20

  Перед Артуром стояв невисокий чолов’яга середньої статури, зі світло-рудим волоссям, яке виглядало з-під чорного капелюшка. Одягнений він був у темно-сіре пальто. Його взуття, сумка та шарф були в одній темно-зеленій, майже болотній гамі і доповнювали образ гостя. Незнайомець мав незвичний та загадковий вигляд.

  — Прошу, сідайте будь ласка. — Привітно посміхнувся він і енергійно відвинув стілець.

  Чоловік мовчки кивнув у відповідь і майже непомітно, ніби тінь, проскочив на своє місце. Артур лише здивувався, його спритності та непомітності. І це не дивлячись на доволі виразний образ з капелюшком. Напевно, саме таким має бути справжній детектив.

  Після того, як секретарша принесла їм каву і залишила їх на одинці, Артур, на правах господаря, промовив:

  — Вікторе, мені рекомендували Вас як гарного спеціаліста. Людину, яка добре знає свою справу.

  — Якщо беру замовлення, завжди доводжу його до кінця. — Коротко відповів він.

  — Це саме те, що мені потрібно.

  Перед Артуром лежали дві фотографії, зображеннями до низу: на одній був Вадим, а на інший  Каміла. Відверто кажучи, чоловік до останнього вагався, за ким розпочати стежити спочатку. Розум підказував: за сином. А серце: за дружиною.

  Зціпивши зуби, він силою волі зробив важкий вибір і простягнув уперед фотографію сина.

  — Ви маєте стежити за цим молодим чоловіком. Це мій син. Ми з ним трохи посварилися і він пішов з дому. — Чомусь йому стало соромно зізнаватися сторонній людині у тому, що це він сам вигнав сина геть. — Я хочу бути впевненим, що Вадим не втрапив ні до якої халепи. Ці сучасні діти, вони діти і на третьому десятку, самі розумієте. Зовсім не пристосовані до дорослого самостійного життя.

  — Яка саме інформація від мене вимагається? — Уточнив детектив.

  — Вся. Де живе? З ким живе? Чим займається? Я хочу знати все. Розумієте, ми з сином не підтримуємо навіть телефонний зв’язок. Тож я не знаю нічого від слова зовсім. Не сприймайте мене за параноїка, але я б навіть хотів знати, чим харчується мій син. Може він там до вуличних чебуреків уже скотився.

  Віктор стримав посмішку, оскільки й сам полюбляв вуличні чебуреки, приготовані у перевірених місцях. Щоправда, дозволяв їх собі не часто, оскільки постійно тримав себе у формі.

  — Без проблем. — Сухо відповів він. — Всім моїм словам будуть конкретні докази у вигляді фото та відеозйомки.

  Артур простягнув йому пухкий конверт, що був максимально набитий грішми. Крізь білий, натягнутий папір можна було навіть розгледіти зелений колір купюр. Послуги детектива оцінювалися в американській валюті. О, це зелене світло, ніби світло світлофору! Дозвіл на свободу, рух, плани та майбутнє. У житті Віктора не було родини, постійних стосунків чи кохання. Тож це зелене світло було єдиним, що зігрівало душу. І зігрівало, скажімо прямо, не так вже й погано.

  — Це аванс. Коли отримаю всю інформацію, Ви отримаєте вдвічі більший конверт. Якщо Ваша робота мене влаштує, Вікторе, буде що одне замовлення.

  На цих словах його пальці інстинктивно схопили фото Каміли, підтягнули ще ближче до себе і навіть стисли. Розумом він хотів знати правду і підозрював щось неладне. Але його підсвідомість уникала цього, відмовлялася допускати навіть думку про можливу невірність жінки.

  — Скоро я з Вами зв’яжуся. — Відповів детектив. — Думаю, це не займе багато часу. Тижня мені вистачить.

  — Дякую! І на все добре, Вікторе. Давайте, я Вас проведу. — Люб’язно запропонував Артур.

***

  Спокій. Тихе щастя та спокій. Ось як могла охарактеризувати Каміла їхні стосунки зі Стасом. В них була присутня пристрасть, і доволі сильна, але вона ніби відходила на другий план, поступаючись місцем ніжності, турботі, чомусь дуже світлому та теплому.

  Вона лежала в його обіймах і їй більше не хотілося в цьому житті нічого. Ані поїздок до Мілану та Парижу, ані заморських островів, ані брендового одягу. Навіть улюблених креветок з рукколою не хотілося. Не хотілося нічого з того, що міг дати їй законний чоловік. Лише бути зі Стасом. Цим молодим хлопцем, у якого не було за душею нічого, окрім заробітної плати садівника.

  Чи зможе вона жити далі без звичного фінансового рівня? Чи зможе відмовитися від улюблених речей і навіть косметолога? Напевно, що так. Зараз все це здавалося їй таким не важливим… Лякало тільки одне. Як швидко зміниться її зовнішність без постійних масажів, процедур та уколів краси? Мабуть, шкіра та тіло швидко втратять свій тонус та свіжість. Вона зів’яне враз, ніби квітка без постійного та належного живлення. Чи зможе Стас кохати її такою? Жінку з біологічним віком бабусі, що виглядатиме на свої роки? А не на двадцять років молодше завдяки можливостям сучасної косметології. В цьому вона впевненою не була…

  Нажаль, чоловіки люблять не тільки серцем, а і очима. І якщо останні більше не сяють, швидко загасає і вогник у серці. Каміла, як доросла жінка, чудова це розуміла. І вона навіть не боялася втратити офіційний статус дружини, заможне, стабільне, впевнене життя. Найбільше вона боялася, врешті-решт, втратити Стаса. Тому оптимальний варіант вона бачила лише в тому, щоб залишатися коханцями і не руйнувати звичний спосіб життя. Проте молодика це не влаштовувало. Юнацький максималізм брав гору над здоровим глуздом.