Розділ 29.

Елла й Роксана сиділи на лаві, у тиші, яка іноді здавалась їм навіть затишною. Але спокій порушили кроки. До них підбігли діти Роксани, веселі й безтурботні, тримаючи за руку Еббі. Та була зовсім іншою — збентеженою й стривоженою. Її погляд був повен запитань, які вона, схоже, ніяк не могла сформулювати.

Вона зупинилася перед Роксаною, нервово ковтаючи повітря, а потім зважилася:

— Роксано... чи правда це? — її голос тремтів. — Чи правда, що ти... що ти мені не сестра? Що все це, — вона обвела поглядом площу, — правда?

Діти зупинилися поруч, зацікавлено дивлячись на матір і тітку. Елла, відчувши напруження в повітрі, обережно піднялася, забравши малюків із собою погратися, залишаючи Роксану й Еббі наодинці.

Роксана важко зітхнула, погляд її був наповнений сумом, але водночас у ньому читалася рішучість.

— Еббі, — тихо почала вона, — я знаю, що це важко чути. І, можливо, ще важче прийняти.

Еббі здригнулася:

— Тобто це правда? Ти мені не сестра? Насправді ти донька Д'явола.

Роксана подивилася їй прямо в очі:

— Ні, ми не рідні сестри. Але це нічого не змінює. Ми с тобою росли разом. І ти назавжди залишишся моєю меншою сестричкою.

Еббі сіла поруч тримаючи руку на серці, її очі блищали від сліз.

— Мама засмучена, говорить що ти тепер її зненавидиш. Бо вона не говорила тобі правду.

— Я завжди знала правду, Еббі. Ви стали мені ближчі за будь-якого кровного родича. Ти і мама — моя родина, незалежно від того, які таємниці я чи ви приховували.

Еббі стиснула кулаки, дивлячись на неї крізь сльози:

— Правда.....

Роксана важко зітхнула:

— Так моя сестричко, і по іншому не може і бути.

Еббі кілька секунд мовчала, потім різко кинулася в обійми Роксані.


— Пробач мені, Еббі... 
- Я дуже люблю тебе сестричко.. - сказала Еббі

В залі для нарад кипіли емоції. Хейлі ходила з одного кінця кімнати в інший, жестикулюючи та вигукуючи:

— Це просто неможливо! Як ми можемо довіряти їй після всього, що стало відомо? Вона брехала нам усім! І хто гарантує, що це не частина якоїсь її гри?

Лея, сидячи навпроти, склала руки на грудях, намагаючись залишатися спокійною.

— Хейлі, я розумію твої сумніви, але, якщо чесно, Роксана не раз доводила свою відданість нам. Якщо б вона хотіла нас вбити, то могла зробити це вже тисячу разів.

— Відданість? — Хейлі різко зупинилася, дивлячись на Лею. — Вона не раз брехала. А тепер виявляється, що вона не просто сильна, а неймовірно небезпечна!

Кел, який сидів поруч із Леєю, важко зітхнув.

— Це правда. Але ми повинні дивитися на це з іншого боку. Якщо вона з нами, то ми маємо союзника, здатного протистояти навіть таким, як Девід. І ви всі бачили, що вона врятувала табір.

— І принесла з собою загрозу! — заперечила Хейлі. — Девід з'явився не просто так. Він прийшов за нею!

Аарон, який досі мовчав, раптом втрутився:

— Це не так просто, Хейлі. Якщо б Роксана хотіла зла, ми б давно загинули. Але вона нас захищала. Питання зараз у тому, як ми будемо діяти далі.

Хейлі хотіла щось сказати, але різко замовкла, побачивши Меріона. Він сидів осторонь, втупившись у стіл, і навіть не намагався втрутитися в суперечку.

— Меріон? — кинула вона, злегка роздратовано. — А що ти думаєш?

Він підняв голову, його погляд був порожнім і задумливим.

— Думаю, — тихо почав він, — що ми надто багато сперечаємося й надто мало аналізуємо. Те, що ми дізналися, змінює багато чого, але не змінює головного. Роксана завжди була частиною нашої команди, незалежно від її походження.

Хейлі пирхнула, але Меріон продовжив:

— Наша сила в єдності. Якщо ми почнемо сваритися й сумніватися одне в одному, Д'явол виграє.

Його слова змусили присутніх замислитися. Хейлі роздратовано відвернулася, але більше не сперечалася. Лея та Кел обмінялися поглядами, явно погоджуючись із Меріоном.

Дискусія вщухла, залишивши в повітрі напругу, яку ніхто не міг розвіяти.

Хейлі неймовірна зла та роздратована вийшла з зали. За нею попрямували інші.

На площі вирувало життя. Біля великого чорного дуба, що стояв у самому центрі, розташувалися Роксана й Еббі. Вони сиділи на траві, тихо розмовляючи, поки діти Роксани сміялися і бігали довкола. Елла, вдаючи, що ловить їх, створювала ще більше радощів. Її сміх лунав на всю площу, додаючи моменту особливої теплоти.

Нік стояв осторонь, мов закам’янівши. Він не міг зрушити з місця, зачарований цією картиною. Роксана здавалася спокійною й навіть щасливою — рідкісний момент після всього, що сталося. Її очі були спрямовані на дітей, які весело грали, а легка посмішка з’явилася на її обличчі.

Дерек, який підійшов до Ніка, спробував переконати його наблизитися.

— Ну ж бо, Ніку. Вона все одно чекає на тебе. Можливо, тобі варто спробувати поговорити з нею.

Нік похитав головою, навіть не поглянувши на брата.

— Вона й так стільки пережила. Можливо, їй буде краще без мене.

— Ти це серйозно? — Дерек схилив голову набік, намагаючись зрозуміти його. — Це ж твої діти там. Твоя сім’я.

Нік зітхнув, але залишався на місці.

Згодом до них приєдналися інші. Хейлі, як завжди, говорила різко:

— Це безвідповідально, Ніку. Ти дозволяєш їм бути поруч із нею після всього, що ми дізналися?

Нік знову похитав головою, намагаючись стримати емоції.

— Вона не заподіє їм зла. Вони в безпеці.

Хейлі зробила крок уперед, наполегливо дивлячись йому в очі.

— Це ти так думаєш. Але хіба ти можеш бути впевненим? Вона королева пекла, Ніку! Її сила може вийти з-під контролю в будь-який момент. Ти ризикуєш життям своїх дітей!

Нік відвернувся від Хейлі, але її слова засіли глибоко в його думках. Він знову подивився на Роксану, яка обіймала одну зі своїх доньок. 

— Вона їх мати, Хейлі. І я їхній батько. Це моя сім’я. Перестань сунути свого носа не в свої справи.

Меріон та інші які згодом підійшли до них, стояли на дивилася на картину що відбувалася в центрі площі.