Розділ 30.

Роксана сиділа на краю ліжка, спостерігаючи, як її двоє маленьких доньок, Мері та Кеті стрибали на подушках і сміялися. Вона намагалася заспокоїти їх, розповідаючи казку про чарівне королівство, але діти, здавалося, зовсім не збиралися засинати.

— Дівчатка, вже пізно, — лагідно сказала Роксана, хоч у голосі відчувалася втома. — Завтра в нас буде довгий день. Вам потрібен відпочинок.

— Ще трішечки, мамо, — благала Кеті, обіймаючи плюшевого зайця.

— Тільки п'ять хвилин! — підхопила Мері починаючи кружляти на місці.

Роксана усміхнулася, але було видно, що вона ось-ось здасться. Саме в цей момент двері тихо прочинилися, і в кімнату зайшов Нік. Він зупинився, сперся на дверний отвір і спостерігав за цією сценою.

— У вас тут справжнє свято, — сказав він, посміхаючись.

Дівчатка, побачивши батька, радісно кинулися до нього.

— Тату! Розкажи нам казку! — закричала Кеті, тягнучи його за руку до ліжка.

— Так, казку! Але цікаву! — додала Мері, дивлячись на нього своїми великими очима.

Нік підняв доньок на руки, одночасно глянувши на Роксану. Його погляд був теплим, але глибоко в очах ховалася напруга.

— А ну, дівчата, — сказав він, саджаючи їх на ліжко, — слухайте-но. Казка буде короткою, але найцікавішою.

Роксана вдячно кивнула й присіла поряд, спостерігаючи, як Нік почав розповідати історію. Його голос був м'яким, і доньки швидко заспокоїлися, слухаючи його слова. Вони згорнулися клубочком під ковдрою, і незабаром їхні очі почали закриватися.

Коли в кімнаті запанувала тиша, Нік тихо встав і підійшов до Роксани.

— Ти чудова мама, — прошепотів він, дивлячись на сплячих доньок.

Роксана глянула на нього, і в її очах відбилася суміш тепла й тривоги.

— А ти чудовий батько, — відповіла вона так само тихо.

На кілька секунд між ними повисла тиша. Здавалося, вони обоє хотіли сказати щось важливе, але не знали, з чого почати. Нарешті, Нік зробив крок назад і сказав:

— Нам потрібно поговорити.

Роксана кивнула, і Нік тихо вийшов із кімнати, вона попрямувала за ним

Нічний вітер ніжно ворушив гілки дерев, а зоряне небо розкинулося над табором, додаючи навколишній тиші чарівності. Нік і Роксана стояли на подвір’ї, трохи осторонь від основних будівель, щоб ніхто не заважав їхній розмові.

— Роксана, — почав Нік, його голос був тихим, але рішучим, — я.... Намагаюсь дещо вирішити. Тому мені потрібні відповіді.

Вона зітхнула, опустивши погляд.

— Я знаю, Ніку. Я все розумію.

— Ти розумієш? — його голос затремтів від напруги. — Тоді скажи, як мені зрозуміти, що жінка, яку я кохаю, приховувала стільки таємниць? Що вона...

— Що вона хто? — перебила його Роксана, піднявши очі й дивлячись прямо в його. — Дочка д'явола? Королева пекла? Чи, може, просто людина, яка намагалася тебе захистити?

Нік глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїтися.

— Справа не в цьому. Хто я? Через мене ти два місяці була там у фортеці, непритомна. Через мене світ на межі смерті. 

Роксана зробила крок уперед, її голос став теплішим, але наповненим болем.

— Ні. Це не так!!! Твоєї вини нема. Це я винна. Через мене ти в постійній небезпеці. Якби колись давно я не покохала тебе і не зв'язала з тобою свого життя, то ніхто б не полював на тебе. 

— Я приношу тобі тільки неприємності. Тобі буде краще без мене.

Роксана закрила очі, намагаючись стримати сльози.

— Ти .... Ні я розумію. Мабуть важко любити таку, як я. Ти думав що я мила дівчинка, а насправді.... 

Її слова повисли в повітрі, а Нік мовчки дивився на неї. Його серце билося швидко, ніби він боровся із самим собою.

— А насправді ти жінка, якою я захоплююсь і кохаю, сильніше ніж будь коли. Та нащо тобі я? Я ніхто...— сказав він після довгої паузи.

— Ти, мій коханий, — тихо відповіла Роксана. — Просто будь поруч. Більше мені нічого не потрібно.

Він подивився на неї, і в його очах промайнула боротьба між болем і коханням. Зрештою, він зробив крок уперед і обійняв її. Роксана застигла на мить, але потім притислася до нього, дозволивши собі відчути хоч трохи тепла й захисту в його обіймах.

— Моя Роксана, — прошепотів Нік. 

Їхні силуети розчинилися в нічній тиші, де здавалося, сама доля чекала продовження їхньої історії.

Роксана та Нік мовчки повернулися в будинок, відчуваючи, як напруга, що тримала їх так довго, поступово розчиняється. Як тільки двері зачинилися за ними, вони зупинилися, дивлячись одне на одного. Їхні погляди говорили більше, ніж слова.

Нік зробив крок вперед, і Роксана не відступила. Її серце билося швидше, коли він ніжно торкнувся її обличчя, притягнувши до себе ближче.

— Я не можу більше тримати це в собі, — тихо сказав Нік, дивлячись їй в очі.

Роксана відповіла, не вимовляючи ні слова. Її руки ковзнули до його обличчя, і вона наблизилася до нього, дозволяючи серцю вести.

Вони злилися в поцілунку — пристрасному, довгому, наповненому всією любов’ю, яку вони носили в собі, але боялися відкрити. У цій миті не було секретів, не було страху, тільки двоє людей, які належали одне одному, як ніколи раніше.

Їхні рухи ставали впевненішими, пристраснішими. Нік підхопив Роксану на руки, несучи її до ліжка, немов боявся втратити цей момент. Їхній світ зійшовся до одного — тепла їхніх тіл, подихів, які зливалися в один.

Це була мить, коли все перестало мати значення: ні їхні минулі образи, ні темні таємниці, ні навіть майбутнє, яке здавалося таким невизначеним. Вони стали одним цілим — вогнем і землею, світлом і тінню, силою і ніжністю.

Роксана притислася до Ніка, дозволяючи собі відчути кожну емоцію, яка вирувала в ній. Це було більше, ніж просто кохання, більше, ніж просто пристрасть. Це було їхнє зцілення, момент, коли вони знову знайшли одне одного серед хаосу.

І в цій миті вони обоє зрозуміли, що їхні серця завжди будуть належати одне одному, незалежно від того, що на них чекає попереду.