21 (3)

Душечка Змій чекав Ліїн у альтанці. Сидів і посміхався. Гад. Було зовсім не помітно, що він про щось шкодує і в чомусь кається. Навпаки, дуже задоволена собою та світом особистість.

— Так, — задумливо сказала Ліїн і озирнулася. Погляд ненадовго затримався на недозрілих сливах, але обривати їх заради душечки, мабуть, не варто. Імператриця ще троянди не забула. — Так.

У альтанку Ліїн зайшла, гордо задерши ніс і ледь не спіткнувшись об третю сходинку, яка чомусь виявилася вищою, ніж перші дві. Капітан відразу схопився, галантно подав руку, а коли дівчина її проігнорувала, посміхнувся ще ширше.

— Я вас слухаю, — сказала Ліїн, з усією можливою граціозністю сівши на лаву.

Змій сів навпроти і знову посміхнувся.

— Думаю, я маю вибачитися, хоча це лише дрібне непорозуміння…

Ліїн подивилася на нього з гастрономічним інтересом, дуже захотілося після такого початку розмови відкусити йому ніс.

— Я повинен був вам все пояснити, перш ніж піти, але ви спали, і я вирішив не будити, — зізнався душка.

Ліїн кивнула.

— Я записку написав, — додав Юміл.

— Так, — підтвердила Ліїн. — Чудова була записка. Саме після неї мені захотілося щось надіти вам на голову.

Змій знизав плечима і знову посміхнувся. Схоже, він зовсім не такого ефекту від своєї записки чекав і був упевнений, що Ліїн все зрозуміє без пояснень. А вона виявилася нездогадливою.

— Мабуть, я надто звик, що поряд Марк, Айдек…

— Я на них така схожа, — з фальшивим захопленням сказала Ліїн.

— Мелана, — продовжив перераховувати тих, хто поруч Юміл.

— Каяр, — додала Ліїн, починаючи підозрювати, що він знущається.

— Так, навіть Каяр завжди розуміє мене правильно, — погодився душка.

— І тільки одна я така нерозумна, — сказала дівчина і знову глянула на сливи.

— Ну… — зам'явся Змій і глянув на сливи. — Ліїн, хочете, я попрошу вашої руки, як годиться. Спочатку у вас, а отримавши згоду…

— А як не отримаєте? — поцікавилася дівчина.

— То нам все одно доведеться одружитися, — сказав Змій якось надто весело.

Ліїн зітхнула, знову подивилася на сливи, а потім згадала, що десь недалеко є ставок. І якщо до нього потягнутися…

Зачерпнути воду вийшло легко та швидко. Правда, незважаючи на силовий щит, по дорозі все одно більша частина вилилася, і на голову душці обрушився зовсім не водоспад, а так, з піввідра, мабуть. Змій скочив, послизнувся і з гуркотом впав назад на лаву. Ліїн, до якої теж долетіли бризки, стала сміятися і обтрушувати поділ. А десь зовсім близько хтось почав сипати прокльонами на адресу дурного мага, і дівчина навіть не одразу зрозуміла, що це про неї.

Натомість Юміл зрозумів відразу і все. Він прислухався, встав, схопив Ліїн за руку і видихнув:

— Тікаємо!

І, як не дивно, дівчина за ним побігла, прослизнула в низеньку хвірточку в плетеній огорожі і, хихикаючи, дійшла до ще однієї альтанки, дуже схожої на першу, тільки без калюжі на підлозі з дощок і з подушечками на лавах.

— Елана, ви облили головного садівника, — хитро сказав душечка і, не зумівши зберегти обурений вираз на обличчі, знову посміхнувся, а потім ще й тихенько засміявся.

Вода капала з мокрого волосся чоловіка, одяг на плечах і грудях потемнів, та й на спині напевно промок, але йому все одно було весело.

— Змій, якби я одягнула вам на голову супницю, ви відреагували б так само?

Чоловік замислився і зізнався:

— Дивлячись, де б це відбувалося. І хто б був при цьому присутній. Дехто міг б відреагувати дуже кумедно.

Ліїн хмикнула, а Юміл додав:

— Давно не тікав від садівників. Востаннє це було, коли я хлопцем обірвав останні сливи, залишені для якогось десерту, у якого смак змінювався, якщо сливи взяти не просто з дерева.

— Бідолашний десерт, — сказала дівчина.

— Ліїн, ви задоволені? — спитав чоловік, знову зробивши серйозне обличчя.

— Ні, — сказала дівчина.

— Жаль, це було навіть весело.

— Збоченець, — тихенько сказала Ліїн і озирнулася. — Виведіть мене звідси.

— А що прекрасна елана мені за це дасть? — муркотливим тоном досвідченого спокусника спитав Змій.

Ліїн здивовано подивилася на нього, але, побачивши, що він безтурботно посміхається, тільки зітхнула.

— У прекрасної елана зовсім нічого при собі немає, — зізналася дівчина, демонстративно подивившись на свої долоні.

— О-о-о-о… — задумливо озвався Змій. — Чудова помиляється. У неї є скарб, який буде радий отримати будь-який чоловік.

Ліїн здивовано округлила очі і, не стримавшись, тихенько пирхнула, а Змій ступив ближче і лоскітно зашепотів у вухо:

— Якщо прекрасна діва погодиться провести зі мною ніч, я кину до її ніг усі скарби світу.

— Ох, я так не можу, тільки після весілля, — тоном гордої та сумної діви з балаганних лялькових вистав сказала Ліїн. І руки до грудей притиснула.

— Шкода, — видихнув Змій. — Тоді я вкраду поцілунок.

І, що важливо, вкрав. А коли вів у знайому частину саду, Ліїн чомусь думала, що за поцілунок слід було просити половину скарбів світу. Скарби взагалі зайвими не бувають.

Ось така дурість у голову лізла.

***

Весь наступний день Ліїн (і не тільки вона) витратила на весільну сукню. Її разів сто на неї одягли і зняли, кілька разів щось переміряли за допомогою мірної тасьми. То підбирали мереживо, то не подобалося як вишита третя пелюстка квітки на ліфі. І Ліїн було смертельно нудно. Вона б уже навіть Змію зраділа з його чи то вибаченнями, чи виправданнями, чи то черговим знущанням. Юміл би підбадьорив і відволік. А тут сукня, кравчині та перерви на поїсти і ноги розім'яти.

А ще хотілося спати. Півночі Ліїн витратила на боротьбу з безсонням та планування страшної помсти. Досить безглузде планування. Те ж відро з гноєм душечку пройме не більше, ніж вода, що вилилася на голову. Напевно. Тож треба придумати щось набагато оригінальніше.