І Розділ 11

   Було помітно, що Дієро Канітар готується до чогось. Він хотів перетворити їх сім’ю на своє невелике військо, тому що вони багато практикувалися, вчилися наносити шкоду та руйнувати. Ще більше – медитували.

— Ви повинні завжди бути готові. Рано чи пізно прийде Орден – Казав майстер Канітар на одному з уроків. Навчання вони проводили або в оранжереї під будинком, або в великій кімнаті біля їдальні. Там все було як у шкільному класі – книги, дошка з крейдою, указка, карти зоряного неба… Того дня вони сиділи у підвалі та слухали одну з лекцій наставника.

   Даніель підняв руку. Він – новачок, і в сім’ї недавно. Старий чаклун кивнув йому, мовляв, говори.

— Майстре Канітар, виходить Орден існує? Це не вигадки?

— Існує – Відповів чаклун та недобре усміхнувся – Орден собі поставив за ціль повне винищення магії. Вони убивають усіх, хто їм не подобається. Хто посмів сам для себе вирішити, вивчати йому магію, чи ні. От ти, Даніелю. Ти став частиною нашої родини. Тепер ти ціль для Ордену теж. Я хочу – Канітар обвів рукою всіх учнів, що сиділи навколо – Хочу, щоб всі ви це розуміли і пам’ятали. Небезпека завжди присутня. Але це не означає, що ми маємо боятися, чи відмовитися від нашої науки.

   Іман тоді сидів позаду, підігнувши під себе ноги. Він ніколи не задавав питань майстру на уроках. Коли хотів щось уточнити – то підходив особисто. Ці діти бачили батька в особі старого чаклуна, тому й намагалися отримати більше його уваги. Іман же намагався в першу чергу отримати користь для себе. А саме – знання. Можливості.

   Канітар часто говорив про Орден та про загрозу. Якось у них з Іманом зв’язалася особиста розмова пізно ввечері. Послідовники тоді святкували день народження Басіма – всі сиділи у їдальні, їли й випивали. Алкоголь – тільки на свята, так казав майстер Канітар. Іману ж веселитись не хотілось. Він потис руку смуглявому Басіму, щиро побажав довгого життя та ясного розуму. І пішов до оранжереї, щоб перепочити. Дієро Канітар теж тоді був там – наставник якраз порався зі стіною потаємного ходу.

— Що, не хочеш розслабитися? – Спитав чаклун у свого найстаршого учня, коли побачив його.

— Не вмію вже – Чесно зізнався Іман – А ви чим займаєтеся?

— Трохи вдосконалив механізм у стіні. Усім нашим пізніше покажу. Тепер можна зачинити замок так, що його не відкриєш ззовні. Тобто з нашого боку. 

— Ми готуємось приймати гостей?

   Іман всівся на підлогу, на красивий теплий килим. Він полюбляв проводити час в оранжереї, особливо вечорами, коли всі хлопці й дівчата наверху займалися вечірніми справами, а майстер Канітар сидів у себе в кабінеті. Це сьогодні наставник чомусь вирішив зайнятися стінкою, а зазвичай Іман міг споглядати химерні рослини один.

— Ми завжди готові до гостей.

   Іман знав, що мова йшла про релігійних фанатиків з Ордену. Справжні психопати, зосереджені на винищенні усіх, хто так чи інакше цікавиться магією.

   У старі часи на магію ніхто не зважав – кому було цікаво, то навчався, здобував спеціальну освіту, знаходив собі працю до душі, пов’язану з чарами. Навіть в Джизз-Іларі існувало декілька спеціальних академій… Не кажучи вже про Мірасею, чи Латтхорн, там чаклунів можна було зустріти на вулиці щодня. Бойові маги поповнювали ряди війська, маги, знахарі допомагали людям, ставали місцевими знаменитостями. Потужно розвивалась медицина, наука. А потім раз – і заборонили магію практично на всьому континенті.

   І якщо колись на магів дивилися якось з повагою, то зараз чарівники викликали переважно страх у звичайних людей. Продемонструвати невинне заклинання перед кимось – легкий спосіб потрапити до в’язниці, отримати термін ніби ти вбивця, чи злодій.

   Чи могла до їхнього дому навідатися варта? Хіба якби сталося щось. Це – Джизз-Ілар, країна тіньових осіб, як любив інколи казати сам Іман. Тим паче багато вартових знали Канітара; наставник взагалі мав багато знайомих у Місті Тіней. Також наставник вмів впливати на розум інших людей, саме тому ніхто з роззяв, чи надто цікавих вартових ніколи не звертав увагу на їх дім. Власне, так і отримала їх сім’я цей будинок, за допомогою ментальної магії.

   Цю історію розповідала молодь, та й майстер інколи згадував про це. Подавав історію як приклад для наслідування. Є сенс навчатися, є сенс ставати магом. Тому що саме завдяки ментальним чарам наставник Канітар зміг влізти до голови одного серйозного торговця. Навіяв думку тому шляхетному пану, мовляв він – його давній та дуже дорогий серцю друг! Друг, що потребує допомоги, товариш, якому немає де жити.

   Так тоді ще зовсім маленька сім’я Дієро Канітара отримала у своє розпорядження чудовий особняк біля східної стіни міста. Цей же добродій частково забезпечував Канітара, давав йому кошти на все та був своєрідною протекцією у Тіньовому Місті. А загалом, то послідовники теж не сиділи без діла. Коли не навчались та не тренувались – ходили на ринок, Анжела, наприклад, гарно обчищала кишені роззяв. Джуліус чудово грав в карти та регулярно примушував програватися товстосумів у розважальних закладах. Бенлін – взагалі контрабандист. Навчався він так собі, зате його фінансовий вклад у сім’ю був чи не найбільшим. Кожен старався бути корисним.

