Наступного дня, як і обіцяла Марійка, сім’ї вранці чоловік Ксенії приніс великого торта. Ксенія трохи перебрала на весіллі й досі відпочивала, а молодята вже вирушили в мандрівку в Карпати.
Всі їли той торт ще два дні. Навіть Бровкові дістався шматочок.
А ще через два дні Ганні зателефонувала Люба.
- Привіт, Ганнусе, то ви вдома?
- Так, привіт! Я зараз сама.
- Ой, чудово! Я через годину буду у вас. Виїхала з Києва та не подзвонила. Загалом, чекайте. Їду з подарунками.
Ганна була дуже здивована.
- Льєн! Льєн! Ти де?
- Та тут я, ти ж мене на екскурсію не відправила. Сидів читав тут дещо. А що?
- Люба дзвонила, приїде до нас сьогодні.
- Оце так! І що ж їй треба? Ганно, точно за мною їде! А я до неї ой як не хочу!
- Я тебе їй не поверну. Хоча, як думаєш, може вона вирішила людей лікувати. Як і бабуся? Ти ж казав, що вона її вчила. Тоді ти їй потрібен.
- Ну почекаємо. Тільки ти те полотно їй не давай! А ще краще, сховай його подалі.
Вже по обіді приїхала гостя.
- Привіт, родичко! Ой, ціле життя не бачилися з тобою. А я ж, уявляєш, так себе почувала неспокійно. Ну, думаю, треба поїхати, провідати.
Вона поставила свою велику сумку на стіл.
- Так, привезла вам грибів сушених. Ну в мене ще з минулого року лишилися. І вареннячка з лісових ягід. А де твій чоловік, де діти?
- Чоловік поїхав техогляд плановий для автівки проходити. А діти поїхали в Умань, до парку. Там зараз гарно, цвіте все…
- Ну добре, ти мені чаю дай, будь ласка! Я чого приїхала! Мені треба, щоб ти повернула ту істоту!
- Яку істоту?
- А то ти не розумієш!? Бабуся мені його заповіла, а я по дурості тобі його спихнула. Ну, тобі воно не потрібно, а я маю людей лікувати. Бо ж так бабуся хотіла. Воно зараз тут?
Льєн втрутився.
- Ганно, скажи, що я в Умані. Що дуже до парку просився. Послухаємо її. Взагалі, відчуваю, що вона не щира.
- Ні, любо. Я його з дітьми відпустила.
Люба сіла за стіл, пила чай, їла бутерброди та розповідала.
- Я просто злякалася, коли його отримала, ну те полотно. А на ньому записка була. Бабуся мені його заповіла, бо дуже в мене вірила. Ще писала, що він охоронець нашого роду, а мені та моїй сім’ї найбільше підтримка потрібна. Я чомусь подумала, що мені то не потрібно. Й відправила тобі. Ну, в вас й так все добре. А нам треба й хату перекривати й нову машину купити, бо ту дали сусідові, а він розбив.
- То хай сусід вам і купляє.
- Ой, та ти що? Звідки в них гроші такі!
- А що, хіба цей дух з грошима допомагає?
- Ну не те щоб! Це я до того, що не щастить нам, треба оберіг.
Ганна сіла навпроти Люби.
- А ворожити ти вмієш, родичко? Чи заговори, може, які знаєш?
- Та де там, то тільки бабуся знала.
Потім Люба підозріло глянула на Ганну.
- Ну, вона мені звісно щось розповідала…
- Й ти вчилася, вона ж тебе не змушувала? І ще за життя тобі полотно подарувала! Правда?
- Ну, так, вчилася. Ну то не моє. Я так думаю.
- Так чому ж не користуєшся знаннями? Бабуся ж лише тобі їх довірила? Ти, виходить, обманула її. А зараз мене обманюєш?
- Ой, легко тобі казати! У вас он лад та спокій! То що?
Ганна посміхнулася після цих слів та захитала головою.
- Любо, та ти хоч погостюй у нас. Подивишся, як живемо. А потім поговоримо. Транспорт же щодня їздить, Ми тебе повеземо на вокзал, посадимо потім. Хочу, щоб ти нам про бабусю розповіла, про Льєна.
- Кого?
- Ну ту істоту, що ти про неї знаєш. Що бабуся розповідала? А зараз ти з далекої дороги. Можеш піти прийняти душ, та й полежати, подрімати. Бо як всі повернуться, вже не до відпочинку буде.
Ганна поклала руки родичці на плечі.
- Домовилися? Зараз тобі халат дам та піжама в мене новенька є.
- Ой, добре. Бо я й не подумала, речей не взяла ніяких. Ну, як скажеш, Ганнусю. Тільки ти подумай на рахунок мого прохання, добре?
- Добре, зараз почну варити борщ і якраз подумаю.
Вона повернулася до вікна й побачила обличчя чоловічка, таке сумне й нещасне. Їй стало смішно, адже Льєн не надто добре розіграв смуток, а потім нахмурив брови.
- Ну досить вже! Перестань нудьгувати.
Жінка налила молока в чашку та поставила на підвіконня. Напій миттю зник.
Пізніше приїхав чоловік. Ганна вирішила порадитися з ним.
- Кохана, я вважаю, що це чудово! Якщо те чудо льняне потрібне твоїй родичці, а вона ще й навчена допомагати людям, то треба його повернути.