розділ 13

Про морські битви та розриви у тканині світу

Капітан сидів, зосередившись на своєму внутрішньому світі. Моряки стояли, де їх застало падіння в Шийку Пляшки і намагалися поменше ворушитися. Навіть енергійний Каяр лише зрідка переминався з ноги на ногу, пригнічений величним видовищем каміння, що нависало над головою. Ці скелі іноді повністю затуляли небо, і протока між ними перетворювалася на своєрідний тунель, іноді залишали вузьку щілину, схожу на синій слід від блискавки, що врізався в чорний камінь. Борта корабля мало не торкалися скель ліворуч і праворуч. Ні, нашкодити їм каміння не могло, Велівера, переконавшись, що баркентину ніхто не чекає на вході в цю протоку, наказав частину щитів перекинути на борти, але те, що ці щити все ще жодного разу не стали в нагоді, не могло не викликати захоплення майстерністю рульового. І слухняністю корабля, котрий реагував на найменший рух штурвала.

— Є легенда, що спочатку ці скелі були абсолютно цілими і неприступними, — сказав Марк, котрий стояв поряд з Ліїн. — Але перед ними весь час вирували шторму, в каміння потрапляли блискавки, та з-за краю світу час від часу просочувалися якісь енергетичні сутності, от скелі поступово й почали руйнуватися. І богам довелося втрутитися. Вони заспокоїли море і грози, перекрили прохід сутностям і поставили щит, що не підпускав сюди демонів, котрі зуміли прорватися у світ.

— Так, — задумливо підтвердила Мелана. — А ще сказали, що коли скелі остаточно впадуть, трапиться одне із двох — або наш світ остаточно помре, або знову стане частиною цілого.

Говорила Мелана так, ніби особисто була присутньою, коли боги про це сказали. Небо знову повністю зникло за каменем, і слова лікарки-шпигунки пролунали моторошно. Люди, що й без того не сходили з місця, щоб не завадити кнрмовому переміщенням своєї, нехай і невеликої ваги, після слів про те, що світ може померти, завмерли, як нічні тіні, налякані світанком. Немов Мелана їх зачарувала.

Чаклунство зруйнував капітан Велівера. Він різко підвівся на ноги, через що всі обернулися до нього, потягнувся і якось безшабашно посміхнувся.

— Зараз вийдемо з Шийки, — багатообіцяюче повідомив він, і його посмішка стала хижою. — Не знаю, скільки їх там, але шкодити нам, перш ніж ми вийдемо на велику воду, вони не стануть. Бо Шийка для них єдиний вихід. Де ілюзії приховують проходи, вони не знають, що знаходиться за Дірою У Дні, не мають поняття і навряд чи хочуть це з'ясувати. Тим більше, будь-який маг скаже, що там щось страшне та незрозуміле.

— А нам атакувати ніщо не заважає, — зауважив Марк і теж посміхнувся.

Ліїн зітхнула. Подивилася на моряків, які, схоже, заражалися від свого капітана бадьорістю та злістю.

Пляшкова Шийка поступово розширювалася, скелі розходилися в сторони, а щілина-блискавка над головою перетворилася спочатку на синю стежку, а потім стала схожа на річку.

Закінчилася протока якось несподівано. Ще мить назад вихід маячив світлою плямою далеко попереду, а потім скелі, немов розсунуті якимсь велетнем, опинились далеко-далеко, а небо-річка перетворилася на безмежне море.

— Карбак! — майже в ту саму мить чи лайнувся, чи щось скомандував боцман, і «Гордість Ловарі» різко повело вліво, розвертаючи до кораблів, що вишикувалися дугою, правим бортом.

— Бий! — скомандував чийсь гучний голос мало не під ногами Ліїн.

Гарпунні установки виплюнули порожнисті палиці, начинені чорною кров'ю землі та амулетами, схожими на кришталеві сльозинки.

— Заряджай! — наказав той самий голос.

Палиці, ігноруючи те, що так далеко гарпунні установки не стріляють, долетіли до кораблів супротивника, і замішана на амулетах кров землі розтеклася по захисту піратів вогненною завісою.

— Вперед! — гаркнув боцман, і баркентина, хитнувшись вправо, вирівнялася, а потім мало не стрибком кинулася до супротивника.

Марк, котрий за мить до стрибка підняв руки, хитнув кистями, і корабель здійснив ще один стрибок, подолавши півдороги від виходу з Шийки до кораблів супротивника.

Кров землі палала на щитах піратів, і вони напевно нічого не бачили. Хтось із голосним голосом продовжував кричати на підлеглих під палубою, а капітан Велівера склав пальці будиночком перед грудьми й недобре посміхався.

— А знаєш, — сказав він, помітивши, що Ліїн на нього дивиться. — Їхня перевага в числі не має жодного значення. Тому що щити вони зараз опустять. Мало в кого виявиться достатньо терпіння, щоб почекати, поки полум'я зникне само собою. Отже, опустять і дуже здивуються, коли вогонь, потрапивши на воду, не перестане горіти. Тож до нас вони рушити не зможуть. Відступати їм нема куди. А ще вони не можуть нас утопити, доки не отримають здобич. Смішно, так?

Ліїн кивнула, намагаючись збагнути, чому тоді проклятий капітан побоювався переваги піратів у чисельності.

— А мені треба злякатися, — сказав задумливий і сумний Каяр. — Інакше дар не прокинеться.

Ліїн перевела погляд на нього.

— Думаю, вони скоро здогадаються відігнати вогонь убік, — сказав Марк, знову хитаючи кистями і підганяючи «Гордість Ловарі».

— Але стріляти з гарпунних установок на той час буде вже пізно, — додала Мелана.

— Так, відстань буде маленька, гарпуни не встигнуть розігнатися, — знову заговорив Велівера.

— І в бій замість гарпунів вступлять маги, — похмуро пророкувала Мелана.

— Ага, — сказала Ліїн, розуміючи, що нічого не розуміє в морських битвах.

Втім, якщо на всіх семи піратських кораблях є по магу, капітанові Змію справді є чого побоюватися. Це поки що вони крізь вогонь не бачать. А потім виявлять баркентину ледь не перед своїм носом і з переляку заморозять воду разом із кораблями. Або створять ще якусь дурість. Або ...

— Магів треба вбивати швидко, — згадала дівчина і потрясла головою, відганяючи картину того, як якийсь недоучок на останньому подиху бере і перемелює «Гордість Ловарі» в тріски разом із усім вмістом.