| Розділ 10

   Я досить швидко зміг знайти будинок, в якому раніше жила Кеїша з охоронцями. Мені вдалося не привернути увагу, за мною ніхто не йшов, взагалі тут малолюдно тепер стало. Район степовиків змінився; раніше вузькі вулички були забиті натовпом, всі мешканці знали один одного, багато й голосно балакали. Зараз же тут майже порожньо, тільки кішка або собака де-не-де пробіжить. Можливо, це сезон дощів так повпливав. Або ж район степовиків активно опрацьовували члени Ордену, не даючи нікому спокійно жити.

   Огляд помешкання Констанції – обов’язковий пункт у моїй подорожі. Спершу в мене була думка повернутися сюди вночі, але так пройде ще більше часу. Щось підказувало мені всередині, що часу якраз таки гаяти більше не можна.

   Я приховував своє обличчя сірою хустиною, намагався ступати тихо, обходити калюжі та болото. І так, за мною ніхто не слідкував. Але це не означало, що район степовиків був безпечним. За цією порожнечею, калюжами та сірістю могли ховатися цілком реальні пастки. Он пройшов якийсь товстий чоловік у важких чоботях, а он і літня жінка з двома малими діточками потягнула кудись воза. Ймовірно – на ринок. На мене вони зиркнули, але й одразу інтерес втратили. Пішли далі у своїх справах. Я ж зробив ще декілька кроків, завернув вліво. І побачив знайому оселю.

   Ще раз оглянувся та прислухався – нічого підозрілого. Вуха налилися важким, почервоніли; на спині заворушилися мурахи.

   Замок ламати не довелося – двері були незамкнені, вони легко піддалися як тільки я трохи натиснув та зайшов досередини. В домі було темно й тихо, повітря важке; так завжди у приміщеннях, які пустують без людей деякий час. І жодної ознаки того, що тут хтось перебував недавно, я не бачив. Я глянув у закуток, де приходив до тями після магічної атаки Канітара. Згадався мені раптом той солодкий дурман та дзвони в голові, гіпноз від Кеїші. Наче ціла вічність пройшла… Я зробив ще кілька кроків кімнатою. Навіть посуду не заховала Констанція після їх останньої трапези тієї ночі. На деяких поверхнях вже були помітні прошарки пилу.

   Деякі речі лежали просто на підлозі. Я впізнав частину жіночого гардероба, ліфчик та пару шкарпеток. Панчохи. Я взяв ці речі до рук, оглянув їх. Замислився. Або оселю обшукували, або сама Констанція поспішаючи покидала місто, збиралась в дорогу. Було переслідування? Чи все ж провидиця прислухалась до моїх прохань і пішла відразу?

   На столі, поряд із тарілками, також лежала відкрита шкатулка, повна прикрас. Досить велика кількість різних перснів та амулетів залишалась на місці, отже, ніхто не вчиняв пограбування… Недовго думаючи, я забрав декілька перснів та один амулет із фіолетовим каменем посередині. Повинно ж допомогти. Якщо це працює з волоссям, то чому б не працювало з особистими речами людини?

   Скриня з різними домашніми предметами та зброєю охоронців теж була на місці, і звідти не зникло нічого. Я запам’ятав нутрощі цього сховку – і ні, нічого з собою не забрала Констанція, жодного клинка.

   Прийнявши рішення не очікувати далі, я сів на стілець, дістав зі своєї сумки пасмо волосся, обв’язав його довкола амулета дівчини. Додав до цього всього і кільце. І панчохи. І знову спробував.

   “Констанціє, ти жива? Дай мені відповідь!”

   Нічого. Намагаюся знову.

   “Констанціє, це посланець. Я у Місті Тіней. Шукаю тебе. Дай знак.”

   Так я й сидів ще хвилин п’ятнадцять та вперто пробував поспілкуватися із провидицею. Кожна наступна мить мого перебування в цій оселі підвищувала ризик бути пійманим. Тіньове Місто зараз кишіло братами й сестрами з Ордену, я це знав. І те, що я не помітив за собою слідкування – нічого не гарантувало. Водночас я вірив, що така близькість до речей Констанції допоможе все ж прорватися до неї, до її свідомості… Ось ще трохи. Зараз. І коли я вже ладен був зупинитися та покинути дім – я почув відповідь.

   “Жива.”

   Це прозвучало вкрай віддалено, я ледь упіймав чужу думку у своїй голові. І ні, мені не здалося. Дівчина додала:

   “Мене викрали… Джиззпорт. Синій…  Допоможи”

   Більше вона не сказала. Я знову і знову запитував, навіть говорив в голос. Нічого. Я відчув, як розхвилювалося серце, як у мене холодок пройшовся під сорочкою. Аж губи пересохли. Задерло в горлянці. Щось сталося з Констанцією, у неї не було сили вийти на зв’язок – і тепер ледь вдалося.

