15 (2)

Ліїн сиділа на краєчку крісла і, відчуваючи себе голодною мишею, їла крихітний шматочок сиру.

Якщо чесно, вона б цей сир навіть у руки не взяла, та й пити б нічого не стала, але імператор Мален запропонував пригощатися таким тоном, що дівчина миттєво схопилася за шпажку з сиром і почала відкушувати від нього по крихітному шматочку. Загалом, напевно, виглядала тією ще дурепою. А підняти очі, щоб у цьому переконатися, не наважувалася. Боялася, що знову почне витріщатися і ображати імператора поглядом.

Мелана тим часом спокійно налила собі напій зі глека, випила його, а потім стала розповідати самому імператорові якусь нісенітницю, щось середнє між анекдотами про аристократів і плітками про особливо дурних представників високих будинків. Імператор зрідка навіть посміювався, але від цього Ліїн відчувала себе все більш зайвою і все сильніше хотіла схопитися, перепросити і втекти.

Як дитина, що зробила капость.

Ще й капітан із Марком та Айдеком залишилися у вітальні, нібито розважати публіку за відсутності імператора. Ліїн підозрювала, що їм веліли налякати більшу частину прохачів, щоб імператор міг, нарешті, відпочити. Але свою думку дівчина тримала при собі і безглуздих запитань не ставила. Навіть на двері не оберталася, хоч чомусь дуже хотілося.

— Гаразд, — нарешті сказав імператор, перервавши Мелану на півслові. — Думаю, ця мила дитина вже пережила свою помилку.

Ліїн, яка зрозуміла, що саме її назвали милою дитиною, але не встигла нічого пережити, поспішно відклала шпажку і витріщилася на імператора вірнопідданим поглядом. Ну, спробувала. Вийшло, судячи з глузливої посмішки чоловіка, не дуже схоже.

— Не бажаєте розповісти нам щось цікаве? — лагідно спитав імператор.

Ліїн від несподіванки мало не гикнула. А потім узагалі виявила, що в голові не залишилося жодної слушної думки. І відчула себе тупою вівцею, здатною тільки бекати про те, наскільки чудовий чоловік сидить навпроти. Довелося глибоко вдихнути, спробувати зібратися з думками і щоб потягнути час, чемно запитати:

— Що ви, о Найвищий, бажаєте почути від бідної дівчини?

Вийшло навіть кокетливо, і Ліїн почало пробивати на недоречний сміх.

Імператор задумливо хмикнув, навіщось подивився на Мелану, а потім поцікавився:

— Де ви стільки часу ви пропадали?

— О, — тільки й спромоглася сказати Ліїн, а потім теж подивилася на Мелану.

Подруга посміхнулася і підморгнула.

А Ліїн нарешті зрозуміла, що імператор Мален і так добре знає відповідь на своє запитання, тому чесно зізналася:

— У болотах.

І було в її голосі стільки скорботи, що в пору було пожаліти і погладити по голові.

— Як цікаво, — задумливо сказав чоловік і потер підборіддя пальцями. — Боролися з моєю тиранією?

Ліїн відчула, що червоніє, але змусила себе не опускати голову, а подивитись тирану у вічі. Нічого, крім цікавості та глузування, вона там не побачила. Так що, напевно, вважає юною дурепою, а не небезпечною для імперії особою.

— Це була така помилка, — обережно промовила дівчина і таки опустила погляд на недоїдений сир. — Я, нічого не знаючи, повірила не тим людям.

— Тепер ви вірите тим? — поцікавився імператор.

Ліїн дуже захотілося палко запевнити, що тепер вона взагалі нікому не вірить і ніхто її не обдурить. Інстинкти чомусь вимагали саме цього, мабуть через те, що вважали заперечення найправильнішим захистом. Натомість Ліїн знову подивилася на співрозмовника і твердо сказала:

— Не знаю, це я зрозумію з часом. Сподіваюся на це.

— Нікому не вірити гірше, ніж помилятися, — тихенько сказала Мелана.

Імператор Мален хмикнув і запропонував прекрасним дівчатам скуштувати вишнево-м'ятний напій на меді.

Мелана слухняно взяла вказаний глечик і налила його вміст спочатку в розписані синіми довгохвостими птахами порцелянові філіжанки собі і Ліїн, потім, підкоряючись помаху руки, і імператору. На його чашці були зображені червоні птахи з крилами, схожими на полум'я. І Ліїн зрозуміла, що ці пташки знак поваги до дару присутніх магів. Ліїн та Мелана — повітря. Імператор – вогонь.

Напій гостя пробувала обережно, але з гідністю. Навіть якщо її тут зараз отруять, те, що вона почне тремтіти від страху і з жахом витріщатися в чашку, нічим не допоможе. Відпити доведеться у будь-якому випадку.

Напій виявився смачним та прохолодним.

Мелана знову почала розповідати свою суміш анекдотів і пліток. Імператор усміхався до неї. І взагалі дивився на неї так, ніби вона була його онукою, що тільки-но повернулася з далеких мандрівок.

А Ліїн чомусь розслабилася і сама не помітила, як допила напій. А потім, наважившись, ще й сир доїла. Все заняття. Сидіти з руками на колінах, як слухняна дівчинка, яка вперше допущена за дорослий стіл, вона не могла. Дивно б воно було. І здавалося, що від неї чекають зовсім не цього.

— Ну, ось, — сумно сказав імператор, коли Мелана перестала розповідати цікаву історію про те, як намісник із птахом на гербі ховав коханку під столом. А батько цієї прекрасної діви вривався в кабінет з вимогами зараз же почати карати дівчат, які в нього чи гаманець вкрали, чи дружині листа написали, а то й зовсім відмовляються за такого представницького чоловіка виходити заміж, вважаючи, що бути вдовою краще. Загалом, плутався чесний чоловік у свідченнях, але дуже хотів когось відшмагати батогом, причому власноруч. — Моя перерва закінчилася і настав час змінити суспільство таких прекрасних дів на незадоволених життям чоловіків. Той, який на мене чекає у приймальні, теж зараз почне просити переконати вдову купця Бельяра прийняти його залицяння, а потім і вийти заміж. І чомусь думає, що імператору зайнятися більше нема чим.

— Провчити його? — серйозно спитала Мелана.

— Так, щоб іншим не кортіло. І надішліть цій стійкій жінці подарунок від мене. Якщо вона зуміла відмовити дурню, здатному вирушити зі своїми серцево-грошовими справами до палацу, це гідна жінка.