розділ 14

Про столицю, злих старців і прекрасних дів

Піратів «Гордість Ловарі» зустріла лише на підході до столичного острова. Та й ті корабель капітана Велівери, мабуть, прийняли за якийсь інший. Бо тільки-но підійшли ближче і змогли роздивитись написану на борту назву, одразу ж розвернулися й безславно втекли.

Наступним «Гордості Ловарі» зустрівся корабель прибережної варти. Він був у два рази менший за баркентину і з незвички здавався потворою, можливо навіть зачарованим злим магом. Щол і вітрил у цього корабля не було. Зате посередині палуби негарним горбом височіло колесо з лопатями. Дуже схоже на ті, що крутять жорна млинів, котрі стоять на річках, але набагато більші.

Побачивши корабель варти, капітан наказав розвішити якісь сигнальні прапорці і швиденько втік з палуби, щоб робити зайнятий вигляд у себе в каюті. Чомусь він був впевнений, що браві вартові захочуть піднятися на баркентину.

Втім, капітан Велівера не помилився — прибережна варта спустила човен і до баркентини попрямували якісь люди. Ліїн здивовано розглядала чоловіка, що гордо стояв на ногах, переводила погляд на веслярів, а потім на ще одного чоловіка. Перший був одягнений як на бал — у надмірно яскравий костюм із золотим шиттям на рукавах. Веслярі були одягнені у звичайні моряцькі куртки. А останній чоловік — у все чорне, і його обличчя на цьому тлі здавалося зовсім блідим і нещасним.

— Агаєр! — радісно заволав Айдек, коли одягнений як на бал чоловік першим піднявся на палубу. — Як я радий тебе бачити!

Чоловік здригнувся і навіть відступив на крок, ледве не штовхнувши любителя чорного одягу, що саме забирався на борт.

— Документи! — гаркнув франт, мабуть змирившись із присутністю Айдека.

— Не варто… — тихенько попросив чоловік у чорному.

— Вони спізнилися майже на два місяці! І цього разу я з них вимагаю… — жорстко сказав франт.

Мелана випливла з-за спини Айдека як примара. Підійшла до Агаєра, що запнувся, потикала пальчиком в його щоку і сказала:

— А-яй-яй, як не соромно, а такий великий хлопчик.

Великий хлопчик, на подив Ліїн, відійшов на крок.

Мелана вип'ятила груди і зробила крок до нього, а потім заголосила, як плакальниця:

— Ви подивіться, що діється! Шляхетний капітан погодився підвезти пані, що потрапила в біду, а тепер інший, менш шляхетний, намагається через це зловжити владою і поставити на місце благороднішого, чиє походження йому не подобається. Цього менш благородного за такі дії вже понизили в званні і пересадили на прибережну балію, але йому все одно свербить. Мабуть, відправитися командувати рибальським човном бажає. Як же дивно виглядатимуть на цьому човні його шовки! Як же незвично!

— Елана… — майже прошепотів менш благородний капітан.

— Душечка скаржитися не стане, його ти добре вивчив. А ось я дівчина слабка, втомлена і бажаю чоловічого захисту.

— Не треба, — прошепотів одягнений у чорне чоловік, і Ліїн нарешті зрозуміла, хто це такий. Мабуть, той нещасний, якого приставили до чергового не дуже розумного сина благородного сімейства, сподіваючись, що у бідолахи, котрий чогось досяг у житті власною працею, вийде  чомусь навчити недоумка.

— Ну, хіба що заради вас, — сказала Мелана і підморгнула, через що у блідого чоловіка почервоніли вуха. — І в обмін на одну послугу. Ліїн, йди сюди!

Схопивши дівчину і любителя чорного одягу за руки, Мелана відвела їх подалі від Агаєра, що старанно про щось думав, і познайомила. Звали чоловіка Тімак Зер і він, за словами Мелани, займався різною дурнею, чекаючи свого часу, який, на жаль, прийде занадто швидко. Тімак, за словами тієї ж Мелани, був розумним красенем. А Ліїн — бідною дівчиною, якій треба було допомогти, рознісши містом плітки, що вона чергова вовча учениця, яка має розігрувати з себе елану. Саме тому її направили до палацу, щоб вона звикала до обстановки та перевіряла все, чого навчилася. Що дівчина вона небезпечна, а часом запальна. А щоб її не розкрили, видаватимуть її за чиюсь спадкоємицю.

Тімак слухав Мелану з великим інтересом і буквально розцвітав на очах. Потім ще й заявив, що тепер розуміє, звідки його нещасний капітан дізнався, що корабель Велівери підходитиме до серединних островів саме сьогодні і саме з цього боку. Бідолаха ще й зі своєї кишені оплатив послуги мага, котрий з самого ранку виглядав баркентину. І знову все вийшло, гірше нікуди. Щоправда, свого напарника-вчителя він ненавидітиме тепер ще більше, але Тімак вважав, що воно того варте. І пообіцяв донести потрібну плітку до потрібних людей. Тому що допомагати дівчатам йому дуже подобалося.

— Тепер буде веселіше, — сказала Мелана, коли гості повернулися в човен і попрямували до свого потворного корабля.

— Що буде веселіше? — спитала Ліїн, яка зрозуміла, що Мелана затіяла якусь авантюру, але не розуміла, навіщо.

— Гра у «вгадай, хто справжня спадкоємиця».

Ліїн здивовано подивилася на неї.

— Тобі потрібний натовп переслідувачів, які бажають отримати вигідну дружину? — запитала Мелана.

— Не дуже, — зізналася Ліїн, яка чомусь думала, що швиденько вийде заміж і покине столицю.

— Ось, а натовп обов'язково буде, як тільки з’являться чутки. І прибіжать найгірші, нахабні та впевнені у своїй чарівності. Вони діятимуть грубо та набридливо. Ще обов'язково затешиться парочка розумників-спокусників, котрі запропонують врятувати прекрасну даму, втекти разом, народжувати чудових дітлахів і жити довго і щасливо. Ти не повіриш, але вигідні наречені частенько з ними втікають, втомлюючись від набридливих ідіотів і лякаючись нібито випадково підслуханих розмов про те, що заміж їх віддадуть за старих потвор, у яких дружини мруть, як мухи.

— Весело, — сказала Ліїн, згадавши, як Валад довів її до вікна, за яким розмовляв Хашен зі своїм начальством про подальшу долю врятованої дівчини. Хашен навряд додумався завести цю розмову для того, щоб дівчина втекла, прихопивши з собою напівдохлого Змія. Його теж хтось підштовхнув. Ліїн навіть знала хто.