19 (3)

— Яка дівчина? — тривожно розпитувала Качечка, йдучи за Льонком.

— Світленька, заплакана. Вона коли зі стіни зістрибнула, я так злякалася, що мало не закричала. І їй потрібна ти, вона сказала, що знаєш.

Качечка тільки зітхнула, підозрюючи, що дійсно знає, і що це кузина, що знову втекла зі школи для дівчат. Тож і йшла.

— Он там альтанка, — сказала Льонок, показавши на стежку, посипану піском, що тьмяно світився. — А мене там чекають, я минулого разу так і не дійшла, — додала і майже бігцем кинулася до іншої стежки.

Наївна Качечка знизала плечима і слухняно вирушила на пошуки альтанки.

Вона йшла, лякалася кожного шереху, шарахалася від тіней і відчувала себе героїнею роману про привиди. І від куща, що підозріло захитався, вона шарахнулася так далеко, що підбори провалилися в землю, а потім, коли кущ ще й затріщав, злякано кинулася вперед, просто так, уздовж стежки.

А мисливець за посагом, який був упевнений, що варто налякати дівчину ножем і вона тихо і смирно вирушить з ним у храм, заплутався у гілках, об щось спіткнувся, впав. І коли здавалося, що варто простягнути руку вперед і можна буде спіймати полохливу спадкоємницю за поділ, виявив, що ніч стає темнішою, у голові щось тихо шумить, а ніж взагалі кудись подівся. А потім йому просто захотілося спати, і він уже не побачив, як Качечка, так і не знайшовши альтанки, іде назад, знову шарахаючись від тіней і шурхотів.

***

Діжки з лимонними деревами виявилися дуже популярними. За вечір біля них встигли постояти душечка Юміл із якимось невисоким чоловіком, котрий, судячи з виразу обличчя, Велівері погрожував. А судячи з того, що час від часу він кидав погляди на наречених, намагався щось щодо цих наречених випитати. Наприклад, хто із них вовчиці.

Потім ще раз постояла Конюшина, все з тим же молодим чоловіком, який встиг добути десь друге яблуко, а разом з ним і другий танець. До наречених дівчина повернулася абсолютно щаслива, продемонструвала стрічку-обіцянку і, ледь не підстрибуючи, прошепотіла, що завтра зранку чудовий молодий чоловік вирушить просити її руки до імператора, який на час свят числиться батьком. Він би пішов і до імператриці, але його якась тітка відмовила, бо у Кращої з елана зараз поганий настрій і вона може захотіти обміняти дівчину на якесь безглузде завдання, на зразок видобутку срібної гірської квітки або десятка яєць скельних чайок, для ранкового омлету.

Потім там самотньо стояла сумна Качечка, що примудрилася прогуляти в саду роздачу напоїв нареченим. І мало того, що тепер бідолаху мучила спрага, так ще й розпорядниця обізвала дурепою, яка не дбає про репутацію. Качечку зрештою пожалів придворний маг і особисто приніс їй яблучний сік, запевнивши, що туди нічого не підмішали.

— Має доньку, позашлюбну. Така ж темненька, наївна і з таким же даром, — прошепотіла Мелана на вухо Ліїн. — Вона зараз навчається, далеко від столиці, він, мабуть, нудьгує.

Потім, на подив Ліїн, біля лимонного дерева досить довго стояли Льонок та Каяр. І розійшлися вони дуже задоволені. Льонок взагалі нагадувала кішку, що зжерла всі запаси вершків.

На жаль, довго думати над цим феноменом Ліїн не дали. Їй приніс яблуко черговий кавалер і потім, під час танцю, намагався за допомогою компліментів, відвертих лестощів та натяків на винагороду найкращій з нічних вовчиць вивідати, хто з наречених спадкоємиці, а хто ними тільки прикидається.

Ліїн до кращої нічної вовчиці ніякого відношення не мала, тому прикидалася дурепою, що не розуміє натяків, вела розмову вбік і подумки бажала набридливому кавалеру провалитися крізь підлогу. А коли музика, нарешті, закінчилася і кавалер був змушений відчепитись, Ліїн уже не було жодного діла до Каяра та Льонок, вона про них взагалі забула. Зате їй дуже хотілося взяти щось простіше за супницю, як душечка і хотів, наприклад, сковороду, і тріснути Змія по голові. Тому що Ліїн була впевнена — ці розпитування його рук справа.

На щастя для Велівери, від цих думок Ліїн відволікла Фіалка, яка теж вирішила постояти біля лимонного дерева в компанії не дуже молодого, але симпатичного чоловіка, який щось захоплено розповідав їй. Або в чомусь переконував. Тому що спочатку Фіалка зблідла більше звичайного, потім у неї почервоніли вуха, а потім вона ще й деякий час стояла, опустивши очі вниз, розгубивши всю свою холодність.

— Схоже, її впізнали, — тихенько сказала Мелана, відвівши Ліїн на пару кроків правіше за зграйку наречених, які чекають чергового запрошення на танець.

— Гадаєш?

— Впевнена.

— І тепер її викриють? — з жалем спитала Ліїн. Фіалка їй таки подобалася.

— Навряд, швидше, тепер на ній одружаться за допомогою шантажу.

— О, — здивувалася Ліїн.

— Без шантажу вона не стала б з ним зв'язуватися, — впевнено сказала Мелана. — Він надто розумний, і титул у нього куплений, який не дістався від предків, і навіть не вручений в обмін на подвиг, як у разі душечки. Хоча, впевнена, чоловічий розум цю діву бентежить набагато більше. Вона вже настроїлася загнати чоловіка під каблук, а потім, за першої ж нагоди, його позбутися і злетіти вище.

Ліїн тільки хмикнула.

А місце, що звільнилося під лимонним деревом, зайняла вовчиця Сорока і якийсь молодий чоловік. Вони трохи потрималися за руки, пошепотілися про щось і розбіглися в різні боки.

— Інструкції отримала, — припустила Ліїн.

Уточнити це у Мелани вона не змогла, бо до неї підійшов чоловік, дуже схожий на Змія, тільки старший, і посміхнувшись такою самою як у душечки посмішкою, простяг яблуко. Ошелешена Ліїн у відповідь простягла руку і слухняно пішла танцювати.

— Ви його родич, — сказала Ліїн, помовчавши і подумавши.

— Хм, — глибокодумно озвався чоловік.

— А браслет зняти можете?

— Ні, — сказав він і знову посміхнувся, як Змій.

Ліїн глибоко вдихнула та ще трохи подумала.

А музика грала та грала, чоловік впевнено вів по залі дівчину, а коли музика затихла, нахилився до вуха і прошепотів: