21 (2)

— Ліїн, пробач його, — сказала Мелана, навіщось повісивши на ручку дверей якийсь амулет. Причому ручка та двері тимчасово належали Ліїн, та й заштовхала її Мелана до кімнати дуже несподівано і не питаючи дозволу.

— Кого пробачити? — запитала Ліїн і доторкнулася кінчиком пальця до амулета. — Ага, захист від підслуховування, як цікаво…

— Ліїн! — з натиском сказала Мелана. — Душечку пробач, кого ж ще. Чи довкола багато начебто розумних чоловіків, які вважають, що їх повинні розуміти з напівслова, на яких ти ображена?

— Хм, — сказала Ліїн. — Він попросив тебе поговорити зі мною? Боїться, що я просто на церемонії вчеплюсь йому в обличчя?

— Ні, він попросив вивести тебе в сад і залишити з ним наодинці, він би все пояснив. Спробував. Але, знаючи, наскільки ти сердита…

— Ти вирішила спочатку поговорити зі мною сама, — зробила висновок Ліїн і пішла до крісла, в яке й сіла, відкинувшись на спинку. — Знаєш, не хочеться прощати його. Він міг хоча б сказати, що якщо справді загрожуватиме небезпека — браслет відкриється. Гаразд, не пояснив, навіщо він взагалі був потрібен, але це міг сказати.

— Він думав, що ти все зрозумієш із його записки. Яку писав у великому поспіху.

— Хм, — повторилася Ліїн і зізналася: — Нічого я не зрозуміла.

— Ну, я так і думала, і йому сказала. — Мелана посміхнулася і теж сіла.

— Навіщо воно йому хоч було? — запитала Ліїн.

— Щоб відволікти від тебе одну надмірно догадливу людину, допомогти Фіалці стати дружиною іншої зайве догадливої людини, всупереч її бажанню, ну, і зробити цього другого боржником, що незабаром може дуже стати в нагоді.

— Бідолашна Фіалка.

— Навряд чи. — Мелана знову посміхнулася. — Думаю, так буде навіть краще. Уявляєш, як би відреагував ймовірний чоловік на розкритий обман?

Ліїн хмикнула, а потім сказала:

— Не хочу нікуди йти.

Мелана зітхнула і похитала головою.

— Два вперті барани, — сказала вона. — Точніше, баран та кізочка. Ліїн, він же тобі подобається. Ти йому подобаєшся. Він цю інтригу почав вигадувати ще на півдорозі до столиці, розумієш? Навіть до того, як я вас підштовхнула.

Ліїн знову хмикнула.

— Що-небудь сказати він вважає зайвим.

— Ліїн, припини, сама казала, як тебе дратувала порожня балаканина нині безголового адміральського синка. А у Юміла ще й виховання, яке завгодно, але таке, що не передбачає вміння лестити і вмовляти. Він зі своїм характером у жодному разі не мав шансів навчитися не фальшивити, тож… Я від вас обох уже втомилася, слово честі. І ти, і він вважаєте за краще мовчати і думати, що хтось про щось і так здогадається. Від вас суцільні проблеми. Ти навіть не розумієш, наскільки сильна, як маг. Він дуже любить усе ускладнювати.

— Ускладнювати? Все? — перепитала Ліїн, і Мелана відразу пояснила:

— Не все. А коли справа стосується планів, і ці плани мають бути про справи на суші. На кораблі він чудовий капітан, стратег та тактик. Але варто опинитися на суші, і він починає городити якусь нісенітницю, плести зайве складне павутиння і… Уявляю, що буде, якщо йому доведеться обороняти якусь фортецю. Нещасні вороги помруть від цікавості, намагаючись зрозуміти, що й навіщо він робить. Тут треба було пустити чутку, що він на тобі одружується, тільки якщо всі інші жінки вимруть, Малену слід було натякнути дружині, що хоче віддати за нього заміж хоча б ту ж Сойку, мовляв, і дівчина розумна, і острови багаті. І наша імператриця б зі злості одружила вас, не чекаючи закінчення свят. Так ні, Юмілу знадобилася біганина, купа ідіотів у кущах, браслет на твоїй руці. Ще й особисте життя Фіалці влаштували мимохідь. А якби хтось відреагував не так, як він думав? Чи хтось виявився розумнішим і здогадливішим? Ну, не можна будувати плани на такій кількості припущень і надій. І залучати стільки людей, бо вони вміють дивувати. Та хоч би тебе попередив, щоби ти поводилася відповідно. Ні, цією дрібницею довелося зайнятися мені. Ех…

— Треба йому сказати, що він все ускладнює, — сказала Ліїн.

— Та він і так це знає, але розуміти, що наплів, починає тільки коли чергове нагромадження припущень спрацювало. Або не спрацювало. Натомість він уже вигадує резервний план, у стилі «викрасти та втекти». Намагається, щоб він був простішим. Щоправда, все одно це виявляється не найпростішою з можливостей. А чому?

— Чому?

— Все тому, що вогонь впливає саме так. Он Каяр через свій дар не може тримати рота на замку. Наш імператор страждає на зайву довірливість і вигадує сам для себе знаки та прикмети. Один мій знайомий весь час підбирає якихось учнів, бо не може пройти повз талант, який ось-ось занапастять. Я в минулому житті дуже закохалася, так, що взагалі переставала думати на деякий час. Власне, так мене й убили. — Мелана сумно зітхнула і додала: — Іноді я навіть радію, що в цьому житті я не сильний вогненний маг, а лише посередня повітряниця. Все менше проблем.

— У повітряників такого впливу дару не буває? — зацікавилася Ліїн.

— Воно в усіх буває. Просто настільки помітне лише у вогняних магів. Думаю, це через те, що їх набагато менше, ніж решти. Ось коли буде достатньо для рівноваги, вплив, напевно, стане настільки ж непомітним, як і в інших. Але до цієї рівноваги, напевно, ще довго, а ще цей проклятий демон її порушує.

І Мелана знову зітхнула.

Ліїн трохи подумала, похитала головою, а потім сама себе запитала:

— І навіщо мені такий проблемний маг? Він знову щось придумає, а мені потім доведеться його тягти кудись.

— Ну, насправді, хоч як це дивно, його надмірно складні та заплутані плани частіше спрацьовують, ніж ні, — сказала Мелана. — А в останнього взагалі не було шансів не спрацювати, навіть якби Юміл вигадав щось набагато грандіозніше. Після невдачі йому завжди щастить. А ось далі, як вийде.

— Ага, — сказала Ліїн. — Гаразд, де він на мене чекає?

— Поговориш із ним?

— І поговорю теж, — зітхнувши, вирішила Ліїн. — Все одно заміж виходити.