Розділ 31.

Ранок видався тихим, але наповненим важким відчуттям тривоги. Роксана сиділа біля вікна, дивлячись на сонячні промені, що пробивалися крізь тонку тканину фіранок. Її очі були спрямовані вдалечінь, але думки тонули в нічному жахітті. Сон був настільки реальним, що її серце досі билося швидше, ніж зазвичай.

Нік підійшов тихо, ніби боявся злякати її.

— Ти не скажеш мені, що тобі приснилося, правда? — його голос був спокійним, майже шепотом.

Роксана ледь помітно здригнулася і обернулася до нього.

— Нічого, — коротко відповіла вона, намагаючись посміхнутися. Але в її очах залишився відголосок того страху, який переслідував її уві сні.

— Ти не вмієш брехати, — Нік присів поруч, узявши її за руку. — Розкажи, може, це допоможе.

Роксана похитала головою.

— Ні, Ніку. Це лише сон. Неважливо.

Нік хотів було ще щось сказати, але раптовий стук у двері змусив його замовкнути. Він підвівся і пішов відчинити.

На порозі стояла Хейлі. Її обличчя було напруженим, вона явно прийшла з серйозною розмовою. Але, побачивши Роксану в кімнаті Ніка, вона застигла, на мить втративши дар мови.

— Хейлі… Щось сталося? — запитав Нік, помітивши її здивований погляд.

Хейлі перевела очі на Роксану, а потім знову на Ніка. Її обличчя стало суворішим.

— Ні, нічого, — різко відповіла вона. — Але я хотіла поговорити з тобою наодинці.

Нік на секунду замислився, але відповів:

— Якщо це важливо, кажи зараз. У нас немає секретів.

— У вас немає секретів? — її голос звучав із ноткою сарказму. — Схоже ви помирилися?

Роксана, зрозумівши напруженість ситуації, піднялася зі стільця.

— Якщо вам потрібно поговорити, я піду.

— Ні, залишайся, — сказав Нік, кинувши на Хейлі попереджувальний погляд. — Ти не маєш йти лише тому, що комусь це не подобається.

Хейлі зітхнула, відчуваючи, що втрачає контроль над ситуацією.

— Нік, — сказала вона, перехрестивши руки на грудях. — Вона саме зло. Дочка д'явола.

Її слова зависли в повітрі, ніби грозова хмара, що насувається.

Нік напружено подивився на Хейлі. Його кулаки стиснулися, а очі блиснули гнівом.

—  Хейлі, — почав він, голос тремтів від стриманих емоцій. — Роксана перш за все моя дружина, мати моїх дітей. А все інше то є другорядне. Якщо тобі щось не подобається ти....

Хейлі хотіла відповісти, але Роксана встала і поклала руку на плече Ніка, спокійно, але рішуче.

— Ніку, досить, — сказала вона тихо, але її слова мали вагу.

Він подивився на неї здивовано, ніби не розумів, чому вона його зупиняє.

— Ти не можеш змусити всіх любити мене, — продовжила Роксана, дивлячись йому прямо в очі. 
— Але це неправильно! — вигукнув він. —  Я цього не терпітиму.

— І що ти зробиш? — м’яко, але впевнено запитала Роксана. — Примусиш кожного прийняти мене? Це не змінить їхніх сердець.

Хейлі стояла осторонь, спостерігаючи за цією сценою. Її обличчя залишалося непроникним, але в очах промайнув проблиск сумніву.

Роксана повернулася до неї.

— Я не прошу любити мене, Хейлі, — сказала вона, дивлячись прямо їй у вічі. — Але я хочу, щоб ти розуміла, я не ворог вам.

Хейлі не відповіла ні слова просто пішла

Роблячи обхід біля магічного бар'єра, Дерек побачив по ту сторону бездиханне тіло
Дерек поспішно перетнув бар'єр, покликавши кількох людей на допомогу. Йому допомогли перенести незнайомця через бар'єр до табору. Тіло незнайомця було виснаженим, змарнілим, а обличчя вкрите глибокими зморшками, які говорили про пережите ним горе.

Кел швидко оглянув чоловіка, похитуючи головою.

— Його тіло ослаблене до межі, — сказав він, торкаючись худих рук чоловіка. — Виглядає, ніби він днів десять нічого не їв. Йому потрібна їжа та спокій.

Лея принесла миску теплої юшки, а Дерек наповнила кухоль водою. Кел повільно підніс воду до губ чоловіка, намагаючись змусити його випити хоч трохи. Через кілька хвилин старий почав слабо ворушитися. Його очі повільно відкрилися, і він втупився в обличчя Дерека, який стояв поруч.

— Де я? — слабким, ледве чутним голосом запитав чоловік.

— Ви в безпечному місці, — відповів Дерек, нахиляючись ближче. — Хто ви? Що з вами сталося?

Старий проковтнув, зібравшись із силами.

— Я... я йшов лісом, намагався знайти хоч трохи їжі. — його голос тремтів. — Побачив ваш табір, та впав знесилений не дійшовши.

Усі погляди зосередилися на чоловіку.

— Візьміть? — спокійно, сказала Лея та протягла незнайомцю миску з їжею.

— Дякую, — чоловік почав жадібно їсти

Роксана сиділа на лаві біля старого дуба, задумливо вдивляючись у далечінь. Її обличчя було спокійним, але в очах виднілися сліди тривоги. Сон, який мучив її всю ніч, не давав спокою.

До лави підходила Елла. Вона зупинилася на кілька секунд, ніби вирішуючи, чи варто порушувати мовчання Роксани. Але зрештою зібралася з думками й сіла поруч.

— Ти сьогодні не схожа на себе, вчора була така весела— почала Елла м'яким голосом. — Що сталося?

Роксана на мить замислилася, ніби зважуючи, чи варто ділитися своїми переживаннями.

— Мені наснився сон, — нарешті сказала вона, не відводячи погляду від горизонту. — Жахливий сон.

Елла уважно подивилася на неї.

— Хочеш розповісти?

Роксана глибоко вдихнула, намагаючись знайти потрібні слова.

— Я бачила, себе справжньою.... Постійно намагаюсь забути, заглушити в собі це, та знову і знову з'являється.

Елла злегка торкнулася її руки.

— Про що ти сестричко?

— Я Ліліт — різко відповіла Роксана, її голос наповнився відчаєм. — Скільки б від цього не втікала, та не можу ніде дітися від цієї правди.

Елла задумливо кивнула, дозволяючи Роксані продовжити.

— Я боюся, Елло. Бо відчуваю, що не зможу це зупинити, коли настане момент.

— Ти сильніша, ніж думаєш, — заперечила Елла. —Рокс ти завжди була Ліліт. Та за ці 30 років, хіба ти стала нею? Чому зараз тебе це так лякає! 

— Добро в мені вже не таке сильне як раніше. І я відчуваю що зла стає все більше і більше.... Я боюсь!!!!

Елла стиснула її руку сильніше.

— Рокс, ти сама добра, мила та прекрасна людина, яку я колись бачила в своєму житті. Я не можу навіть уявити тебе злою. Це був лише сон. Ти Роксана чи Ліліт неважливо. Ти-це ти. Ким би ти не була.

Роксана кивнула, хоча сумнів усе ще гніздився в її серці.