19 (2)

Черговий бал почався з того, що гості розступилися, і наречені з кошиками чудовими лебідками пропливли цим проходом з одного кінця зали в інший. Робилося це, мабуть, для того, щоб кавалери могли зазирнути в кошики, злякатися виду підгнилих, покльованих, а найчастіше відверто червивих яблук і швидко ретируватися, поки одне з цих яблук не опинилося в їхніх руках, з подальшою потребою його з'їсти.

Чоловіки, мабуть, були недостатньо полохливі, а може, заздалегідь запаслися ліками для шлунка, але варто було «хазяїну свята» шарахнути по підлозі прикрашеним стрічками палицею, і вони кинулися до наречених так, що ті мимоволі відступили і ледь не почали ховатися за піднесення, на якому стояв трон імператора. Довелося «хазяїнові», чоловікові немолодому, товстому, котрий встиг зненавидіти свою посаду, ударити палицею по підлозі ще три рази. Імператриця сиділа і кривила губи, вона відразу була впевнена, що саме такий бардак із цього безглуздого задуму і вийде, але щось скасовувати і міняти було вже пізно. І довелося влаштовувати цей забіг по яблука. Добре, хоч та дурепа не додумалася влаштувати за ці яблука бої.

— Дівчата, оберіть найшвидших, найхоробріших, найдостойніших! — голосно гаркнув «господар свята».

Дівчата переглянулися, деякі знизали плечима, а одна з жительок півдня взагалі тоненько запитала:

— А як зрозуміти, хто з них найхоробріший?

Імператор закашлявся. Імператриця спочатку зблідла, а потім почервоніла. Чоловіки теж почали перезиратися, а потім і штовхатися ліктями. Ситуацію врятувала незворушна Фіалка. Вона зробила крок вперед, гордо скинула підборіддя і сказала:

— Нехай боги вирішать.

Після чого заплющила очі і роздала яблука найшвидшим і довгоруким.

Інші дівчата наслідували її приклад, радіючи, що прислухалися до поради досвідченої Мелани і зробили помітки на своїх фруктах. Хоча Мелана, звичайно, побоювалася, що яблучка чарівним чином розплодяться і їх стане більше, ніж танців, а тут взагалі не було шансів запам'ятати, кому і що вручила.

А далі, незважаючи на побоювання імператриці, все пішло чинно і благородно. Хоча б на вигляд. А те, скільки разів яблука переходили з одних чоловічих рук до інших, та кому воно цікаве? Ну, подумаєш, хтось затяг офіцера під сходи, там його зв'язав та забрав яблуко. Так цей офіцер навіть не дуже пам'ятав, хто з дівчат це яблуко йому дав, і комусь іншому воно було потрібніше.

Тиха і скромна Конюшина сяяла, танцюючи з племінником головної розпорядниці, а потім довго з ним про щось розмовляла, стоячи біля діжки з лимонним деревом, навіть наступний танець пропустила. Втім, не її вина, що чоловік не зміг до неї підійти, весь час натикаючись на учня придворного мага і лякаючись його похмурого мовчання та загадкового ворушіння пальцями.

Придворний маг теж потанцював, відібравши яблуко в іншого свого учня. Учень цей вчителя не послухався, прийшов, незважаючи на заборону та вимогу вчити структури, і був вигнаний з бального залу з ганьбою. А потім, ну не викидати ж настільки цінний фрукт і віддавати його не хотілося. Тим більше, партнеркою виявилася та сама дівчина, яка в день читання цікавилася пророцтвами. Ось заразом і поговорили на цю тему, маг навіть порадив Качечці звернутися до бабусі одного зі своїх учнів. Вона була однією з найкращих ворожок міста і, незважаючи на те, що найчастіше відверто шахраювала, у пророцтвах, передбаченнях та призначеннях розбиралася напевно краще, ніж будь-хто в імперії.

Льонок за цим танцем і наступним шушуканням стежила ревнивим поглядом, а потім, відчуваючи, що ще трохи і щось обов'язково розіб'є, гордо пішла в сад, подихати повітрям, зовсім забувши, що це не рідний маєток і блукати тут на самоті не варто.

— Гидка качка, бридка, помщуся, — люто прошепотіла вона, смикнувши якийсь кущ за гілку і ледь не закричала, коли з цього куща вивалився чоловік.

— Вибачте, — винувато сказав він, не намагаючись стати на ноги, щоб не злякати прекрасну діву. — Ви зараз про Качечку говорили?

Льонок несміливо кивнула.

— Тоді ми можемо допомогти один одному, — радісно заявив чоловік і розплився в посмішці. — Ви помститесь, а я одружуся і розплачуся з боргами.

Льонок хмикнула, але вирішила послухати, що цей підозрілий тип скаже.

***

Ще одне яблуко дісталося капітану Велівері як картковий борг. Точніше, він запропонував вибачити цей борг, якщо йому віддадуть яблуко. І його з радістю віддали, ще й зі словами, що танцювати з вовчицею не дуже й хотілося.

— Елано, — сказав Юміл, протягуючи яблуко Ліїн, котра зло на нього дивилася.

Дівчина тихенько пирхнула, але скандалити та відмовлятися танцювати не стала. Ще й уважно подивилася на другий залікований синець на обличчі.

— Так, так, це ваша влучність, — підтвердив чоловік і повів дівчину в коло.

— Що ви робите? — люто зашипіла Ліїн, щойно залунала музика.

— Танцюю, — сказав чоловік і посміхнувся.

— Зніміть з мене цю гидоту, — зажадала дівчина, вказавши очима на браслет.

— Не можу, я туди вплів часову лінію, боявся, що ви вмовите мене.

Ліїн здивовано подивилася на нього, а потім впевнено сказала:

— Брешеш!

Чоловік тільки знизав плечима.

— Що відбувається? — спитала дівчина, мабуть, трохи порахувавши в умі для заспокоєння.

— Я вас злю, — щиро зізнався чоловік.

— Хочете, щоб я вдягла вам на голову супницю? — з якимось дивним сміхом спитала дівчина.

— Ні, давайте щось простіше, — відмовився від такої честі Велівера. — І трохи згодом. Айдек поки не поговорив з однією людиною.

Ліїн хотілося його стукнути і багато чого спитати. Можна спитати, навіть не стукаючи. Вона б потерпіла. Але музиканти зіграли останній акорд, і музика затихла. А Змій провів дівчину до наречених, розкланявся за всіма правилами і втік, ніби був водою, спритно просочившись крізь натовп. А Ліїн так і лишилася стояти на місці, прислухаючись до бурі в собі. Їй хотілося сміятися та кричати. Хотілося чимось знову в Змія запустити, а потім ще й відпинати. І обійняти чомусь хотілося і ще багато іншого, причому одночасно.