І Розділ 15

— Влаштовувати свято – повне безглуздя – Відмітив я, відправляючи до рота шматок яєчні. То точно було яйце, це я можу згадати, адже полюбляю таку їжу. Хоча зготоване воно було так само паршиво. Ну невже важко додавати трішки більше солі? Трошечки?...

   Ми сиділи в порожній таверні, снідали та обговорювали подальші дії. Власник закладу ще зранку пішов кудись, як тільки подав нам сніданок. Тому ми могли почувати себе вільно в наших бесідах. Поруч мене – Гестія, мій наставник та вчитель. Навпроти – Кацу, мабуть найкращий воїн серед нас, молодих учнів. Кацу дисциплінований та вправний боєць. Як і всі сенікарійці, нащадки ельфів, трохи зверхній, однак рішучий. Жарту й гумору не розуміє – повсякчас серйозний. Своє довге волосся він стягує чорною гумкою.

— День Міста ніколи не відміняли. Тут, у Шелфілді, з традиціями як і всюди в провінції… От і наш управитель хоче показати, що не наляканий. Потішити та відволікти люд. Популіст – Сказала Гестія.

   Всі готувалися до дня народження гірського містечка: люди прикрашали оселі, на вулицях Шелфілда з’являлось багато квітів та вазонів, а ремісники очікували ярмарку. У всій цій метушні наша трійця намагалась не привернути надто багато уваги.

— Наш план на сьогодні? – Спитав Кацу, обережно відрізаючи шматок омлету.

— Прогуляємося містом. Не просто походимо, а поспілкуємось з людьми. А ще – ближче до обіду зустрінемось із начальником гвардії. День буде активним, нам треба рухатись.

   Гестія виглядала зосереджено. Її вродливе, трохи зморшкувате обличчя було напружено, вона думала. Навіть вночі, коли ми проводили час разом, я буквально відчував, як наставниця думає та щось поступово вибудовує у своїй уяві.

   Гестія напрочуд тонко вміла відчувати людей. Володіла якоюсь звіриною інтуїцією. На завдання вона, до речі, сама обрала мене і Кацу в якості супутників. І ні, це не через наш таємний зв’язок. Принаймні, я тверджу собі це й сьогодні. Вона обрала мене зовсім по іншій причині...

   Взагалі, я повинен був стати новим слідопитом та увібрати в себе весь досвід наставниці. Кацу ж планував стати посланцем. Він теж навчався у Гестії, тому що не буває посланця, який не був би хорошим слідопитом. Та й взагалі, всіх членів Ордену навчали однаковим речам довгі роки. Просто з часом допомагали скеровувати свою силу кудись в певний напрямок.

   Я дозволяв собі сперечатися з наставницею, але нечасто. На що отримував у відповідь важкий погляд, від якого хотілося провалитися крізь землю. Гестія була сильною жінкою, душевно стійкою. Її внутрішню та нікому невидиму чутливість я міг відчути лишень зрідка, в моменти найвищої інтимності, коли її тіло тремтіло в моїх руках.

— Я можу стати хорошим посланцем, Гестіє, мені воно цікавіше!

— Ні. Це не твоє. Ти не вбивця.

— Нащо ти так говориш? – Починав злитися гордівливий я. І дійсно, чим я не підходжу на роль того, хто передає ворогам красномовні послання? Хіба ж я не сильний, не вправний?...

   Ніби прочитавши мої думки, наставниця відповіла:

— Голос не підвищуй, малюче. Те, що ти можеш забрати життя, не робить тебе вбивцею. У тебе інший талант.

   Про це казав і майстер Джереом – вони обоє хотіли бачити мене слідопитом. Та навіть Вільгельм багато разів наголошував на тому, що я відверто поганий боєць. А я продовжував прагнути іншого; це й не дивно, адже титул посланця завжди був огорнений якоюсь таємницею, ореолом авантюризму. Особливо в уяві молодих хлопців.

— Треба робити те, до чого маєш хист. Цим ти й будеш корисний Ордену та успішно будеш виконувати нашу святу місію. Я твій наставник, якщо ти забуваєшся, і я повторюю – у тебе прекрасний потенціал для слідопита. Не поводь себе як дитина, скільки можу тобі одне й те ж товкмачити?

   Я дивлюсь у її сіро-зелені очі і не можу не захоплюватися її красою. Каштанове волосся зібрано в охайний хвостик, голова трохи похилена на бік. З докором дивиться на мене, як на невгамовного розбишаку.

   Коли ми наодинці – Гестія змінюється. Її голос стає більш м’яким, і говорить вона обережніше. Якось дбайливо. Єдине, що трохи дратує – материнські нотки та вічне повчання, навіть коли нас ніхто не бачить.

   Спогади, обличчя, та події продовжують переливатися у моїй голові, наче вода в посудині божевільного алхіміка. Я намагаюсь не відчувати всюдисущого холоду, все розглядаю деталі давно пройдешніх днів. І все знову розлітається.

   Можливо якби я так і залишився просто учнем, а вона наставницею – все склалося б інакше.

   Рідка багнюка проходить крізь пальці. Я повзу далі.

 

* * *
 

   Гвардійці дивились на нас із недовірою, вони не намагалися приховати свого роздратування, коли ми прийшли на зустріч до міського замку. Ще б пак! Приперлись тут якісь незрозумілі сектанти з гір, і будуть керувати. Розслідуваннями займатися. Тьфу!

   Міські вартові перешіптувались між собою, дехто посміхався; Морт, начальник гвардії, проводив зібрання, тому що так наказав управитель. На вулицях залишилися тільки поодинокі патрульні, яких ми допитали раніше. Тобто до великої зали прибули майже усі. І лікарі, і навіть свідки подій. Ми ж уже встигли повивчати міські вулички до того часу. Позаглядати до темних закутків.

   Коли ми йшли втрьох – Гестія зупинялась час від часу та прислухалась до чогось, що чула, мабуть, лишень вона. Ми тоді завмирали теж, спостерігали, намагались зрозуміти, що ж там таке. Однак нічого незвичного я не помічав. Тільки зимове небо над головою та похмурі фасади, недбало прикрашені квітами. День міста буде відмічатися Шелфілдом досить скоро.

— Убивця місцевий – Відмітила наставниця, коли обернулась до нас біля будівлі аптеки, де недавно знайшли мертвих людей –  Він теж ходить цими вулицями. Народився в Шелфілді. Тут його коріння. А ще – я відчуваю сліди магії. Кацу?

   Гестія подивилась на сенікарійця із питанням в очах. Хлопець примружив очі та стиснув кулаки. Напружився, намагаючись зрозуміти власні відчуття:

— Відчуваю наче.

— Що відчуваєш?

— Щось… Щось як… як вібрує…Але слабо. Це воно?

 — Так. Флоріане?

   Допоки наставниця не почала нас розпитувати – я не особливо прислухався до міста того дня. А зараз же замислився.

— Напруга в повітрі. Воно трохи важке.

— Ну ось. Ми з вами зараз біля одного з місць, де було вчинено вбивство. І ви обидва відчуваєте сліди магії. Це точно вони. Які у вас думки? Ідеї?

   Наставниця переводила погляд то на мене, то на Кацу. Очікувала на відповіді.

— Убивця окрім звичайної зброї використовує магію?

— Можливо – Кивнула Гестія.

— Або ж він користується артефактом – Похмуро додав я – І це може принести нам додаткові проблеми.