Розділ 28.

Роксана на мить заплющила очі, ніби намагаючись знову пережити ті події. Її голос став тихим, але слова були наповнені глибоким болем і водночас рішучістю:

— Це був день, коли змінилось все. Ми з Ніком тоді були щасливі, навіть занадто щасливі.

Вона обвела поглядом присутніх, але ніхто не наважувався її перебити.

— Ми приїхали на озеро. Ми з Ніком стояли на березі.

Її голос здригнувся, і вона ковтнула повітря, щоб продовжити:

— Але це тривало недовго. Земля під нашими ногами затремтіла. З води вирвалася величезна змія, її очі палахкотіли червоним, а шкіра нагадувала чорний метал. Це був Василіск.

-Василіск??? - Елла не могла повірити в те що чує.

— Так. Він  напав на Ніка, — продовжила Роксана. — Я навіть не встигла подумати, лише кинулася до нього. Я хотіла  захистити Ніка, навіть ціною свого життя.

Елла схилила голову, розуміючи, що далі буде щось важливе.

— Я намагалась зупинити Василіска не застосовуючи сили зла... 

- Боже.... -промовила Елла.

Її очі наповнилися смутком і вогнем одночасно.

— Але я не змогла. Я перетворилася на Ліліт. На Ліліт, яку ви всі так боєтеся. Я відчувала як по моїх венах текло чисте зло. ,- вона на мить замовкла, наче знову пережила цей жах.
- Я знищила Василіска, більше нічого не пам'ятаю. Як я повернулася назад, що робила, незнаю.
На очах Роксани з'явились сльози. Вона поглянула на Ніка і зустрілася з ним поглядом.
- Коли я прокинулася, Нік не дихав. Він був ..... Він був мертвим.- Роксана ветирла сльозу, яка мимоволі скотилася з її очей.

Нік опустив голову, але всі могли побачити, як сильно ці слова поранили його.

— Я не вмію зцілювати мертвих, — продовжувала Роксана. — Єдиний спосіб врятувати його, було віддати йому своє безсмертя. І я це зробила!

— А далі? — запитав Дерек.

— Передавши своє безсмертя, я передала Ніку частину своїх сил, — відповіла вона. — В той момент зло в мені остаточно перемогло. І....

Роксана опустила голову

— Д'явол скористався твоєю слабкістю!- сказав Меріон. - Тепер все зрозуміло. В момент коли ти передала частину себе Ніку ти була найвразливіша і д'явол вийшов зі світу снів, де ти його тримала і запер туди тебе. 

- Тепер зрозуміло, як це все сталося.- сказала Елла, з сумом в очах.- Але я не розумію одного. Василіск? Як він міг вибратися. Адже ще сотні років назад добро та зло домовилося разом оберігати, це чудовисько. Бо з ним ніхто не міг впоратися. Як він вибрався?

- Я незнаю, -відповів Меріон.

Нік не сказавши ні слова встав і вийшов із зали. Роксана лише дивилася як він зникає з її поля зору.

Роксана сиділа, схилившись уперед, обхопивши руками голову. Її обличчя відображало втому, сум і полегшення одночасно. Вона здавалася тендітнішою, ніж зазвичай. Повітря навколо ніби застигло в очікуванні.

Елла підійшла до неї тихо, майже безшумно. Сівши поруч, вона мовчки дивилася на Роксану кілька секунд, а потім сказала:

— Ти зробила це. Ти нарешті зняла з себе цей тягар.

Роксана зітхнула й відповіла, не піднімаючи голови:

— Але чи стало від цього легше? Я не знаю. Все навколо зруйноване, мільярди життів і це моя вина.

Елла поклала руку на її плече:

— Ти не винна. Хтось випустив Василіска, це була змова. Ми дізнаємось хто це зробив. Незнаю чия це вина, але точно не твоя.

Роксана підняла голову, її очі були наповнені сумнівами:

— Тепер вони мене бояться. Я... Ліліт. Королева Пекла. Так багато часу тікала від цього і що маємо.

Елла ледь усміхнулася:

— Вони бачили, як ти рятувала їхні життя. І бачили, як ти оберігаєш своїх дітей. Це важить більше за будь-яке ім'я. Ліліт. До того ж вони ще не бачили тебе справжню, тому не хвилюйся

Роксана на мить задумалася, а потім тихо сказала:

— Знаєш вперше в житті я відчуваю, що не потрібно прикидатися, брехати. Я нарешті можу бути собою.

Елла подивилася на неї серйозно:

— Можливо, саме в цьому й твоя сила. Бути собою і не ховатися. Навіть перед тими, хто не готовий тебе прийняти.

Роксана гірко усміхнулася:

— Сподіваюся, ти права. Тому що мені страшно навіть уявити реакцію ....ВСіХ

Елла ледь помітно кивнула:

— Та ну добре тобі. Я тебе знаю з народження. І не така ти вже й погана.

Вони вдвох засміялися. І це була прекрасна мить.

Нік стояв, спираючись на невидимий бар’єр, який вони збудували навколо табору, і дивився вдалечінь, не помічаючи нічого навколо. Його думки були сплутаними, серце стискалося від болю й розгубленості. Він намагався зрозуміти все, що почув, але це було наче пазл, який неможливо скласти.

До нього тихо підійшов Дерек. Він стояв поруч кілька секунд, дивлячись на брата, а потім запитав:

— Як ти?

Нік, не повертаючи голови, відповів глухо:

— Тепер я розумію, чому вона уникала мене весь цей час. Я приносив їй тільки біль і проблеми. Усе, що вона зробила, було для мене. Вона захищала мене, а я був занадто сліпий, щоб це побачити.

Дерек уважно слухав, намагаючись зрозуміти, наскільки серйозні його наміри.

— Ти так думаєш? — обережно запитав він.

Нік опустив голову:

— Вона заслуговує на краще життя. Без мене. Без того, хто тягне її донизу. Я маю піти.

Дерек нахмурився, його голос став серйознішим:

— І ти думаєш, що, зникнувши, зробиш її щасливою? Вона тільки-но відкрилася тобі, розповіла все. І ти зараз збираєшся просто залишити її?

Нік різко повернувся до нього, у його очах горів вогонь відчаю:

— Я — лише тягар для неї, Дерек! Ти це не бачиш? Вона... вона Ліліт, Королева Пекла, богиня землі. А я хто? Звичайний чоловік, який навіть захистити її не зміг!

Дерек зробив крок уперед, тепер їхні обличчя були зовсім близько:

— А ти не думав, що, можливо, саме ти даєш їй силу триматися? Що вона робить усе це не через свою природу, а тому, що кохає тебе?

Нік мовчав, його погляд знову впав на землю.

— Ти знаєш, Ніку, — продовжив Дерек, — справжня любов — це не про ідеальність чи силу. Це про вибір. І вона вибрала тебе. Тепер черга за тобою вирішити, чи ти дійсно її кохаєш, чи просто боїшся не відповідати її очікуванням.

Дерек зробив крок назад і додав:

— Але якщо ти підеш, ти зруйнуєш її остаточно. І це буде найбільший біль, який ти міг їй завдати.

Він розвернувся й пішов, залишивши Ніка самого з його думками.