Розділ 15

Розділ 15

За роки своєї праці Старший рідко зустрічав проблеми в борделі. Бувало, іноді окремий клієнт поводився неввічливо, але хлопці швидко таких ставили на місце. Дівчат ніхто не ображав — а хороших «робітниць» навіть нагороджували, давали привілеї.

З місцевими ділками товстун підтримував хороші стосунки, тож знав: ніхто не з’явиться одного прекрасного ранку на порозі закладу з мечем у руці. Ні міська гвардія Джиззпорту, ні пірати, ні якісь свавільники. Словом, у Старшого все йшло непогано. От тільки повсякчас його оточували кретини, спроможні лише на примітивну грубу роботу. Принаймні, він так вважав.

— Двері на замок! Усе обшукайте! Дівчат — сюди! — розпорядився він, відправляючи охоронців на зустріч із загрозою.

На бордель напали, а підручні розгубилися, наче зграя кошенят. І це бісило. Неймовірно. Досвідчені ж лоботряси, не з бродячого цирку найняті! То що з ними не так?

Першою забила на сполох Каміла. Дивакуватий клієнт, якого вона привела, все не повертався з туалету. У цьому не було нічого дивного, але щось у його поведінці викликало у неї тривогу. Тому вона покинула кімнату й одразу подалась до бородатого товстуна. У вбиральню навіть не зазирала — серцем відчувала, що це зайве.

Старший уважно вислухав одну зі своїх давніх працівниць і віддав наказ знайти дивного гостя. Йому було важливо не злякати решту відвідувачів і не втратити обличчя перед серйозними людьми. Репутацію борделю він будував не один місяць. Його заклад мав уособлювати надійність і безпеку для всіх.

Коли почалась метушня, деякі дівчата саме обслуговували клієнтів. Чоловіків оглянули охоронці, ввічливо попросили залишити дім насолод. Щось коїлося на другому та третьому поверхах. Там знайшли зв’язаних непритомних охоронців, яких хтось уміло знешкодив. А одного взагалі роздягли до трусів — одяг забрали...

Усю цю «радість» побачив на власні очі клієнт поважного віку, коли вийшов із кімнати, щоб перевести подих. Виявився надто вразливим — закричав.

Кілька охоронців кинулися наверх допомагати колегам. Але дуже швидко стало ясно: і їм не впоратись. Згори почувся дзенькіт зброї, глухі удари та кілька зойків. І знову тиша.

Щойно дівчат зібрали в одній кімнаті, щойно зачинили двері — нападник увірвався всередину. Ті, хто залишився внизу, виявились боягузами. Ніхто більше не ризикнув піднятися.

В одну мить просто крізь двері він шпурнув охоронця — того самого, якого Кеїша раніше обпекла магією. Тіло проламало дерев’яну раму і впало до ніг Старшого. Товстун ступив уперед. Загородив дівчат. Ті завмерли за його спиною.

Можливо, Флоріан і зміг би непомітно вибратись із будівлі. Але Констанція потребувала помсти. Не бажала коритися, слухати, тікати. Вона палко прагнула власноруч скалічити тих, хто принижував її, тримав на ланцюгу. Та й не в тому була стані, щоб крастись і ухилятись — доведена до відчаю, люта, мов стихія. Чи міг хтось її стримати?

Констанція непогано володіла зброєю. Життя серед степових племен дало базову муштру. Її чоловік, живий ще тоді вождь, навчив дівчину тримати клинок і захищатися. Минуло багато часу, але м’язи пам’ятали. І тепер, щойно кров знову пішла жилами, вона захотіла лише одного — відплати.

Старший, по правді, трохи економив на охороні. Можливо, саме тому Флоріан так легко з ними впорався. Щойно опинившись у кімнаті з товстуном, він перехопив руку одного з нападників, вивернув її до хрусту. Потім — короткий удар у щелепу. Тіло впало.

Другий охоронець спробував дістати меча — і саме в цей момент з’явилась Кеїша. Вона озброїлась дерев’яною дубиною з металевим наконечником — підібрала по дорозі, в одного з переможених.

Залізна дубина вдарила чоловіка в пах із такою силою, що він склався, як пергамент, і впав на коліна з тихим стогоном, повністю втративши бажання битися.

Останнього супротивника Флоріан вдарив кулаком у перенісся, вхопив за ремінь, підтягнув і перекинув через стегно. Він не хотів убивати. Не бачив у цьому сенсу — знав, що Кеїша залишилася неушкодженою. Хоча все йшло до гіршого. Тож крові можна було уникнути.

— Тихо всім! Хто підніметься — хребта зламаю! — прохрипів посланець. — Мордою вниз!

Демонструючи силу та свій намір, посланець вдарив ногою одного з лежачих чоловіків. Той лише загарчав. Обхопив голову руками, прикривши її, аби не били. А далі бордель заповнила тиша. Тільки погані хлопці на різнокольорових килимах продовжували стогнати, лаятись. Сопів Старший. Із другого та третього поверху зараз ніхто б не спустився, навіть якби захотів — частина людей Старшого лежала зв’язаними, а над іншими посланець «попрацював» ґрунтовніше, від душі.

Констанція підійшла до одного з покидьків і переможно притиснула його ногою до дерев’яної підлоги. Вдавила носок у ділянку між ногами:

— Ну що, виродок? Подобається?

І сказавши це, провидиця зі всього розмаху вдарила його в пах. Бандит завив від болю, а Старший здригнувся від такого видовища. На обличчі Кеїші з’явилася хижа усмішка. Вона смакувала помсту.

Посланець різким рухом подолав відстань до товстуна. Правий кулак знизу влетів у бородате підборіддя. Власник борделю лише встиг примружитися. Похитнувся й сів на зад.

— Залиш, залиш! Усе!

Між посланцем і товстуном виникла Каміла. Безстрашно вчепилася йому в передпліччя й заглянула просто в очі.

— Облиш! Ідіть геть, досить!

Флоріан подивився на неї з цікавістю.

— Ти не мусиш залишатись із ним, — звернулась Констанція до Каміли, а тоді перевела погляд на інших дівчат. По черзі заглянула кожній у вічі. — Ей, ви всі можете бути вільні! Вас більше не скривдять!

Рабині не поспішали приймати рішення. Лише за кілька секунд двоє з дівчат невпевнено переглянулися й повільно рушили до виходу з кімнати. Каміла глянула на них, припіднявши брови, ніби здивувалась. І мовила:

— Нас ніхто й не утримує. Старший не кривдить нас. Ідіть і залиште нас у спокої.