   Щодо Імана – чоловік просто продав своє житло, і приніс Дієро Канітару всі гроші, які мав. Ось так от в один день. Зробив він це практично одразу після знайомства, зібрав особисті речі до великої сумки і з’явився на порозі дому. І ні, це не було тому, що старий чаклун так повпливав на свідомість, примусив його, чи попрохав. Чесно кажучи, Дієро Канітар принципово не використовував свої вміння на учнях, ніколи. Усе вони робили добровільно і самі. Адже довіряли наставнику, і мали надію здобути цікаві їм знання. Хтось потребував могутності, хтось мріяв оволодіти стихіями.

   Іман теж мав надію, що чаклун допоможе йому з одним важливим питанням. Тому без жодних вагань заявив наставнику, що відтепер і до кінця він буде його учнем. Дієро Канітар тоді заглянув в очі ветерану і повірив; тільки справжній солдат знає, що таке відданість та вірність. Іман був таким солдатом.

— От яка у них кінцева ціль, як ви вважаєте? – Вирішив почути думку свого наставника Іман. Він мав на увазі Орден. У підвалі завжди було комфортно й тихо. Голос чоловіка покотився невеликим ехом.

— Ну вони вважають, що виконують волю Господа. Хочуть викорінити все, що пов’язане з таємними знаннями. І убити всіх магів.

— Хіба це можливо? Щоб повністю все викорінити…

— Ні, Імане. Завжди будуть люди схожі на мене. І на тебе. Магія існувала у всі часи. Постійно житимуть на світі люди з жагою до знань. Орден обхезається, а не зможе це зупинити.

— Можливо, є спосіб з ними домовитися? – Припустив Іман. Такий підхід до магії видавався йому наївним. Це було схожим на бажання знищити все погане на світі, щоб було тільки хороше. Надто плоско для дорослих людей.

— Домовитися з Орденом? – Наставник посміхнувся – Ні. Їх хіба знищити усіх, зруйнувати довбаний монастир, спалити його і завалити. Вони відморозки. Якщо ти маг, або навчаєшся магії – то повинен померти, от така там доктрина.

— Може, тоді варто спробувати на них хрест поставити на всіх?

— І хто піде в атаку?

   Іман не знайшов, що відповісти. Він розумів, до чого хилить майстер. Тому уточнив:

— Я намагаюся підтягувати форму у хлопців. Та й у дівчат теж. Всі надто розслаблені.

— Це молодість, Імане. Себе згадай у їх роки. Їм просто потрібен час.

   Чоловік на мить згадав себе у молодому віці. Сиротинець, боротьба за виживання у великому місті, вулична злочинність. Розчарування в людях, біль, тілесні травми, а далі – військо. Затяжна війна на чужій землі, на далеких островах. Безмежний океан, розбиті кораблі, кров на піску. Ні, нічого йому згадати.

— Там люди здібні й дуже спритні. Це справжні головорізи та бісові шукачі. Немає нам чого протиставити їм. Але це поки що. Всьому свій час.

— Вони ж і вам життя отруїли, майстре. Правда?

— Всіляке було. Зараз це неважливо. Закрили тему.

   Дієро Канітар ніколи не говорив про своє минуле.

— А як справи в мене? Є прогрес? – Вирішив перевести тему Іман. Ну і дійсно його цікавило це. Що скаже майстер? Навчання давалося не завжди легко, далеко не завжди…

— Прогрес є. Не ігноруй магію стихій. До будь-яких чарів потрібно відноситися з повагою та серйозно. Так, я тобі вже говорив, що розвиватись ти повинен як менталіст. Однак не обмежуй себе, не пропускай тренувальні дні в джунглях.

— Якщо так кажете, то не буду. Просто я міг би цей час провести в медитації, наприклад. Попрацювати з кров’ю. Не дуже мені вдається запускати вогняні кулі, чесно кажучи.

— Маг повинен бути всебічно розвинутим. Коли ти працюєш над тим, що погано вдається – то зростаєш як особистість. Ніколи не знаєш, яке заклинання тобі знадобиться.

   Іман кивнув. З того дня він дійсно більше не пропускав тренувальні дні, коли вони всією родиною відправлялися до джунглів, де вчилися працювати з магією стихій. Окрім цього – трохи стріляли з лука, жартівливо бились на мечах.

   Щоб покинути місто, достатньо було хвилин двадцять пройти підземними тунелями. Власне, хлопці-старожили розповідали, що спочатку це був просто підвал з чудернацькою оранжереєю, і не більше. Була стіна, що від’їжджала в бік, а за нею – невелике приміщення, як комірчина. Таємний сховок того самого торговця, що і віддав їм свій дім.

   Дієро Канітар одного дня наказав копати. Хлопці й копали, розширювали маленьке приміщення все більше і більше, далі та глибше. Прокопували землю одночасно на захід та на схід. І сталося так, що їх рукотворний тунель привів до природного підземелля Тіньового Міста, став частину підземних комунікацій.

   Кажуть, що ці тунелі простягаються по всій території Джизз-Ілару, якщо не далі. Послідовники чаклуна поступово досліджували підземелля, а згодом і віднайшли ходи до джунглів. Ними й користувалися. Однак майстер Канітар суворо заборонив самостійно ходити до тунелів. У них навіть був план накреслити детальну мапу підземель, адже ці тунелі можна було по-різному використовувати у своїх цілях. Однак, не судилося...