Розділ 26.

Шум на площі зібрав усіх мешканців табору. Двері зали нарад розчинилися, і з них почали виходити всі, хто там був. Вони побачили Девіда й застигли на місці.

— Девід? Ти... ти живий? — вигукнув Дерек із натовпу, не вірячи своїм очам.

Радісні вигуки й здивування заполонили площу. Люди кидалися до нього, хтось намагався обійняти, хтось просто стояв, уражений видовищем. Але серед них була одна людина, яка не розділяла цієї радості. Елла, стала поруч із Роксаною. Її обличчя було напружене, а очі уважно дивилися на "Девіда".

— Як? — прошепотіла Елла, наблизившись до Роксани.

— Я незнаю, але у нас проблеми, — відповіла Роксана так тихо, що тільки Елла могла почути. — Від нього йде темрява. Вона ховається під його обличчям.

Елла мовчки кивнула й стала напоготові.

Ситуація загострилася, коли дві маленькі дівчинки, діти Ніка й Роксани, з’явилися на площі. Вони побачили "Девіда" й радісно побігли до нього, не знаючи, яку загрозу він становить.

— Девід! — вигукнули Мері, розкинувши руки для обіймів думаючи що йде до дядька, який завжди балував їх з Кеті смаколиками.

Роксана, яка до цього тримала себе в руках, різко кинулася вперед.

— Не підходь до них! — її голос був різким і гучним, мов грім.

Цей наказ застиг у повітрі, змусивши всіх навколо замовкнути. Радість, яка тільки-но заповнила натовп, змінилася шоком і нерозумінням.

— Що ти робиш, Роксана? — обурено запитав Аарон із натовпу. — Це ж Девід, наш Девід.

— Не наближайся до моїх  дітей! — знову сказала Роксана, її очі сяяли люттю й захистом.- Мамо забери Мері і Кеті.

- Але доню,- Ірем намагалася заперечити. Та після погляду який кинула на неї Роксана, Ірем забрала дітей та пішла з площі разом з Ебі.

Нік, який ще не до кінця оговтався від ситуації, виглядав спантеличеним.

"Девід" опустив голову й почав сміятися — тихо, але так, що мороз пробігав по шкірі. Потім він підняв очі, і замість звичайного погляду їх заповнила чорна безодня.

— Я  захоплююся твоєю пильністю, Роксана, — сказав він, його голос тепер звучав інакше, моторошніше. — Ці ідіоти не могли розгадати мене цілих два місяці. А ти лише за один день, зрозуміла хто я....

Натовп завмер, нарешті розуміючи, що перед ними стоїть не той, кого вони знали. Елла стала поруч із Роксаною, її руки вже почали світитися зеленим сяйвом, готові до атаки.

— Нік, ти хотів знати, що в мене за місія? — сказав Девід дивлячись на Ніка, - Я прийшов сюди два місяці назад і мав єдине завдання вбити тебе і твоїх дітей.

"Девід" більше не приховував своєї справжньої природи.

Слова Девіда, наповнені злістю й гіркою іронією, повисли в повітрі. Натовп мовчав, шокований тим, що почули. Девід повільно йшов уперед, поглядаючи то на Ніка, то на Роксану, наче насолоджуючись їхньою реакцією.

— Ви навіть не уявляєте, яка це була вистава, — продовжив він із сарказмом. — Кожна ваша усмішка, кожне слово довіри — це все було таким солодким... і таким огидним. Але тепер маски знято. І мені більше не потрібно прикидатися. Ох як це огидно, ці ваші соплі та сльози.

Роксана мовчала, її погляд був холодний і зосереджений. Девід повільно наближався до Роксани, та шлях йому перегородив Нік.

Він повернувся до Ніка:

— А ти, мій друже, такий сліпий. Захищаєш ту, хто тебе зрадить, коли настане час. Любов? Та це лише гра для неї.

— Замовкни! — голос Ніка гримів, як гроза. — Ти не знаєш її. І якщо ти ще хоч раз намагатимешся нашкодити їй або моїм дітям, я власноруч знищу тебе.

Девід засміявся, його сміх лунав моторошно, заповнюючи простір.

— Знищиш мене? Ти навіть не уявляєш, хто я тепер. Твоя Роксана спробувала, але, як бачиш, я тут, живий і сильніший, ніж будь-коли.
Та знаєш мені тебе навіть шкода. Адже ти уявлення не маєш, хто вона.

Девід зупинився, його очі спалахнули темним вогнем.

— Що ти верзеш? — різко кинув Нік, дивлячись на Девіда. Його голос був сповнений люті, але в ньому все ж було місце для сумніву.

Девід посміхнувся, насолоджуючись моментом:

— О, Нік, ти завжди був таким довірливим. Хіба ти не відчував, що з нею щось не так? Її сила, її загадковість… Та навіть її мовчання.

Роксана стояла нерухомо, її обличчя було кам'яним. Вона знала, що цей момент рано чи пізно настане, але була не готова.

— Шановні присутні, хочу представити вам, — промовив Девід, показуючи  на Роксану . — Королева Пекла. Донька самого д'явола. Її величність Ліліт.

Всі навколо застигли, не знаючи, як реагувати.  Хтось був переляканий до смерті, хтось не вірив в слова Девіда, хтось був у розпачі. Лише Елла та Меріон залишалися спокійними. Їхні погляди були спрямовані на Роксану.

Роксана повільно підняла очі на Ніка. В її погляді читалася туга. Вона зробила крок уперед, дивлячись йому прямо в очі.

— Це правда? — тихо запитав Нік, в надії що вона скаже "ні".

Тиша, яка настала після його слів, була нестерпною. Нік застиг, його обличчя змінилося від невіри до люті.

— Говори — крикнув він з усіх сил.

Роксана не вимовила жодного слова.

Девід засміявся:

— Що ти питаєш. Думаєш королева пекла буде щось пояснювати тобі, простому смертному. Ваша величносте, -звернувся він до Роксани.- Ваш батько бажає бачити вас. Саме тому я тут. 

— То це д'явол воскресив тебе, — холодно сказав Меріон.

Нік відчував, як усе всередині нього розривається. Він не знав, у що вірити.

— Так, мій цар, подарував мені друге життя, щоб я служив йому  — сказав Девід.

Елла застосувала проти нього свою силу. Але вона наче влилась в нього як в сосуд. І його руки відразу засвітилися зеленим сяйвом. Наче сила яка тільки що була Елли стала його.

— Дякую, Елло...