Розділ 11

Розділ 11   

Було помітно, що Дієро Канітар готується до чогось. Він хотів перетворити їхню сім’ю на своє невелике військо, тому вони багато практикувалися, вчилися завдавати шкоди й руйнувати. Ще більше — медитували.

— Ви повинні завжди бути готові. Рано чи пізно прийде Орден, — казав майстер Канітар на одному з уроків.

Навчання вони проводили або в оранжереї під будинком, або в великій кімнаті біля їдальні. Там усе було як у шкільному класі — книги, дошка з крейдою, указка, карти зоряного неба… Того дня вони сиділи в підвалі та слухали одну з лекцій наставника.

Даніель підняв руку. Він — новачок, і в сім’ї недавно. Старий чаклун кивнув йому: мовляв, говори.

— Майстре Канітаре, виходить, Орден існує? Це не вигадки?

— Існує, — відповів чаклун і недобре усміхнувся. — Орден поставив собі за мету повне винищення магії. Вони вбивають усіх, хто їм не до вподоби. Хто посмів сам для себе вирішити, вивчати йому магію чи ні. От ти, Даніелю. Ти став частиною нашої родини. Тепер ти — ціль для Ордену теж. Я хочу, — Канітар обвів рукою всіх учнів, що сиділи навколо, — хочу, щоб усі ви це розуміли й пам’ятали. Небезпека завжди присутня. Але це не означає, що ми маємо боятися чи відмовлятися від нашої науки.

Іман тоді сидів позаду, підігнувши під себе ноги. Він ніколи не ставив питань майстру на уроках. Коли хотів щось уточнити — підходив особисто. Ці діти бачили батька в особі старого чаклуна, тому й намагалися отримати більше його уваги. Іман же намагався в першу чергу отримати користь для себе. А саме — знання. Можливості.

Канітар часто говорив про Орден і про загрозу. Якось у них з Іманом відбулася особиста розмова пізно ввечері. Послідовники тоді святкували день народження Басіма — всі сиділи в їдальні, їли й випивали. Алкоголь — тільки на свята, так казав майстер Канітар. Іману ж веселитися не хотілося. Він потис руку смуглявому Басіму, щиро побажав довгого життя та ясного розуму. І пішов до оранжереї, щоб перепочити. Дієро Канітар теж тоді був там — наставник саме порався зі стіною потаємного ходу.

— Що, не хочеш розслабитися? — спитав чаклун у свого найстаршого учня, коли побачив його.

— Не вмію вже, — чесно зізнався Іман. — А ви чим займаєтеся?

— Трохи вдосконалив механізм у стіні. Усім нашим пізніше покажу. Тепер можна зачинити замок так, що його не відкриєш ззовні. Тобто — з нашого боку.

— Ми готуємось приймати гостей?

Іман всівся на підлогу, на красивий теплий килим. Він полюбляв проводити час в оранжереї, особливо вечорами, коли всі хлопці й дівчата нагорі займалися своїми справами, а майстер Канітар сидів у себе в кабінеті. Це сьогодні наставник чомусь вирішив зайнятися стінкою, а зазвичай Іман міг споглядати химерні рослини сам.

— Ми завжди готові до гостей.

Іман знав, що мова йшла про релігійних фанатиків з Ордену. Справжні психопати, зосереджені на винищенні всіх, хто так чи інакше цікавиться магією.

У старі часи на магію ніхто не зважав — кому було цікаво, той навчався, здобував спеціальну освіту, знаходив собі працю до душі, пов’язану з чарами. Навіть у Джизз-Іларі існувало кілька спеціальних академій… Не кажучи вже про Мірасею чи Латтхорн — там чаклунів можна було зустріти на вулиці щодня. Бойові маги поповнювали ряди війська, маги-знахарі допомагали людям, ставали місцевими знаменитостями. Потужно розвивалась медицина, наука. А потім — раз, і магію заборонили практично на всьому континенті.

І якщо колись на магів дивилися з повагою, то зараз чарівники викликали переважно страх у звичайних людей. Продемонструвати невинне заклинання перед кимось — легкий спосіб потрапити до в’язниці, отримати термін, ніби ти вбивця чи злодій.

Чи могла до їхнього дому навідатися варта? Хіба якби сталося щось. Це — Джизз-Ілар, країна тіньових осіб, як любив інколи казати сам Іман. Тим паче, багато вартових знали Канітара; наставник узагалі мав багато знайомих у Місті Тіней. Також наставник умів впливати на розум інших людей, саме тому ніхто з роззяв чи надто цікавих вартових ніколи не звертав уваги на їхній дім. Власне, так і отримала їхня сім’я цей будинок — за допомогою ментальної магії.

Цю історію розповідала молодь, та й майстер інколи згадував про це. Подавав історію як приклад для наслідування. Є сенс навчатися, є сенс ставати магом. Тому що саме завдяки ментальним чарам наставник Канітар зміг влізти до голови одного серйозного торговця. Навіяв думку тому шляхетному пану, мовляв, він — його давній та дуже дорогий серцю друг. Друг, що потребує допомоги, товариш, якому немає де жити.

Так тоді ще зовсім маленька сім’я Дієро Канітара отримала у своє розпорядження чудовий особняк біля східної стіни міста. Цей же добродій частково забезпечував Канітара, давав йому кошти на все та був своєрідною протекцією у Тіньовому Місті. А загалом, то послідовники теж не сиділи без діла. Коли не навчались та не тренувались — ходили на ринок. Анжела, наприклад, гарно обчищала кишені роззяв. Джуліус чудово грав у карти та регулярно примушував програватися товстосумів у розважальних закладах. Бенлін — взагалі контрабандист. Навчався він так собі, зате його фінансовий вклад у сім’ю був чи не найбільшим. Кожен старався бути корисним.

Щодо Імана — чоловік просто продав своє житло і приніс Дієро Канітару всі гроші, які мав. От так от в один день. Зробив він це практично одразу після знайомства, зібрав особисті речі до великої сумки й з’явився на порозі дому. І ні, це не було тому, що старий чаклун так повпливав на свідомість, примусив його чи попрохав. Чесно кажучи, Дієро Канітар принципово не використовував свої вміння на учнях. Ніколи. Усе вони робили добровільно і самі. Адже довіряли наставнику й мали надію здобути цікаві їм знання. Хтось потребував могутності, хтось мріяв оволодіти стихіями.

Іман теж мав надію, що чаклун допоможе йому з одним важливим питанням. Тому без жодних вагань заявив наставнику, що відтепер і до кінця він буде його учнем. Дієро Канітар тоді заглянув в очі ветерану і повірив: тільки справжній солдат знає, що таке відданість та вірність. Іман був таким солдатом.