Наступного дня Ганна з Любою готували обід для гостей. В магазин ніхто не їздив, продуктів було достатньо. Тому Максим зранку поїхав з дітьми та Штефаном на риболовлю.
- Ти знаєш, Ганно, ці пироги, що я замісила, мене бабця навчила готувати. Взагалі, от згадую, як часто я в неї бувала. В мене ж батько військовий. Поки служив ще до поранення, то мати з ним їздила по гарнізонах, а я у бабусі лишалася. Їздила до школи велосипедом за сім кілометрів, а взимку – на лижах. Вона мені ще тоді про цілющі рослини розповідала. Так цікаво було! А потім я виросла, свої інтереси з’явилися, вже мене саму вдома лишали, потім взагалі навчатися поїхала, далі робота, заміжжя, діти.
А от десять років тому переїхали жити в батьківську хату, а там же й бабуся через кілька кілометрів. Вже я стала до неї частіше навідуватися. Вона мені потроху розповідала властивості трав та коли краще збирати і що лікувати. Ну таке всяке. Я, знаєш, ніколи серйозно до цього не ставилася. Якось вона мені розповіла, що має помічника, як енциклопедію цілющих трав. Я думала, бабуся вигадує. Але за кілька місяців до смерті вона серйозно взялася за моє навчання. Ну трави так трави! Знання зайвими не будуть! Але ж тоді як я побачила те «чудо» волохате, я не знала що робити – чи до психіатра йти, чи до церкви. Але бабуся Оришка пояснила, що він хороший. Та я наче заспокоїлася.
- Так приємно слухати! – Ганна почула голос Льєна.
Люба продовжувала.
- Мені дуже соромно, що я з тобою так вчинила. Та й перед цим духом соромно. Не потоваришували ми з ним. Розумієш, мені свого жіночого щастя хотілося, а воно таке правильне виявилося, той дух. Все мені влаштовував нотації, що я не така як Оришка! Людей не лікую, сама не чесна по відношенню до чоловіка. Я терпіла, бо бабуся обіцяла, що він мені щастя принесе. А потім не витримала й вирішила його комусь іншому передати. Придумала історію про спадок. Але мої родичі то не хотіли спадок отримати, то висилали мені назад полотно, не читали заговір. Це ти прочитала, ще й три рази. Ти терпляча, вислухала мене по телефону. А інші й трубку кидали, просили не набридати.
Її розповідь перебили Максим з дітьми, що повернулися з уловом – спіймали три щуки.
- Чудово, рибку запечемо, - всміхнулася Люба.
Через кілька годин стіл було накрито на подвір’ї – бограч, печена риба, печені пироги з капустою та квасолею, мариноване сало, овочі, фрукти тощо.
Сусіди прийшли в гості з печеною картоплею та домашнім тортиком. До них саме приїхав внук, з яким добре товаришував Юрко. Тож хлопці швидко поїли та пішли до Юриної кімнати.
Вони мирно спілкувалися за столом, коли почули стук хвіртки. То була Ксенія.
- А я вам молока принесла, бо ви ж самі не приходите, не берете! Що в вас свято яке?
Вона сіла на вільний стілець, поставила банку з молоком на стіл.
- Що ти, Ксенечко, - Валентина Федорівна подала їй чисту тарілку та ложку. – До твоїх приїхала здалеку родичка. Ми з нею так добре поспілкувалися, що вона нас зі старим сьогодні покликала на гостини. А твої молодята як там? Відпочивають?
- Так, відпочивають! Вранці мали їхати сплавлятися по річці. Й дзвоню, ніхто не відповідає.
Ксенія глянула на Ганну та опустила очі та повернулася до Люби.
- Мабуть телефони з собою не брали. А потім Володя зателефонував, сказав, що Марійка зникла, але її шукають. Мені так неспокійно. Я й прийшла до вас. А вас як звуть? Мене Ксенія, я Максимова сестра старша.
- Я Ганнусина родичка, Любов. Так, кажете, поїхали сьогодні. В мене чоловік рятувальник. Говорив, що сьогодні шукають дівчину. Вона з човна випала й її понесло течією. Я зараз зателефоную йому.
- За що мені кара така, не розумію!
Люба відійшла в сад, поговорила по телефону, а потім повернулася.
- Так, дівчину звати Пражченко Марія. Ваша?
- Моя.
- Ну, не знайшли її ще. Там і погода зіпсувалася. Чекають на вертоліт.
Потім Люба трішки постояла, подивилася на Ксенію.
- А можна за руку візьму Вас. Ганно, а ти завари пані чаю з трав, що я привезла. Тільки лише жовті квіточки та м’яту.
Ганна пішла до кухні.
- Льєне, що то буде?
- Зараз перевіримо, чого вона навчилася в Оришки. Дасть вашій Ксенії випити чаю, щоб та заспокоїлася і намагатиметься до материнської енергетики підключитися. А потім, можливо вона й енергетику доньки відчує. А Любка добре ті місця знає туристичні, вона ж туди учнів регулярно возить. Ну, почекаємо.
- Льєне ну ти допоможи їй, будь ласка.
Ганна повернулася з чаєм.
- Добре, Ксеніє беріть чай та підемо в садку посидимо. Можливо, я вам допоможу.
Вони пішли в сад, а всі інші залишилися за столом.
- Мамо, це що тітка чаклувати буде?
- Не знаю доцю.
- А куди молоко поділося? – Валентина Федорівна взяла до рук порожню банку.
Поруч біля неї сидів Штефан.
- Пані, то Ви не помітили, як господиня молоко до хати занесла, а порожню банку поставила. Давайте я вам фото покажу з екскурсій. Ато всі напружені.