22

  Змій пакував свої нехитрі пожитки до валізи. Саме під час цього заняття його застала Кіра, я тільки-но повернулася додому.

  — Романе, щось сталося? Ми кудись переїжджаємо?

  — Я переїжджаю. — Байдуже буркнув я.

  — Тобто? Ми ж живемо разом. — В голосі дівчини чулася тривога.

  — А тепер поживемо окремо.

  Їй хотілося задати десятки питань, викрикнути десятки фраз: гнівливих, обурених, ображених, емоційних. Проте ця звістка настільки підкосила її фізично та морально, що вона лише обережно сіла на край дивану, аби не впасти з ніг.

  Мов крізь туман, Кіра подивилася на свої пальці, котрі тремтіли сильно та без зупину. Якби вона могла поглянути на себе осторонь, то зрозуміла б, що тремтить уся. Проте Роман не звертав на це жодної уваги і продовжував пакувати свої худі ти вузькі джинси.

  — Ти йдеш через Лілю? — Ледь чутно змогла прошепотіти дівчина.

  Насправді, відповідь була їй непотрібна. Вона і так все чудово розуміла.

  — Ні. Я йду від тебе. Просто через те, що не кохаю тебе.

  Чомусь, найбільша холодність та відстороненість виникають не до ворогів та недругів, а до тих, кого ми так і не змогли покохати. Навіть у ненависті є почуття, в той час як байдужість позбавлена їх зовсім. Змій не щадив стосунків з Кірою, не переймався тим, як вона переживе їх розлуку. Він просто хотів піти і все інше його не цікавило.

  — Але ще ж зовсім донедавна ти говорив зовсім інакше?

  — Я не був чесним з тобою.

  — І ти вважаєш нормальним говорити це просто ось так? — Тривога у її голосі змінилася на відчай. — Просто ставити мене перед фактом, навіть не попросивши вибачення?

  — Вибач. — Апатично промовив він.

  На її пробачення йому було відверто начхати.

  — Вибач? Мені не потрібні твої вибачення! Я тебе ненавиджу!

  Кіра підвелася на ноги і хотіла вибігти з кімнати, але в останню мить повисла на шиї хлопця і гаряче зашепотіла:

  — Мені не потрібні твої вибачення. Мені потрібен лише ти! Чуєш, ти! Я не зможу без тебе! Зрозумій це нарешті…

  Роман намагався струсити її з себе, ніби пил, проте вона вчепилася в нього так міцно, що він опустив руки. Але знайшов слова, від яких дівчина сама відійшла від нього:

  — Я ніколи не буду щасливим з тобою, Лілю. Як і ти зі мною. Мені все одно на тебе. Навіть коли все добре. А що буде, коли почнуться проблеми? А життя не без них… Навіть сильні почуття та міцні стосунки не завжди витримують їх. Ти не потрібна мені молодою, здоровою, без боргів та проблем. Тож подумай, яким може стати моє ставлення, якщо, не доведи Господи, ти захворієш чи матимеш якісь інші неприємності? Зараз  ти – мій моральний тягар. А можеш стати ще і фізичним.

  — Ну й котися звідси… — Від безсилля та розчарування прошепотіла Кіра.

  В цю мить її життя ніби обірвалося, воно втратило всякий сенс. Хоча ні, у ньому залишилася одна лише ціль: помститися Лілі, знищити цю кляту відьму, через яку Роман пішов від неї. І Кіра знала, як це зробити.

***

  Ліля важко зітхнула і тихим голосом розпочала свою розповідь:

  — Мої батьки загинули в автомобільній катастрофі, коли мені було десять років, а Златі – сімнадцять. За нами доглядала наша тітка Орися по маминій лінії. Знаєш, я не можу сказати про неї щось погане. Вона ніколи не ображала нас. Багато і тяжко працювала на заводі. Але, як не дивно, зовсім не звертала на нас уваги. Цікавитися нашими справами, чи дарувати ласку, на це у тітки не залишалося вже ані сил, ані часу. Вона завжди працювала понаднормово, часто в нічні зміни. Тож ми майже не бачилися. По-суті, хоч ми і жили у одному будинку, під одним дахом, проте ніби поодинці, кожен своїм життям.

  Нас зі Златою це змусило швидко подорослішати. І, нажаль, сестра пішла по кривій доріжці. Зарано спробувала смак дорослого життя і не змогла з ним впоратися, керувати. Коли у підлітка з’являється повна свобода жити самостійно, це схоже на людину, яка не вміє водити, але сідає за кермо розкішної автівки. Відчуваєш азарт, цікавість, прагнеш швидкості та безкінечної зміни вражень. Здається, що попереду лише найкращий шлях. Але, не завжди вдається впоратися з цим кермом. Не у всіх спрацьовують гальма… Вибач, я несу таку нісенітницю.

  — Все добре. Продовжуй. — Підбадьорив дівчину я. — І не хвилюйся, будь ласка, все справді добре.

  — Злата потрапила до поганої компанії, почала палити, випивати, пробувати легкі наркотики, а потім… Все стало ще серйозніше. І, зрештою, вона стала наркозалежною. Після декількох змін поспіль наша тітка поверталася додому  такою втомленою, що не помічала нічого лихого. Нічого такого, що могло б насторожити. Розумієш, легко впізнати наркозалежну людину зі стажем, але не ту, яка тільки починає це робити.

  — Лі, ти також вживала наркотики? — Я вирішив поставити питання прямо.

  — Ні, я ні. Я навіть палити звичайні цигарки не можу. Це гірко і неприємно.

  — Тоді, чому ти так переймалася, що моє ставлення до тебе може змінитися?

  — Тому що, сестра все частіше потребувала грошей на нову дозу. І я майже перестала ходити до школи, ледь закінчила її взагалі. Бралася за будь-який підробіток, котрий могли довірити дванадцятирічний дівчинці.