Глава 26

— Що ще він хотів зробити?!

Мартін вдарив чарівника по ребрах. Навряд чи цей хробак брехав, однак важко було втриматися Мартіну від спокуси принести біль черговому практиканту.

— Це в-все, якщо ще щ-щось... Я не знаю...

— Тобто все заради порталу? І знань?!

— Так.

— Що ще говорив Канітар про портал, який збирався відкрити? Відразу відповідай, не думай!

Кісточки на правій руці спалахнули болем, адже один раз він влучив прямо в лоба.

— Казав, щ-що ми зможемо п-подорожувати між світами. Що в-він чує і бачить цілий всесвіт, що м-можна буде потрапити до н-найзагадковіших закутків... М-ми хотіли віднов-вити древні знання…

— Як ти бісиш своїми заїканнями! Яку маячню городиш!..

Мартін, одразу як тільки вони увійшли, відправив молодого мага на підлогу, влучивши точно в щелепу. А далі — одягнув на шию того амулет зі спеціальним камінцем. Це на випадок, якщо адепт опиратиметься, чи захоче якийсь фокус показати. Камінь, звісно, сильну магію б не стримав, проте зможе значно її ослабити.

Люди Ордену розпорошилися Джитт-Іларом, вибравши основні міста країни. Поки що група в Тіньовому місті складалася з п’яти бійців, головним серед них був Мартін. Міцний чоловік з абсолютно пересічною зовнішністю типового жителя Мірасеї. Такого легко забути одразу після знайомства, а потім — ніколи не помічати. Ні родимок, ні зморшок, ні виразного погляду.

Рудоволоса Тайріс — лучниця зі шрамом на обличчі. По віку вона була десь як спійманий ними чаклун.

Аджар — уродженець Міста Тіней, що таємно працював у Джитт-Іларі. Агент Ордену; в монастирі він не з’являвся вже давно, а виконував свою роботу тут, на місці. Жахливо балакучий і вусатий мужик з великим носом.

Ну і два слідопити — Фенрікс та Філнар. Обоє схожі один на одного як дві краплі води. Невисокі, міцні. Цупкий уважний погляд... Філнар був наставником Фенрікса, навчав того ще з підліткового віку. Кажуть, будь-який учень переймає риси учителя з часом; незважаючи на різницю у віці, цих чоловіків можна було прийняти за братів-ровесників. Філнар добре зберігся у свої роки.

Робота Аджара тепер викликала багато питань. Як він у себе перед очима пропустив діяльність Дієро Канітара? І це незважаючи на монети, якими Орден щедро годував Джитт-Ілар, щоб підтримувати мережу агентів та небайдужих людей...

Настоятелі розберуться з Аджаром, але ця виховна бесіда буде пізніше — зараз же у проворного чоловічка ще є шанс зберегти обличчя. А саме — допомогти розібратися з тим, що відбувалося в Місті Тіней. І в Джитт-Іларі загалом. Все це Аджар прекрасно розумів, тому що раз по раз відчував на собі злі очі членів Ордену.

Даніель розповідав що пам’ятав та знав, «розколовся» він практично одразу. Говорив тепер про уроки, які їм давав Дієро Канітар, про настанови. Час від часу запитання повторювалися. Мартіна змінювали слідопити, а потім і Аджар вставляв своє слово. Коли юнак почав розповідати про жертвоприношення — отримав декілька болісних ударів по голові. Від чергового стусана в ніс пішли червоні шмарклі, Даніель закашлявся.

— Що, рідко по морді отримував, гімна шматок?

— О-отримував…

— Ну це заслужено зараз, — підмітив Мартін, протираючи свій кулак, — а якого чорта ти взагалі чарами зацікавився? Звідки прийшов до Канітара?

І Даніель неохоче, але розповів. Про те, як його вигнали з дому батьки за прояви забороненої пристрасті до іншого хлопця. Як він поневірявся без даху над головою, жебракував. Як сотню разів пожалкував про те, що батьки дізналися про таємні стосунки… Крихти його власних зубів дряпали язика, однак це не зупиняло практиканта, він продовжував говорити, щоб не стало ще гірше.

Говорив про те, як зненавидів колись близьких людей за таке ставлення. Як учився жити по-новому в чужій країні.

Потім — як його зустрів Дієро Канітар. Старий чаклун у темній робі підійшов та зробив пропозицію, від якої важко відмовитися. Можливість стати кимось. Силою, яку приймають та люблять, незважаючи ні на що.

Даніель провалився. Він абсолютно нічого не встиг вигадати, поки пиячив усі ці дні. Не продумав наперед жодної легенди... Тому говорив як на сповіді в дитинстві. Все, і навіть більше. Їх цікавили зв’язки Канітара з зовнішнім світом: кого згадував чаклун у своїх промовах, чи не давав якихось особливих доручень, з ким і як вів спілкування…

Філнар наче як проявляв співчуття до молодого полоненого. Давав йому води напитися. Заспокоював Мартіна, коли той знову наносив удари:

— Ну, Даніелю. Продовжуй. Ми не хочемо тобі зла робити, чи кривдити. Просто твої друзі-чаклуни багато біди сотворили. Тому краще, щоб ти продовжував казати.

В якийсь момент допиту Даніель раптом збагнув, що йому стало гаряче. Сухе повітря старої кімнатки наче опинилося в оточенні пожежі. У катів з Ордену почервоніли обличчя, вони переглядалися. А Даніель раптом відчув спокій. Вгомонилося тривожне серце, слова зібралися до купи.

Щось... Хтось великий. Вагомий прийшов наче, та став поряд...

Схоже переживає дитина, яка бачить поруч себе батьків.

Біль притупився. Даніель замовк та подивився кудись за спини мучителів. В очах промайнуло спершу здивування, потім — однозначне впізнавання. Надія... І нарешті — сум. Він прошепотів:

— Я все їм р-розповів. В-вибач.

— З ким ти говориш?

Мартін спробував заглянути у вічі Даніелю, але той продовжував витріщатися в нікуди, більше не кліпаючи. Філнар, що оглядав та мацав нагріті стіни, різко озирнувся — нічого, окрім зачинених дверей до затхлого приміщення. Напружена Тайріс тихо виглянула в коридор. Все було спокійно. Фенрікс нервовим рухом оголив меча.

— А ну глянь, що з ним, — звернувся Мартін до Аджара, котрий колись навчався на лікаря. Вусатий смуглявий чоловік оглянув обличчя Даніеля, подивився на очні яблука. Торкнувся лоба зовнішнім боком долоні:

— Здоровий ніби. Лиш не мився давно. І бухав — запашок-то чуєте... Ей, молодий, ти що в стіні побачив?