16

Десять років тому

  Злату лихоманило, у неї тряслися руки, вона була водночас і вкрай безпорадною і роздратованою:

  — Кепсько, кепсько, як же мені зараз кепсько, сестричко…

  Дванадцятирічна Ліля перелякано дивилася на страждання старшої сестри: її зціплені від болю зуби, судини, що синіли та виступали на скронях від напруження. Зараз вона б віддала усе на світі, аби тільки допомогти їй. А потрібно не так і багато: лише прогуляти в черговий раз школу та знайти трохи грошей.

  — Тримайся, Злато. Я скоро. Потерпи до вечора.

  Але вона вже не чула її. Лише сильніше зціплювала зуби, крізь які проривався звірячий стогін.

***

  — Ти виглядаєш занадто щасливою. Що сталося? — Замислено промовив Артур, потерши підборіддя.

  — А якою має виглядати твоя дружина: розбитою та нещасною? — З викликом у голосі промовила Каміла.

  — Як ти розмовляєш зі мною? — Недобрі нотки зазвучали у словах чоловіка.

  — Я просто відповіла. Не розумію, навіщо зараз робити з цього трагедію.

  — Питанням на питання? Чудова відповідь! Справді, Каміло, в тобі щось змінилося. Я прожив з тобою понад двадцять років і ніколи у житті не бачив тебе такою. Що сталося?

  — Нічого.

  — Чекай. — Він підійшов ближче та взяв до рук її обличчя. — Ти що зраджуєш мені?

  Його погляд був жорстким та гострим, ніби випалював усе зсередини до самісінької правди. Коли замовчати та приховати щось не можливо.

  — Ні, звичайно ж ні! Як ти міг таке подумати? — Опанувала себе Каміла. — Я ніколи не зраджувала тобі Артуре. Просто зараз я відчуваю спокій через те, що Вадим нарешті став самостійним та почав жити власним життям. Без нашої постійної допомоги. Хоч я спочатку і сильно хвилювалася за нього, але тепер маю визнати, що ти, як чоловік, прийняв справді мудре рішення. Наш син вже не маленький і має навчитися самостійності.

  Вперше у житті вона брехала йому: нахабно та впевнено. Але він цього навіть не відчув. Підійшов, товарисько похлопав та стис її за плече – максимальний прояв уваги та прихильності. І так все життя!

  — Дякую, люба. Я знав, що рано чи пізно ти зрозумієш і оціниш це.

  Настрій Артура поліпшився пропорційно піднятій самооцінці. Він навіть почав щось підспівувати собі під носа.

  Ну і як можна порівняти цього самозакоханого сухаря з пристрасним, ніжним, чуттєвим та таким уважним Стасом? З моменту їх зустрічі у готелі, не минало й дня аби жінка не думала про нього. Вона жила очікуванням їх чергової близькості. Бачити хлопця щодня і навіть не мати можливості підійти до нього, торкнутися, а лише обмінюватися поглядами, стало для неї справжнім випробуванням та мукою. Важкою і солодкою водночас. Але тепер вона точно знала який саме чоловік їй потрібен поряд.

***

  Дзвінок від Ігната Богдановича пролунав тоді, коли я на нього вже не сподівався. Він зателефонував о дев`ятій ранку і повідомив, що я прийнятий на роботу. Та невже! Замість того, щоб експлуатувати за призначенням секретарку Анжеліку, таку благу звістку великий бос вирішив повідомити мені особисто. 

  Цікаво чи це я така важлива птиця чи просто біля фірми не вишикувалася черга з бажаючих працевлаштуватися? Але хіба це важливо? Головне, що тепер я отримав шанс на нормальну роботу, на якій зможу почуватися людиною, а не хлопчиком для биття у всіх сенсах цього слова… Згадувати той випадок, що стався на квартирі у Марка було до сих пір неприємно...

  А як же зрадіє Ліля, коли дізнається, що мені більше не потрібно бідкатися з місця на місце і фактично бути тягарем на її шиї. Я зможу не лише повернути їй ті дві тисячі, які вона була вимушена позичати у друзів, а й зробити якийсь приємний подарунок: каблучку, сережки, телефон, косметику.

  О, дві тисячі, якими ж дрібними мені колись здавалися ці гроші. Я міг на них просто пообідати, не задумуючись ні над чим на світі. І тільки коли мені довелося заробляти їх самотужки, я дізнався їх справжню вартість. Але скоро все зміниться. І хоч я не стану таким заможним як мій любий татко, проте цілком зможу почуватися фінансово незалежним.