелана.

— Думаю, вона якраз у повній безпеці. Інакше немає сенсу пробиратися потай, зайшли б у вигляді прохачів та атакували. І щити в неї непогані, — знову заговорив маг.

— І наказ у разі чого падати і пірнати за трон, — додала Кадмія. — Та й там Каран. Загалом, не думаю, що це на неї будуть робити замах. Мені інше цікаве, як хтось зміг непомітно підпиляти, чи що там зробити з ґратами? І чому їх не замурували?

— Спеціально, — сказав сивий нічний вовк. — Пастка на любителів проникати потай. А ось чому не спрацювала сигнальна нитка?

— Може, її відсунули, не пошкодивши? — задумливо сказав Мікал. — Я б зміг… якби я мав можливість вивчити. Хм… простіше все ж таки відвести енергію, але це я врахував і помітив би.

Він потер підборіддя.

Дівчат, що застигли трохи осторонь людей, що обговорюють ситуацію, мало не збив з ніг ще один молодий нічний вовк.

— Діда не вистачає, — видихнув він. — З перлами. Причому перли там звичайні, і скринька звичайна, а дід до приймального залу не дійшов. І... і ще через деякий час, наче спеціально, один ідіот-купець намагався зайти з амулетом на шиї. Захисним, але надто потужним.

— Навряд чи збіг, — буркнула Ловарі. — Так, шукаємо діда з перлами. Перекриваємо все, що тільки можна, навіть димарі… Купець де?

— У підвалі праворуч від солінь, — відповів вовк.

Ловарі насупилась, їй здалося, що вона щось ось щойно випустила з виду. Щось важливе.

А Мікал, котрий завжди і скрізь добре орієнтувався в просторі, задумливо промовив:

— А це ж недалеко від бібліотеки, ледь не під нею. І всі слуги знали, що різних буянів замикають саме там, щоб остигли в прохолодному приміщенні.

— Прокляття.

— Я до купця, — сказав колишній придворний маг.

— Не один, — зупинила Ловарі.

Подивилася на Ір'єну та Камену, яких так і не відпустили.

— Дівчат у центральну кімнату. Захисникам накажи бути готовими, можливо, хтось просто повірив у кристал, на якому вся наша сила тримається і прийшов його чи красти, чи знищувати. Із палацу нікого не випускати.

Маг кивнув і пішов, поманивши за собою Ір'єну та Камену. Слідом одразу ж кинулися п'ятеро нічних вовків.

А решта залишилася, і вже виходячи, Ір'єна встигла почути, що в першу чергу посилять захист і відправлять якогось птаха в якусь школу.

***

Дівчат колишній придворний маг на півдорозі до найзахищенішої кімнати палацу передав одному зі своїх учнів і наказав поспішити. Сам же пішов у підвал, не бажаючи гаяти час. Але все одно не встиг.

Розпитати купця про причину його дивної поведінки не вдалося. Хтось зламав цьому нещасному шию. Причому на його обличчі застигло таке здивування, ніби йому пообіцяли золоті гори і він був певен, що його прийшли звільняти.

Мірак похитав головою і сів біля тіла.

— Де його амулет? — спитав, нібито бездумно, дивлячись на обличчя трупа, а насправді більше принюхуючись до знайомого солодкуватого запаху.

Вовки, що супроводжували, переглянулися.

— Мабуть, у тому приміщенні, де й відібрана у прохачів зброя, — відповів один із них.

— Зрозуміло, — прошепотів маг.

Торкатись до тіла він так і не наважився. Той, хто вбив купця, цілком міг додуматись повісити на нього якусь пастку. А може, й не додумався, може швиденько провів скорочений варіант ритуалу для збору енергії, фактично принісши нещасного спільника в жертву. І пішов, посміюючись над людською жадібністю та наївністю.

— А може, й поєднав, — вирішив Мірак і став на ноги. — До підвалу нікого не впускати, особливо сюди. Потім попросимо когось із примар подивитися на тіло. Від нього смердить демонами.