Розділ 34.

Роксана сиділа під  дубом у центрі табору. Сонце ховалося за важкими сірими хмарами, від чого вся атмосфера здавалася ще більш гнітючою. Її обличчя було блідим, а погляд — порожнім. Вона опустила голову, а пальці машинально ковзали по стовбуру дерева, яке ще недавно було символом життя, а тепер знову здавалось їй бездушним.

Всередині неї вирувала буря.

"Що, як я справді втрачу себе? Що, як я стану тим, кого всі бояться? Я Ліліт.."

Вона згадала свої сни, які їй сняться так часто— кров, біль, зруйновані міста. У цьому жахітті вона була не людиною, а чудовиськом, що приносить лише смерть. Її руки тремтіли, серце калатало, а дихання ставало важким.

"Чому я? Чому це повинна бути я? Я не просила цієї долі!" — кричала вона в думках, але голос не проривався назовні.

Раптом з-за дерев почувся легкий тріск. Роксана підняла голову і побачила, як до неї наближається великий чорний вовк. Його жовті очі, сповнені мудрості та співчуття, дивилися на неї так, ніби він розумів усі її страхи.

— Друже.. — прошепотіла вона, і вперше за довгий час її голос звучав м'яко.

Вовк підійшов ближче і обережно торкнувся носом у її плече. Роксана здавалася такою маленькою поряд із цим величним створінням. Вона простягнула руки і обняла його за шию, відчуваючи під пальцями теплу густу шерсть.

— Лише ти розумієш мене, — прошепотіла вона, стискаючи вовка сильніше.

Вона ховала обличчя в його густій шерсті, немов намагаючись знайти прихисток від власних думок.

— Я боюся... Боюся, що стану, як він, — її голос зривався. — Вони кажуть, що я можу зупинити його. Але я не хочу цього ціною свого душі.

Вовк тихо завив, ніби відповідаючи їй. Його присутність трохи заспокоювала, хоча буря всередині неї не стихала.

Роксана все ще сиділа та  почула за спиною тихий голос:

— Мамо?

Вона підняла голову і побачила своїх донечок — Мері та Кеті. Вони стояли трохи дальше, нерішуче дивлячись на величезного чорного вовка, який лежав біля Роксани. Очі дівчат світилися цікавістю, але разом із тим у них ховалася тривога.

— Мамо, це  вовк? — запитала Мері, міцно тримаючись за руку сестри.

Роксана всміхнулася  і поманила дівчат ближче.

— Так, це вовк. Він наш друг. Не бійтеся, він вас не скривдить.

Кеті сховалася за спину сестри, визираючи лише одним оком.

— А він не вкусить? Він такий великий... — її голос тремтів.

— Ні, не вкусить, — м'яко відповіла Роксана. — Він дуже добрий. Хочете познайомитися?

Дівчатка обмінялися поглядами. Нарешті Мері зробила крок уперед, хоча й не відпускала руки сестри. Вовк підняв голову, обережно глянув на дітей і знову ліг, неначе показуючи, що не несе жодної загрози.

— Він... милий? — несміливо сказала Мері, нахиляючи голову.

Роксана кивнула.

— Підійдіть ближче. Він не злий.

Кеті нерішуче відпустила руку сестри і зробила крок уперед.

— А він справді добрий? Як наш котик? — запитала вона, намагаючись роздивитися вовка.

— Так, він навіть краще, — запевнила Роксана.

Мері повільно простягнула руку до вовка. Він не ворухнувся, але потім обережно ткнувся носом у її долоню. Дівчинка здивовано засміялася.

— Він... холодний! — вигукнула вона.

Кеті побачила, що Вовк не зробив нічого страшного, і підійшла ближче. Вона обережно доторкнулася до його вуха, а коли вовк тихо пирхнув, розсміялася.

— Він смішний! — вигукнула вона, забуваючи про страх.

Вовк підняв голову і спокійно подивився на Роксану, немов кажучи: "Я впораюся".

Роксана відчула тепло в серці, спостерігаючи, як її діти граються з вовком. Мері спробувала залізти йому на спину, а Кеті розчісувала пальчиками його густу шерсть. Звір терпляче лежав, дозволяючи дівчаткам усе.

— Він наш новий друг, мамо? — запитала Мері, сміливо сідаючи біля вовка.

Роксана кивнула.

— Так.

Роксана сиділа під великим  дубом, дивлячись у далечінь. Її погляд був зосередженим, але водночас відсутнім. Вона думала про те, що сталося раніше, і відчувала, як тягар відповідальності все більше гнітить її. Навколо, немов у контрасті з її настроєм, лунав веселий сміх її донечок. Кеті та Мері гралися з вовком.

Нік підійшов тихо, щоб не порушувати цей момент, але коли побачив, як його доньки сміються й обіймають великого чорного вовка, на його обличчі з’явилася м'яка усмішка. Це було рідкісне видовище — діти щасливі, незважаючи на всі небезпеки, що їх оточували.

— Вони такі схожі на тебе, — сказав він нарешті, привертаючи увагу Роксани.

Вона здригнулася від несподіванки, але швидко зібралася, піднявши на нього свій напружений погляд.

— Нік, — промовила вона тихо, наче його присутність застала її зненацька.

Він сів поруч із нею, залишивши невелику відстань. Його обличчя було сповнене ніжності, але очі видавали біль.

— Вони щасливі, — продовжив він, киваючи в бік Кеті й Мері. — Навіть у цьому хаосі вони сміються. Це твоя заслуга, Роксана. Ти завжди знаходиш для них сили.

Вона відвела погляд, втупившись у землю.

— Я просто роблю те, що маю. Вони — моє все.

Нік похитав головою.

— А я? — спитав він, його голос звучав трошки тремтливо. — Що я для тебе?

Роксана не відповіла відразу. Її пальці нервово стискали край сукні.

— Ти для мене все, Нік, — сказала вона нарешті. — Звідки взялося це питання?

— А ти хоча б пробувала поділитися? — спитав він, нахилившись ближче. — Роксана, я кохаю тебе. Ти мати моїх дітей, ти жінка, заради якої я готовий кинутися у вогонь. Але зараз ти наче знову будуєш стіну між нами, і я більше не можу її зламати. Я втомився постійно просити довіряти мені.

— Нік, справа не в довірі. Я боюсь... Боюсь саму себе. І....

Він обережно взяв її за руку.

— Я кохаю тебе, — сказав він. — Ми — сім’я. І якщо ти несеш цей тягар, то я хочу нести його разом із тобою.

На мить Роксана дозволила собі відчути тепло його підтримки. Але її думки були заплутані, і страх все ще тримав її в полоні.

— Дай мені трохи часу, Нік, — попросила вона, витираючи сльози. — Мені потрібно зрозуміти самій, хто я і як з цим жити.

Нік кивнув, хоча в його очах читалася туга.

— Добре, — сказав він тихо. — Але знай, що я поруч. Завжди.

Вони сиділи поруч, мовчки дивлячись, як їхні доньки продовжують гратися. Вовк бігав навколо, оберігаючи їхній спокій, а сонце повільно заходило за горизонт, забарвлюючи небо в теплі відтінки помаранчевого й рожевого.