Завершення

Завершення

Посланець все не повертався. Сезон дощів давно закінчився, і до Мірійського нагір’я навіть сонце заглянуло. Малий Валент якось зажурився, вчитися гірше почав. Він якось підійшов до Хотча, коли той проходив повз навчальні кабінети, та спитав:

— Він же не прийде, правда?

— Хто? — не відразу зрозумів Хотч. А потім швидко додав: — Дядько Флоріан? Повернеться, звісно.

— Він обіцяв мене навчити.

— І навчить! А що це ти похнюплений ходиш? До мене он чутки доходять, що геть відставати почав. Що таке? Давно на горіхи від майстра не отримував?

Під чутками Хотч мав на увазі те, що йому розповіла дружина Ліріт. Вона вчила молодь вправлятися з луком і стрілами, то й помітила, наскільки хлопець розгублений на її заняттях.

— Я виправлюсь.

— Валенте, вчися. Всі роки — старанний хлопець. Тебе не допустять, ти не зможеш стати посланцем, якщо й далі будеш так ставитися до науки.

— І без Флоріана посланцем я не стану, — зітхнув молодик.

— Та буде тобі! Повернеться Флоріан. Ще надає тобі за твою поведінку. Все йому розповім, якщо за голову не візьмешся. Ей, — став серйознішим Хотч та спробував заглянути юнакові в очі, — все гаразд буде. Ми всі знаємо і бачимо твоє прагнення. Все буде. Я поговорю з Джереомом, можливо, розпочнемо твою підготовку раніше. Коли повернеться твій майбутній вчитель — вже будеш дещо знати цікаве. Ага?

— Не знаю…

— Зате я знаю. Все. І щоб більше на заняттях не лінувався. З цього моменту — ти стараєшся, як і раніше. Ми домовилися?

Хотч не став очікувати відповіді Валента. Він потис його руку та приобняв. А далі покульгав далі по своїх справах.

— Домовилися, — тихо відповів Валент, коли Хотч відійшов вже достатньо далеко, щоб не чути його відповіді.

* * *
 

Джереому не спалося майже всю ніч, серце геть розхвилювалося після вечора. Він вже й декілька настоянок випив, і повітрям свіжим подихав — а все не відпускало.

Вчора він все ж знову прийшов до настоятелів та спробував пояснити, що споряджати великі групи до далеких країн — це великий ризик, що поплічники старого ворога будуть готові. І знову його не послухали, а відправили відпочивати. Цього разу — із неприхованими нотками роздратування в голосах.

Вже коли Мартін, Філнар та їхні учні були готові відправлятися в дорогу — Джереом підійшов до них. Був світанок, однак навіть у цій сірій імлі Мартін помітив, що майстер почуває себе не дуже добре.

— Майстре, з тобою все в порядку? — схвильовано уточнив чоловік.

— Так. Все добре. Синку, — почав говорити Джереом, та зрозумів, що йому геть не вистачає повітря. Заболіло серце. — Будь обережним. Бережися. Канітар підготував вам неприємності.

— Я не сумніваюся в цьому. Ми будемо готові, — відповів Мартін, киваючи в бік Філнара, що стояв та дивився на майстра трохи розгублено. Однак підходити не смів, чекав, поки з Джереомом закінчить розмову Мартін.

— Послухай, як я кажу. Розбийте групи. Не зав’язуйтеся з агентами одразу. Дійте самі. Послухай мене, а не їх. Вони не розуміють!

Мартін насупився. Він розумів, про що каже старий майстер. Чесно кажучи, після того, як їх зрадив Кіготь у Джиззпорті, після того, як Аджар провалився — Мартін і сам багато в чому почав сумніватися. Ще й історія з посланцем…

Філнар щось сказав молодим і теж підійшов ближче. Видно, стан схвильованого майстра його серйозно турбував.

— Філнаре. Сину. Слухай, що кажу, — повторював свої слова Джереом. Він намагався шепотіти, ранковий вітер крав частину його слів, однак чоловіки почули все, що треба. — Розбийте групи, дійте самі. Не показуйтеся відразу. Канітар підготував пастки!

Філнар обережно підійшов до наставника та обняв його.

— Батьку, ми знаємо. Ми розуміємо. Врешті — це наш обов’язок. А який же обов’язок без ризику смерті, еге ж? Все буде гаразд. Не бійся за нас.

Мартін кивнув, ніби підтверджуючи слова побратима. На мить йому стало трохи соромно за те, що він так довго і впевнено доносив Джереому свої думки й догадки стосовно сумнівних дій посланця. Старий геть занедужує. Тяжкий тягар на ньому. Аж в обличчі он змінився.

Майстер Джереом благословив своїх вихованців на добру дорогу і тепер дивився їм услід. Молоді Тайріс та Фенрікс переглянулися між собою. Вони ще були надто юними, щоб розуміти увесь підступ та злий намір, на який були здатні досвідчені чаклуни.

* * *
 

Констанція теж очікувала на посланця, і з кожним днем сумувала все сильніше. Вона все ще вірила, однак самотні ночі та нескінченні роздуми точили її дівоче серце все дужче.

Провидиця поступово увійшла до ритму сільського життя у Вороному Прихистку. Вона була звиклою до фізичної праці, тому нічого складного в тому, щоб доглядати за тваринами чи допомагати по господарству, вона для себе не бачила.

День за днем велика родина Едвіна і Марти прочиняла для Кеїші свої двері. Пропускала всередину себе. З нею потроху спілкувалися молоді дружини чоловіків сімейства, а Марта навіть допомогла трохи прикрасити дім, де тепер проживала дівчина, і багато в чому спростити побут.

Тижні перетікали в місяці. Магічні сили поступово поверталися до Констанції, і вона, звісно ж, намагалася зв’язатися з Флоріаном подумки. Однак жодної відповіді так і не отримувала. Так проходив кожен вечір. Так проходив кожен тиждень. Посланець не повертався. Вона взагалі його перестала відчувати. Хоча мала б — завдяки амулету.

Якось за вечерею, сидячи за одним столом із родиною Едвіна, дівчина збагнула раптом, що їй і не хочеться більше нікуди йти. І що у Вороному Прихистку їй дійсно спокійно. От тільки не вистачає поряд однієї людини, що за короткий проміжок часу вже встигла стати по-справжньому дорогою.

* * *