Катя

…

- Катю, йдемо в кіно?

- Йдем. Я вражена, що це ти пропонуєш. Завжди я слідкую за афішами, щоб ми пішли, а тут ти… І на який фільм ми йдем?

- Чесно? Не знаю. Я надіюсь, ми попадем на другу частину «Джокера». Ти ще декілька місяців тому казала, щоб ми на це пішли.

Чи були сили або бажання йти в кіно? Ні. Але додому тим більше не хотілося. Вдома точно хтось є. Давитимуть на мозок. Готувати семінари тим більше не хотілося. Тому кіно це дуже хороший варіант. Ще би фільм був хороший, бо здавалося, що Катя може вирубатися. 

Дівчата дочекалися на автобус, який вже встиг набриднути за ці роки і поїхали до себе на район. О Боже, як добре, що тепер все є на районі і не обов’язково їздити в центр!

- Ходімо через боковий вхід. - потягнула Олену за руку Катя. 

- Чому туди?

- Я, здається, бачила свого сусіда, того, про якого я вам розказувала. Я б не хотіла зараз з ним пересікатися, тим більше він зі своєю компанією. - єдине, про що зараз думала Катя це те, чому ж вона зранку полінувалася нафарбуватися і одягти більш кращий одяг, а не звичайні штани та худі. 

- Ну добре, - дівчата часто так «тікали» від людей, яких вони знають. Завжди уникали цих незручних розмов на вулиці і оцінювання хто як змінився. - Ходімо тоді зайдемо в Сільпо, візьмемо якусь водичку. 

Ще десь хвилин двадцять дівчата витратили на продуктовий, купили холодний чай, Катя взяла собі шоколадний батончик, Олена сухарики. Поки піднімалися екскаватором на третій поверх торгового центру, зачитували одна одній передбачення з чеку. 

- Що у тебе? - першою запила Олена.

- «Ви нікому нічого не винні. Навіть собі». Саме для мене. А у тебе?

- «Дозвольте розтопити свій лід». Було б кому його розтоплювати. 

- Буде кому. Якщо ви обидвоє подорослішаєте і широко розплющите очі. А, і ще навчитеся говорити. - у кінозалу зайшли вже мовчки. Довго постояли перед 9 і 10 рядами, бо що одна, що інша ніколи не знали чи знак ряду пишуть на верхній сходинці, чи на нижній. 13 і 12 місце. Гаразд. Всілися. 

- Катю? Поглянь це не твій сусід?

- Твою ж… Чому саме сьогодні? Чому саме він?

- А вони вже веселі, кучерявий взагалі ледь йде. Схоже перед фільмом вони щось гарно відсвяткували. 

- Повтикай на них побільше. Я зроблю вигляд, що не знаю їх. 

Хлопці піднялися на перший ряд. 

Другий. 

Третій. 

Уже шостий. 

- Опа! Гляньте, хто тут сидить? Іване, це ж твоя ось та повна сусідка. Прикинь! А що це ми на одне сидіння влізаємось? - почав кричати кучерявий, зашпортався і врізався у сидіння. Він, на жаль, цілий, але ось попкорн наполовину уже між пʼятим, шостим та сьомим рядами. 

- Олег, заспокойся. Що ти несеш?

- А що не видно? Я несу попкорн і спрайт. Ну принаймні, ніс. А за неї правду кажу. Ти її взагалі бачив? Та ми як випадково перестріли її на річці, я ледь не всрався. Думав, хлопці мене й закопають там від серцевого нападу. Бог красою не наділив. Чого треба нема, але головне жир і целюліт є, вона навіть поділитися зможе. О, Саша, ти ж ніби на наборі, качаєшся, то ти запитай у неї як краще масу набирати. - хлопці силою запхали кучерявого на його місце і сказали заткнутися, бо почали приходити й інші люди. 

У залі погасили світло, почали крутити реклами. 

- Олено, я відійду у вбиральню. Зараз буду. 

- Мені піти з тобою? Те, що казав той хлопець, це ж пусті слова, ти знаєш?

- Я сама. 

Катя вирішила не бігти до вбиральні, там точно будуть люди. Але пройшовши камери схову, вона пішла до аварійного виходу, який завжди був відчинений, бо торговий центр працює до десятої, а вечірні фільми можуть тривати довше. Піднялася трішки вище і сіла на сходи. 

Дівчина сильно затискала кулаки, шкіру на руках, щоб фізична біль була сильніша, щоб мозок перемикався на щось інше, щоб не текли ці довбані сльози. Але це не допомагало. В принципі, як і завжди. Сльози текли ріками. Рукавом вона намагалася затулити собі рота, щоб не було чутно схлипів. Притулилася до холодного поруччя. Сильно тиснула головою до заліза. Здавалося, що той гул в голові ніщо не могло заглушити. Хотілося битися об стінку, щоб менше боліло. Але чиясь рука впала їй на шию та пригорнула до теплого тіла. 

Коли у кінотеатрі почали крутити рекламу, Іван побачив, що Катя вийшла. Взяв свої речі і вирішив піти за нею. За декілька хвилин Олена теж не витримала, а після того, як побачила, що той сусід теж вибіг, вирішила піти по Катю. Зазирнула до вбиральні. Тихо. Побачила, що Іван вже перевірив усі вбиральні: жіночі, чоловічі, для людей з вадами і для батьків з маленькими дітьми, а потім побіг кудись крізь камери схову. Вирішила йти за ним, але втратила слід й так не побачила в які двері він увійшов. Іван одразу збагнув, що Катя шукала місце, де немає людей і куди не потрібно далеко йти. Аварійні сходи це найкраще місце для сховку. Дівчину побачив одразу. Ще з дитинства знав, що обійми це найкраще і найбезпечніше місце для тих, хто хоче сховатися. Ще з тих часів звик обіймати дуже міцно, так, наче намагався створити барʼєр, побудувати стіну, поставити величезний паркан, щоб захистити рідну людину. Почувши, що дівчина припинила плакати, допоміг їй піднятися і став вести її до машини.  Майже біля виходу він наткнувся на Олену. 

- Куди ти її ведеш? Боже, Катю, що сталося?

- Це її речі? Я візьму. З нею все буде добре.  Я не знаю, де вона живе тут, тому, я думаю, що переночує вона в селі. Завтра зранку відвезу на пари. 

- Що з нею? 

- Нерви здали. Я їй допоможу, у моєї мами часто таке. Я тобі дам свій інстаграм, напишеш адресу вашого університету. Якщо будуть якісь питання пиши мені, я думаю, до завтра вона буде не в стані відповідати на дзвінки та повідомлення. Вибач, що так сталося, з Олегом таке вперше, він ніколи так про дівчат не говорив. До звʼязку.