11 (5)

Мелана з капітанської каюти вийшла зла і втомлена. Побачила Ліїн, що підпирала стіну, обізвала всіх мужиків дітьми й упертими баранами, а потім запитала:

— Вина хочеш?

Ліїн обережно кивнула. Не сказати, щоб вона чогось там хотіла, але під вино розмова легше піде. Принаймні, так стверджував Валад.

— Жалійся, — сказала Мелана, відпивши з гарного мідного келиха, прикрашеного емалевою виноградною лозою.

Келихи Мелана взяла у капітанській каюті, спеціально за ними туди повернувшись. Вино вона поцупила там же, сказавши, що у душечки Юміла воно завжди гарне. Щоправда, навіщо двом дівчатам аж три пляшки Мелана пояснювати не стала, просто втомлено махнула рукою.

Прийшли дівчата з усім цим добром у каюту Мелани. Хазяйка спритно сколупнула з пробки сургучну печатку якогось знаменитого винороба, зубами витягла саму пробку, бурмочучи при цьому якісь невиразні лайки на адресу душечки, що заховав кудись штопор, а потім, блаженно заплющивши очі, почала нюхати вино.

— Дуже добре, — сказала вона, і розлила вино по келихах. А потім запропонувала скаржитися.

— На що? — розгублено запитала Ліїн, яка намагалася придумати з якої нейтральної теми почати розпитування про капітана.

— На мужиків. Чому ти від свого нареченого втекла, наприклад. Та мало причин на них поскаржитися.

— Хм. — Ліїн задумалася і цього разу спробувала сформулювати причину втечі від борців із тиранією загалом і Валада зокрема. І якщо на борців справді хотілося скаржитися і лаятись наймерзеннішими словами, то з Валадом було складніше. Про нього взагалі не хотілося ні говорити, ні думати. З одного боку, начебто одразу кинувся допомагати та застерігати. З іншого, схоже, він там і без нареченої не нудьгував. І так і не потурбувався про те, як вона почувається. Не кинувся розпитувати, що сталося. Та й взагалі, всіляко уникав. Загалом, дивна поведінка для того, хто щиро любить. А якщо додати сюди слова істерички Аланди і те, що Валад напевно дійсно все знав і про дядька, і про залишки спадщини…

Ось не вірила Ліїн, що він не знав. Він же розумний, точно не дурніший за Веліверу. І напевно все дізнався про дівчину, до якої збирався залицятися. І про те, за що дядька стратили, знав, просто розповів все так, як йому було вигідніше. А вона, довірлива дурепа, перш ніж втікати, навіть не спробувала дізнатися про подробиці з інших джерел. Та там половина знайомих ходила на страту дивитися. Саме тому вони потім ховали очі і тулилися до стін, коли вона з'являлася. А вона завзято витала в хмарах і не цікавилася нічим, крім навчання — її ж узяв у особисті учениці один із найкращих магів міста. Ще й раділа, що дядько перестав писати листи з натяками на заміжжя.

А потім з'явився Валад і приголомшив новинами.

Причому, якщо згадати та подумати, виходило, що він і сам дізнався ці новини буквально напередодні. А це не могло бути правдою. Він же не сидів безвилазно в заміському будинку, намагаючись розібратися в архівах, які віддав учитель, наказавши все прочитати до кінця місяця і скласти список питань. Валад працював у кур'єрській пошті. А там не знати останніх новин неможливо.

— Я дурепа, — нарешті сказала Ліїн і зітхнула.

— Ти не дурепа, ти недосвідчена дівчинка, яку всі, хто тільки міг, ховали від реалій життя, — не погодилася Мелана. — Але ти швидко вчишся. Так що давай краще на нареченого скаржся.

— Він мене обдурив, — просто сказала Ліїн і запила це одкровення вином. Прекрасним вином, треба сказати. — Але я сама винна. Я навіть не намагалася чинити опір цьому обману. Просто вірила. Мені так було спокійніше.

— Ага, — розгублено сказала Мелана, яка, очевидно, чекала не цих слів. — І ти його насправді ніколи не любила.

— Чому? — здивувалася Ліїн.

— Жінки, обдурені коханими, присягаються мстити, убити, знищити ціле місто, тощо. А ти в собі копаєшся і спокійна, як… як Юміл, який зосередився на проблемі, яку треба вирішити.

— Душечка Юміл — Змій, — сказала Ліїн і знову задумалася, цього разу про те, чи любить вона Валада.

Так, вона сумувала. І з ним було дуже спокійно. І вона образилася за істеричку Адаланду, міг би когось краще знайти, раз не терпілося. Але нікого вбивати через Валада Ліїн точно не збиралася. Вона взагалі тепер не знала, як до нього ставитися.

Так, він сволота, ошуканець і зрадник. А ще трохи тиран, який хотів, щоб вона сиділа в нього за спиною і не сміла звідти виглядати. Захисник. І він одразу почав допомагати, коли вона повернулася. Розповів, хай навіть напівправду, змусив Хашена з начальством підслухати і не кинувся наздоганяти, коли вона втекла, викравши капітана.

Ліїн була впевнена, що хто, а Валад би точно їх знайшов і впіймав, якби щиро цього хотів.

— Мелана, він справді дуже дивний, — сказала Ліїн. — Я нещодавно зрозуміла, що все, що про нього знаю, знаю тільки з його слів. У школі він мав славу красунчика, котрого люблять жінки, і талановитого учня. Йому навіть велику кар'єру пророкували. А він узяв і пішов працювати до кур'єрів, замість вибрати особистого вчителя, які за нього мало не побилися. Йому треба було подумати, а нічого не робити складно. Він так казав. А тепер мені здається, що у кур'єрів він щось винюхував для своїх борців. І все б добре, тільки я не розумію, чому він мене відпустив, хоча я цим борцям була потрібна. Розумієш?

— Хм, — озвалася Мелана, доливаючи в келихи вина. — Справді дивно. Молоді люди, що подають надії, зазвичай не гублять свою кар'єру на самому початку. Але з тобою все зрозуміло. Схоже, тобі просто подобалося його ставлення і ти дозволяла себе любити. Так буває. Розумні дівчата навіть виходять заміж за таких чоловіків. Щоправда, і тут можна виявити, що обранець обманював. Отже, найрозумніші спочатку з'ясовують про нього все, що можуть. Знаєш, насправді немає нічого гіршого, ніж вийти заміж за коханням, а потім розчаруватися. Ненавиджу казку про те, як молодша дочка імператора втекла з циркачами, закохавшись у жонглера. Чому ці казкарі не розповідають продовження? Про те, як принцеса виявила, що спати доведеться у фургоні, просто на реквізиті. Що помитися вона тепер зможе тільки після приїзду до чергового міста, та й то, якщо господар цирку виділить на це гроші. Що на циркових пуделях повно бліх, які заполонили всі фургони і вже не помічають особливої різниці між собаками та людьми. Що… ех. А ще ці жонглери мають погану звичку пропадати ночами в компанії немолодих купчих і повертатися потім нетверезими, задоволеними і з монетками, що дзвенять у кишенях.