12 (2)

Мелана, на подив капітана Велівери, була твереза і сумна.

— Так і знала, що ти ідіот, — сказала вона, подивившись на гостя крізь пляшку з тією самою імбирною настоянкою на меді. — Ні, щоб дівчинку втішити, самому вилікуватися, а він блукає.

— Мелана, — з натиском сказав капітан.

— Ой, боюсь, боюсь. Бовдур.

— Ти її напоїла і відправила до мого ліжка? — навіщось спитав капітан, хоч і так усе було зрозуміло.

— Я з нею поговорила і вирішила перевірити одну свою підозру. Виявилося, я абсолютно права, а ти йолоп, вигнав дівчинку і до мене пішов.

— Нікого я не виганяв, вона там спить, — мстиво сказав Велівера. — Несла якусь нісенітницю про якорі, намагалася мене придушити, а потім вбила в мене демони, знають скільки енергії, і поки я намагався не померти від щастя, заснула.

— Цікаво, — сказала Мелана. — Схоже, вона не встигла… а ти йолоп. І втішив би і…

Капітан зрозумів, що Мелана тільки здається тверезою. А насправді, мабуть, п'яніший за Ліїн. Тому він глибоко вдихнув, умовляючи самого себе набратися терпіння, і присів біля ніг колишньої начальниці.

— Мелана, що ти намагалася зробити?

— Врятувати нас усіх, — сказала дівчина і посміхнулася.

— Мелана!

— Та знаю я, що коли ми справді потрапимо в засідку, ти покличеш побережників і від цієї засідки одні клаптики та тріски залишаться. Ось тільки, поки вони на твій поклик з'являться, у нас може бути ситуація не набагато краща. Тому що у нас найсильніший маг практично ні на що не здатний. Ось я вирішила спробувати одну стару штуку. Тим більше, вона була не проти.

— Штука? — похмуро уточнив капітан.

— Ліїн. Ти просто не розумієш, ти звик до інших жінок, до різних, але до інших. Тебе все життя оточували діви-вовки — самостійні та здатні прожити без чоловіка. Адже ти розумієш, що тільки вони можуть собі дозволити спокійно народжувати дітей, не будучи одруженими. Їм це нічим не загрожує, в їхньому середовищі так прийнято, дітей не клюватимуть однолітки та вчителі, до мами не повадяться лізти чоловіки, які прагнуть жіночої ласки і вважають, що раз у неї є позашлюбна дитина, то вона жодному не відмовить. З іншого боку, завжди були ці бліді нещастя, які берегли невинність до заміжжя, а потім перетворювалися на типових палацових повій чи моралісток, яким місце у закритій школі для дівчаток. Вони б там швидко переконали цих дівчаток, що краще відразу після заміжжя завести коханця, до якого палатимеш пристрастю, ніж перетворитися на таке. А ось ті, кому пощастило із заміжжям, хто в юності заробляв собі придане в дядячому шинку і вів не дуже праведний спосіб життя, хто просто закохувався і робив відчайдушні вчинки… ось такі жінки тобі, якщо й траплялися, ти не розумів, що вони відрізняються від звичних. І тепер ти знову приміряєш на неї то образ вовчиці, то палацової красуні, то з якогось переляку образ цих, вірних і страждаючих від своєї вірності, котрі намагаються змусити так само жити й інших. Розумієш? Ти весь час помиляєшся. Вона не те й інше. Вона маг. Вона навчалася у звичайній школі для магів, а не в таємній, для таких як ти. І у її школі були як хлопчики, так і дівчатка. І подруги, напевно, крутили романи, точно знаючи, що їх все одно заміж візьмуть і без збереженої цноти. Тому що маг у сім'ї — сам по собі знатний видобуток. І…

— Мелана, що ти намагалася зробити?

— Хотіла подивитись, яка вона насправді.

— Подивилася?

— Так. Вона смілива і надто добра. А ти дурень. До тебе вночі прийшла дівчина, треба було її обійняти, поцілувати, втішити.

— Погодитися нареченому помститися, — пробурмотів капітан. — А потім уранці вона прокинулася б, твереза і з головним болем, і почала будити мене, намагаючись проколупати в мені дірку, за допомогою мого ж ножа.

— Не стала б. Ти знову чомусь думаєш, що вона з цих, хранительок честі. А вона, швидше за все, насамперед зацікавилася б тим, чи вийшло щось із ритуалом, і поскаржилася мені, яка вона дурна, бо так і не створила якір. Хоча могла якір створити, якби сильно хотіла, і втекла б, залишивши збудженого чоловіка самого щось робити зі своїм збудженням.

— Мелана, що це за демонський ритуал? — похмуро запитав капітан.

— Чудовий ритуал. Пам'ятаєш, як Волрад вас, бовдурів, котрі виявили в собі вогненний дар, насамперед вчив взаємодії і посиленню один одного. Тому що вас мало, а вміючи взаємодіяти та посилювати, можна вистояти проти натовпу вдесятеро більше. Чому він першому вас вчив, пам'ятаєш?

— Ми силу по натягнутій сталевій струні ганяли, доки вона не порветься, — сказав Велівера.

— Пам'ятаєш, — задоволено сказала Мелана. — Та струна рвалася через те, що вона сама по собі вібрувала. І вам, щоб її порвати, доводилося підлаштовувати свою силу під цю вібрацію, щоб у неї був той самий ритм, та сама частота, та сама…

— Мелано, я зрозумів, ритуал тут до чого?

— Вібрувати можна і без струни, просто силою, проганяючи хвилі мостом-контактом, і в момент, коли контакт рветься, ця втричі, а то й більше посилена хвиля повертається і посилює того, хто її запустив. Захоплюючи щось із створеного партнером. Колись в одному цікавому світі навіть існувала школа, адепти якої цілеспрямовано таким чином розвивали свій дар. А потім її визнали надто небезпечною.

— Сильні вбивали слабих, — сказав Велівера.

— Невмілі сильні. Вмілі їх посилювали. Хоча по-різному бувало. Школу заборонили після того, як один месник так убив жінку, яка кинула його зайво ніжного і вразливого братика. Загалом, не має значення це. Треба було хапати дівчину в обійми і робити, що вона скаже. Вдруге я її не вмовлю. Навіть попри те, що ти їй подобаєшся. Вона згадає, що таки елана. Згадає, що ти капітан самого імператора, а тому щодо того, як ставиться суспільство до надміру легковажних елана щось та розумієш. Запідозрить, що ти її після цього зовсім не поважатимеш. Вона дуже недовірлива дівчина, насправді. А ти йолоп.

— А ти стара інтриганка, котра любить усе ускладнювати, — пробурчав Велівера і встав на ноги. — Не хвилюйся, у корабля дуже гарний захист. Впораємося.