   Більше не затримуючись, я закинув її речі до рюкзака, піднявся та підійшов до вхідних дверей. Я нічого не почув, ніщо не привернуло моєї уваги, але чомусь я завмер. Це йшло зсередини – завмер, бо відчув, що не сам. А далі двері відчинилися, і до будинку хтось увійшов. Практично відразу лицем до лиця я зіткнувся із невисоким юнаком. Його обличчя я впізнав в одну мить, а от він мене розгледіти змоги не мав завдяки хустині. Фенрікс, учень Філнара, зметикував трішки пізніше, ніж я. Я різко виштовхнув його із дверного отвору та линув вбік, зістрибнувши зі сходів. Юнак втримався, не впав.

— Стій! Зупинися!

   Зовсім поруч просвистіла стріла. Стрімко! А це, напевне, рудоволоса Тайріс намагалась влучити мені в ногу. В Ордені не так вже й багато людей володіло луком на гарному рівні. Я кинувся до найближчого укриття – стіни сусіднього будиночка. Знову просвистіло. Потрібно було втікати, я не хотів протистояти своїм же. Але молодий Фенрікс вже нісся слідом, я чув, як його взуття хлюпає болотом та вдаряється об вологу землю. Е ні, так голосно слідопит пересуватися не повинен, навіть якщо за кимось біжить.

   Це був саме той випадок, коли фізична витривалість та молодість організму перемогла досвідченість і знання; досить швидко юний слідопит мене наздогнав. По спині я відчув досить неприємний та важкий удар. Я загарчав від образи та болю.

— Стояти!

   І ще чиїсь кроки неподалік. Тайріс? Інші побратими? Міська гвардія? Я вдав, наче здаюся, зігнувся після удару. Підняв руки догори. Фенрікс виглядав відважно, але зовсім трохи розгублено. Наче поки не вирішив, що зі мною робити. Хлопець відволікся на мить, відвів очі в бік, щоб глянути, чи не залишився він зі мною сам на сам. Чи наближається до нього підмога…

   Ось цей момент я і вловив. Я різко вдарив з правої прямо в підборіддя. Удар вийшов неправильним, досить кривим, мені б за нього старий Вільгельм руки повідривав. Зате – потужним. Фенрікс впав відразу, навіть свого меча впустив, руків’ям якого мене вдарив ще недавно. Вибач, малий, мені потрібно йти. Я зробив довгий перекид вперед, поряд зі мною просвистіло ще двічі. Тайріс, видно, нервує. Гарячкова дівка. Лишень би не влучила. Я швидко озирнувся.

   А позаду дійсно бігли гвардійці – якийсь чолов’яга кричав мені в слід щось на місцевій мові, але продовжувати погоню не забажав. Ось така вона, допомога від місцевих: так-то ми за вас, ми з вами, і підтримку теж дамо, однак напружуватися надмірно не збираємося. Орден постійно з цим стикався, коли справа йшла про взаємодію із місцевими.

   Я все продовжував бігти, незважаючи на біль в спині та в проклятому травмованому коліні. Швидко покидав район степовиків, і вже через декілька хвилин переді мною розкинувся ринок. Зовсім не такий жвавий він тепер мені видавався. Я пронісся біля місць, де ще недавно Кеїша розповідала мені про моє та життя та долю, і різко завернув до темного закутка, де лежав якийсь сліпий бідолаха, до якого нікому не було діла. Паршивим було те, що я втомився набагато швидше, ніж повинен був. Тіло ще слабке, зараза. Та й коліно…

   Продовження погоні не було. Фенрікса мені стало відверто жаль, бо отримав по щелепі він знатно. Що ж тут поробиш? Опинився не там і не тоді, коли треба. Тішило мене те, що біля дому ворожки не опинився сам слідопит Філнар. Тоді втеча була б набагато більш проблемною.

   Взагалі зустріч із членами Ордену не знаменувала нічого доброго. Мартін обов’язково вчепиться за те, що сталося, коли дізнається. І слідопит Філнар будить тривожитися. Я буквально відчув, як кільце із гострого дроту, в центрі якого був я, почало звужуватися. Не тільки Канітара все це могло зачепити лезом та витягнути на білий світ. Але й мої сумнівні вчинки; чим далі, тим гірше. 

— Старий кретин. - Тихо про себе сказав я і замислився в моменті. Якого чорта я роблю взагалі? Я не міг відповісти на це питання, принаймні зараз. Однак я знав, що мені потрібно до Джиззпорту. І Місто Тіней потрібно покинути як можна швидше.