Розділ 18

Розділ 18

Усі знали, як виглядають настоятелі Ордену, всі їх бачили щодня. І це не дивно, адже територія монастиря не була такою вже й великою. Однак по-справжньому спілкуватися з цими людьми могли тільки наближені члени організації. Як-от майстри, учителі, наставники… Або просто «ветерани» — ті, хто користувався довірою, мав великий авторитет. Зараз же в залі зібралося більше десятка братів і сестер, щоб обговорити подальші плани Ордену.

Зазвичай окремі рішення ухвалюються настоятелями особисто або після насичених спільних нарад із майстрами, однак сьогодні на такому зібранні були присутні значно більше людей. Серед них — Мартін, Філнар та Хотч. Обговорювали письмена Дієро Канітара, події в Джизз-Іларі та подальші плани Ордену стосовно всього цього.

Майстер Джереом розшифровував книгу в червоній обкладинці не сам. Йому допомагали брати й сестри — всі вони багато вечорів поспіль збиралися в цій просторій залі з високими стелями та годинами могли розглядати чудернацькі рисунки Дієро Канітара або читати його нотатки. Старий чаклун писав про давно звичні, зрозумілі речі — як-от природу магічних шкіл чи способи активації артефактів.

Воно й не складно: пропустити через себе магічну енергію та «прийняти» природу предмета. На словах — так, а от на практиці не кожен зуміє це зробити правильно. Канітар же присвятив багато часу та зусиль питанню артефактів — що було видно по формулах, які він прописував, по детальних щоденниках з особистими переживаннями. Натяки, загадки, незрозумілі порівняння — все це вливалось у потік загальновідомих істин. Усім цим була наповнена книга.

Окремо чаклун розписував техніку оволодіння заклинаннями ментальної магії, магії ілюзії та крові. Все це розбавлялося роздумами та досить туманними формулюваннями. Але найбільше увагу старого Джереома привернули описи так званої Темної Сутіні. Ця назва, вочевидь, не була вигадкою чаклуна. Орден уже зустрічався з таким поняттям років п’ятнадцять тому, коли полював на чорнокнижника Ербіна. Той проклятий іще хотів пізнати секрет безсмертя, збирав навколо себе однодумців. Серед яких був іще молодий тоді Дієро Канітар…

Учергове згадалися Джереому і загадкові символи на міських стінах Шелфілда, де орудував маніяк з артефактом. Ці дивні знаки, що не належали до жодної з відомих мов, з’являлися в різних місцях на сторінках книги. То тут, то там — деякі навіть на полях. Цілком випадково та безсистемно. Принаймні — так здавалося на перший погляд. Джереом був певен, що система в цих письменах є. Просто поки що незрозуміла. А ще чаклун писав про шепіт Темної Сутіні, який він чув ледь не змалку.

Чи могла книга бути просто мемуарами нездорового на голову практиканта? Цілком імовірно. Бувало, що геть повернуті на магії практиканти вели щоденники, а то й узагалі стіни свого житла розписували, розмальовували. Майже в усіх випадках усе це — просто уява хворої голови. Однак Орден не міг ігнорувати всю інформацію в письменах Канітара. Особливо коли дійшло до згадок реальних осіб, з якими чаклун зустрічався та вів справи.

— Збіги, збіги, збіги… — ледь чутно бурмотів собі в сиву бороду Джереом, поки вони сиділи за довгим столом.

Через півтори години все вже було обговорено та вирішено. Зібрання з настоятелями завершилося, ті вже покидали загальну залу. Джереом якось відзначив, що останні рік-два настоятелі все рідше прислухаються до нього особисто. Вважають уже геть старим, напевне. Що трохи ображало майстра. Тобто як довірити розшифрування магічної книги — то так, це робитиме старий Джереом. А як прислухатися до думки — то вже ні.

Взагалі серед членів Ордену було багато розумних та освічених людей. Той же настоятель Августин, наприклад. Чоловік половину життя при королівському дворі Мірасеї провів, радником принца служив роками. Звісно, що брав участь у вирішенні серйозних питань країни. А ще — захоплювався шифруванням. Августин вивчав давні мови й діалекти, способи передачі інформації під час різних війн. Добре знався на давно забутій магії. І все одно не зміг за весь цей час збагнути систему, приховану за тими дивними знаками…

Дехто з настоятелів не без підстав уважав, що книга є не більше ніж збірником заклинань для магів-початківців. Разом із тим, ніхто не збирався недооцінювати її. Вже не вперше цей покидьок обманював смерть — а це про щось та й каже. Щодо старого Джереома — майстер сумнівався. У всьому. Настоятелі ухвалили рішення провести масштабні операції одночасно в Сенікарі й Теллані. Джереом, бувало, хотів поділитися власним баченням ситуації, але його не почули.

Підземелля, що пролягало під Містом Тіней, тепер активно досліджували Аджар зі своїми людьми. Хитромудрий чоловічок із чорними вусами довгий час байдикував та наживався на довірі Ордену до себе. Тепер намагався виправити ситуацію бодай якось. Мартін узагалі мав намір провести судилище над Аджаром за все, що відбулося в Джизз-Іларі, однак тому дали останній шанс. Орден уважав, що дослідження катакомб — справа марна, сумнівна й дуже довга. Що перш за все треба знайти людей, з якими вів переписку Дієро Канітар. Настоятелі розуміли: шансів вийти з катакомб у Аджара не те щоб багато. Зрештою, знайде щось корисне — отже, доведе своє право на подальше життя. А згине в тих печерах — сам заслужив таку долю.

Загадкові одкровення щодо Темної Сутіні в книзі Канітара все кружляли довкола древніх порталів. Загалом про такі собі портали говорилося в старих легендах, у які навіть найбільш відірвані від життя практиканти вже давно не вірять. Це просто казкові історії для дітей — як-от про вампірів, перевертнів чи драконів. Ну так, говорять літописці про те все. Але навіть якщо й існували гігантські потвори в далекому минулому, або ящірки, що вогнем дихають — зараз цього всього немає, і жодного доказу, що колись воно було, — теж. За всіма такими згадками завжди може ховатися звичайнісінька магія.

Щодо вампірів, перевертнів та різних чудовиськ — навіть це має своє відображення в реальному житті. Більш помітне, ніж те, про що пише чаклун.