розділ 2

Буря наближається

Вриватися посеред ночі до дівочих кімнат — недобре.

Але наскільки це недобре, Ромул зрозумів тільки в той момент, коли йому в кадик уперся кінчик тонкого леза, а мила дівчина, яка щойно спала, перетворилася на фурію, що злісно на нього дивилася.

— Це я, — обережно сказав Ромул, попри здоровий глузд з цікавістю спостерігаючи за тим, як з дівочого стегна повільно сповзає покривало.

Радда сумно зітхнула, прибрала від шиї імператора меч, з яким, мабуть, спала обійнявшись, і повернула покривало на місце.

— Що ви тут робите? — спитала голосом сповненим обережного співчуття до ідіота.

— Прийшов запросити вас потанцювати, — зізнався Ромул, випрямляючись.

Схоже, будити Радду, погладивши її по щоці, було не найкращою ідеєю.

Втім, Ромул зараз навіть засумнівався, що ідея запросити її потанцювати на балконі під зірками була такою гарною. Принаймні треба було її попередити. Бо від несподіванки могла й голову випадково відрубати. А потім оплакати.

А скільки це завдасть проблем різним людям, починаючи від со-Яруна і закінчуючи вовками, що втекли на Хребет Дракона…

Ромул навіть усміхнувся, уявивши, як вони всі забігають.

Щоправда, залишитись без голови навіть заради цього якось не хотілося.

— Потанцювати? — здивовано перепитала дівчина, розправляючи покривало на підігнутих ногах так, щоб нічний візитер навіть за всього бажання не міг нічого там роздивитися.

Мстиве покривало тим часом почало сповзати з грудей. Праворуч. Зліва воно було притиснуте рукою.

— Так, — підтвердив Ромул. — На великому балконі, що виходить на внутрішній дворик, той, що обнесений з усіх боків стінами. Там моя матінка любила читати. І стара липа якраз цвіте.

— І коники на скрипочках грають, — серйозно сказала Радда. — Під їхню музику і танцюватимемо.

— Ну, що ви, — образився Ромул. — У мене амулет із мелодією є. Межен приніс.

Радда тихенько пирхнула, а потім велично веліла:

— Вийдіть, дайте мені вдягнутися.

І Ромул слухняно вийшов. У потайний коридор. Закривати за собою замасковані серед дерев'яних панелей двері він не став. Просто притулився спиною до стіни і заплющив очі, нагадуючи собі, що шляхетні чоловіки за прекрасними жінками не підглядають. Ну, хіба випадково побачать на пляжі. Та й там казковий імператор не став підглядати через щілину, а одразу ж вийшов.

— Вирішивши подивитися зблизька, — тихенько пробурмотів Ромул і посміхнувся.

Збиралася Радда недовго. А коли зайшла в коридор, виявилося, що сукню для танців на балконі вона вважала надмірністю, віддавши перевагу чи то хлопчачому, чи то вовчому темному костюму. І навіть меч з собою взяла, хоча сама казала, що мечник так собі, ну, мабуть, у порівнянні з іншими вовчицями. Ще Радда взяла зв'язку амулетів, половину з яких відразу повісила на шию Ромулу, заявивши, що так їй буде спокійніше. Щити Ларами, звичайно, добрі. Але, як показала практика, їх можна зруйнувати, якщо докласти зусиль.

Ромул не заперечував. Запропонував дівчині лікоть. І коли вона чинно поклала на передпліччя свою руку, повів коридором. Старому і не дуже чистому, хоч йому й не давало зовсім зарости брудом якесь плетіння. Нічого цікавого, крім дверей і слухових щілин, що траплялися по дорозі, в цьому коридорі не було. Рада від нудьги навіть позіхати почала. І бентежитись через це.

Натомість на балконі їй сподобалося. Вдень на цьому балконі можна було читати чи пити чай, бо сонце на нього заглядало тільки ближче до вечора, та й то зовсім ненадовго. Спочатку йому заважали кучеряві троянди, посаджені у величезні діжки. Вони красиво обплели споруджені спеціально для них грати. Троянди перетворювали балкон на таку собі арку і вдень тут, напевно, було набагато красивіше, ніж уночі, не дарма це місце так любила покійна імператриця.

Потім сонце, зазирнувши на балкон, ховалося за стінами та деревами і поступово опускалося в море. А з балкона можна було милуватися заходом сонця.

Милуватися зірками теж ніщо не заважало, як і тонким серпиком місяця, чомусь перевернутим і схожим на човник.

— Роги небесної корови, — сказала Радда. — Моя нянька любила розповідати казки про цю корову. І краще б там справді була вона, а не відображення місяця, або навіть кількох різних, у різні часи, з інших світів. Хоча гарно. Але знати, що це все фальшиве і насправді наш світ не має ні зірок, ні місяця, ні навіть сонця…

Рада зітхнула і понюхала ледве розкритий бутон троянди. Потім хитнула головою, посміхнулася Ромулу і бадьоро додала:

— Зате справжня липа і пахне вона дуже приємно.

Ромул кивнув, дістав з кишені амулет із мелодією і поставив його на плетений столик.

У музиці Межен толк знав. І мелодія, що тихенько зазвучала з амулету, була під стать балкону і ночі, хоча й нагадувала ту, яку грають при танці «сім кроків».

Ромул ступив до дівчини і запропонував руку. Вона вклала свою долоню в його і зробила крок назустріч. І виявилося, у вовчих костюмів є велика перевага перед бальними сукнями. Ці костюми не мали жорсткого корсажа, який, як просвітила Ромула мати, не дозволяв всяким дурним невміхам горбитися, навіть сидячи. Точніше, особливо сидячи. Тому що, якщо сидіти недостатньо прямо, він неприємно впивався в тіло в найнесподіваніших місцях. Ромул тоді дівчатам поспівчував. І навіть не підозрював, що цей же корсаж робить танець менш інтригуючою справою, ніж міг би бити. Тому що поколює долоню і відволікає від партнерки. А ще він надто твердий і не дає відчути, що під рукою жіноча спина.

 — Ромуле, ви захоплюєтеся, — сказала Радда, коли чоловік практично притиснув її до себе.

— Вибачте, — пробурмотів імператор їй у скроню.

Радда зітхнула, зупинилась і прикрила очі. Ще й спохмурніла при цьому так, що Ромулу захотілося ще раз вибачитись і відпустити її, пообіцявши більше не торкатися. Здавалося, що якщо цього не зробити, вона зараз просто втече. Не лише з балкона, а й зі столиці.