Пролог
Ір'єна со-Муран старанно натирала підлогу, щосили прислухаючись до того, що відбувалося за прочиненими дверима. А відбувалися там речі дивні та дуже цікаві.
Здоровений блондин, котрий вічно щипав служниць за попи і заходив ночами до старшої лікарки, малював просто на мапі, розтягнутій на стіні за допомогою тонких планок і цвяхів. Що він там малював, точніше, креслив, Ір'єні не було видно, але їй вистачало того, що він казав. Бо розповідав він про найграндіозніший артефакт, про який вона чула. Про артефакт, який створили ось щойно, а тепер його якось налаштовували та прив'язували до магів. Або магів до нього прив'язували. Ір'єна з уривків не дуже зрозуміла, але вона тепер точно знала, що воно того варте. Навіть такий зовсім легкий дотик до артефакту вартував чого завгодно.
Навіть того, що, можливо, Ір'єна ніколи не повернеться додому. Просто тому, що не спромоглася виконати доручення батька. Не змогла і не зможе. Тому що батько помилився, вона не настільки вірна сімейному обов'язку.
Втім, Ір'єні у цій ситуації було й чому порадіти. Їй не доводилося прикидатися старою і користуватися амулетами, що п'ють силу так, що дівчина не могла позбутися головного болю ніякими засобами. Не допомагали ні ліки, ні магія.
Того дня, коли Ір'єна зійшла на берег в образі літньої лікарки, все пішло не так, як мало. Дівчина навіть не відразу зрозуміла, що саме не так. І, напевно, так би й не зрозуміла чому магія, яка раніше з легкістю ламала будь-який захист, на цьому острові нічого йому зробити не може, якби не побачила того чоловіка, навколо якого вилася тонка вогненна змійка з крилами. Вона штовхалася носом то в його долоні, то в спину чи в груди. А потім ця змійка взагалі взяла і влилася в його ауру, ввібралася язичками полум'я.
І Ір'єна виявилася недостатньо дурною, щоб не зрозуміти, що на острові повно неіснуючих магів вогню. І серед них багато хто напевно сильніший за батька. Отже, намагатися щось ламати — тільки привертати до себе увагу.
Що робити далі Ір'єна не знала, але все ще палала бажанням виконати наказ і порадувати батька. Тому вона шукала вихід та спостерігала.
Так вона побачила темноволосу красуню, що виявилася тією самою «страхолюдиною, з якою він одружився через спадок». За цією красунею, відстаючи на крок, слідувала примарна стара. Вона недобро зиркала на всі боки, підтискала губи і щосили випромінювала невдоволення.
А ще силу, таку, що Ір'єна б втекла, якби ноги від страху не приросли до землі, відмовившись пересувати господиню. Ноги чомусь вважали, що в цій ситуації краще завмерти і не ворушитися, тоді буде шанс не привернути увагу примари.
На жаль, ноги не зважили на той факт, що дурна господиня все ще не позбулася ілюзії. Ілюзію стара й помітила, метнулася вперед, обігнавши підопічну, категорично зажадала від неї постояти на місці, не виходячи за якесь коло, і миттю перемістилася до Ір’єни. А потім завмерла перед нею, витріщаючись, ніби бачила крізь ілюзію. Точніше, точно бачила.
— Яка дурість, — пробурчала примарна стара, коли Ір'єна вже вирішила, що зараз її вб'ють. — Біженка, так? Вистачило розуму сховати гарненьку фізіономію та інші принади, щоб не вводити в спокусу різних недоумків?
Ір'єна закивала, як та дурепа.
— А тепер чому не знімеш, ідіотко?! — грізно спитала стара. — Ця річ тебе зжере! У тебе нема стільки сили, щоб її носити постійно. А якщо не перестанеш, то або помреш, або вона твою силу вип'є до денця. І що за недоумок цю погань створив? На кого він сподівався? На Каяра?
Так Ір'єна дізналася, що Каяр — дуже сильний маг, найсильніший на острові. І що це довкола нього літає змія з крилами.
Стара почекала, поки перелякана Ір'єна дезактивує амулет. Побурчала щось про молодих дуреп. А потім веліла вчитися, причому, спочатку в якійсь школі. А коли Ір'єна почала лепетати про свої лікарські таланти, відправила до старшої лікарки, тієї самої, до якої ночами заходив величезний блондин, схоже, в півтора рази молодший, ніж вона.
У лікарки Ір'єні сподобалося настільки, що вона малодушно відклала батькове завдання на потім, до кращих часів. Вона розбирала трави, зрідка підміняла служниць, яких дуже не вистачало через те, що багато хто не пройшов якусь загадкову перевірку. Ір'єну теж перевіряли, схоже. Просто вона не дуже зрозуміла, навіщо її розпитували про обіцянки, які вона могла дати демонопоклонникам. Вона цих демонопоклонників у вічі не бачила.
Стара примара незабаром кудись поділася, але біля молодої і дуже гарної господині островів став постійно крутитися привид-чоловік, який чомусь здається Ір'єні знайомим. Лікарські обов'язки дівчину поступово затягували, вона вчила багато чого. Потім якось до знань про ліки стали домішуватися знання про магію вогню, і Ір'єна на деякий час взагалі забула і про батька, і про Ліїн со-Ялата, разом з її страшними привидами. Але, можливо, дівчина згадала б про свій обов'язок, якби не побачила, як прекрасна господиня Хребта Дракона стоїть біля вікна, з якого було видно море, мрійливо посміхається і погладжує живіт. Що означає цей характерний жест, Ір'єна знала. Так робила її вагітна подруга.
— Батьку, я не можу, — прошепотіла тоді дівчина і просто втекла. А потім проплакала півночі, чи прощаючись із минулим життям, чи оплакуючи свою слабкість, чи радіючи з того, що, нарешті, вільна. Адже, якщо подумати, вона ніколи не хотіла бути імператрицею. Не хотіла ставати дружиною незаконнонародженого сина померлого імператора. Не хотіла правити. Вона просто хотіла жити та займатися тим, що подобалося. Але батько цього не зрозумів би.
Заснула Ір'єна тоді тільки під ранок і крізь сон чула незадоволене бурчання:
— Я ж казала, що це злякане оленя нікого не зможе, та й не забажає вбити. В неї сильний лікарський дар, з таким вбивати взагалі складно. А тут ще й просто дитина, залякана ідіотом-татом.
А може, Ір'єні це наснилося. Як виправдання, за яке слід триматись.