Розділ 25.

Нік ходив із кутка в куток, наче лев у клітці. Його кулаки були стиснуті, а в очах палахкотів вогонь нерозуміння і болю. Думка, що Роксана могла вбити Девіда, роз'їдала його зсередини.

— Це брехня, — пробурмотів він, ледь стримуючи голос. — Вона не могла цього зробити.

— Ми не знаємо напевно, Ніку, — спробував втрутитися Дерек, підходячи ближче. — Але ти зараз не в тому стані, щоб говорити з нею.

— Ти хочеш сказати, що я повинен сидіти тут і чекати? — Нік обернувся до нього, його погляд був гострим, як лезо. — Вона моя дружина, Дерек. Я маю право знати правду.

— І ти її дізнаєшся, — додав Кел, стоячи трохи осторонь. — Але зараз ти тільки зробиш все гірше.

— Гірше? — Нік різко розсміявся, але в цьому сміху було більше розпачу, ніж гумору. — Що може бути гірше, ніж те, що я зараз відчуваю?

Дерек поклав руку на його плече, намагаючись його втримати:
— Подумай, Ніку. Якщо ти прийдеш до неї в такому стані, ти не почуєш правди. Ти лише налякаєш її або змусиш замкнутися.

— Замкнутися? — Нік різко відкинув його руку. — Вона вже замкнулася. Вона нічого мені не говорить. Що значить сказати "Я вбила Девіда..." і потім мовчати ніби нічого не сталося.

— І тому ти повинен заспокоїтися, — спокійно сказав Кел. — Ти кохаєш її, так? Тоді дай їй шанс пояснити все, коли вона буде готова.

Нік ще кілька хвилин мовчав, його груди важко здіймалися від гніву й напруги. Він знав, що вони праві, але це знання анітрохи не зменшувало його бажання негайно отримати відповіді.

— Якщо вона це зробила… якщо вона вбила Девіда… — його голос затремтів, але він швидко взяв себе в руки. — Я маю знати, чому?

Дерек і Кел обмінялися поглядами, усвідомлюючи, що їхні слова більше не мають сили вплинути на нього.

— Гаразд, — нарешті сказав Дерек. — Але хоча б не нападай на неї. Спробуй слухати, Ніку. Слухати, а не звинувачувати.

— Я сам знаю, що робити, — різко кинув Нік, прямувавши до дверей.

Дерек зітхнув, дивлячись йому вслід.

— Це може закінчитися катастрофою, — тихо сказав Кел.

— А може, й ні, — відповів Дерек. — Все залежить від Роксани.

У напівтемряві печери тремтливе світло факелів відкидало химерні тіні на стіни. Роксана сиділа на холодному камені, опустивши голову. Її обличчя було блідим, а очі дивилися в порожнечу. Елла тихо зайшла до печери, спостерігаючи за нею кілька секунд, перш ніж сісти поруч.

— Я знаю, що ти не хочеш говорити, але ти мусиш, Роксано, — почала Елла спокійно. Її голос звучав м’яко, але твердо. — Я хочу зрозуміти.

Роксана не піднімала очей, лише коротко зітхнула.

— Є речі, які краще не знати, — відповіла вона тихо.

Елла нахилилася ближче, її очі були сповнені болю та рішучості.
— Девід був нашим другом. Він був важливим для всіх нас. Якщо ти справді... — її голос затремтів, але вона швидко взяла себе в руки. — Якщо ти справді вбила його, скажи мені чому.

Роксана нарешті підняла голову, і в її очах Елла побачила щось, що змусило її затамувати подих — це була суміш провини, смутку й рішучості.

— Це треба було зробити, — сказала вона, наче ці слова зважилися тисячу разів у її голові. — Девід… не той, ким здавався.

Елла схопила її за руку, її пальці тремтіли.
— Про що ти?

Роксана гірко усміхнулася.
— Елла ти ж богиня війни. Як довго ти знаєш Девіда.

Елла похитала головою, не бажаючи прийняти ці слова.
— Ти хочеш сказати.... Ні це не можливо він був людиною жоден демон не зміг би перейти бар'єр.

Роксана відвернулася, дивлячись на полум’я факела.
— Правда. І д'явол це знав. Саме тому прислав людину, а не демона. Девід працював на д'явола.

Елла мовчала кілька секунд, намагаючись переварити сказане.
— Це не можливо. Для цього він мав продати йому свою душу 

Роксана знову глянула на Еллу, і в її очах промайнув сум.

— Так і є.

Елла зітхнула, не знаючи, що сказати. 

— У нього було завдання тут, і я не могла дозволити, щоб він його виконав. Може ви і вважали його своїм другом. Та це було не так,- сказала Роксана

Нік вірвався в печеру, його очі палаючі від гніву, він був схожий на людину, яка втратила контроль над собою. Погляд був жорстким, а його рухи — різкими. Елла, відчувши напругу, тихо вийшла з кімнати, розуміючи, що це розмова між Ніком і Роксаною.

Нік підійшов до Роксани, не дивлячись на її байдужість. Він не міг стримати свій гнів і був готовий підірвати все навколо себе, якщо не отримає відповіді.

— Ти не можеш просто так залишити мене в темряві, Роксана! — вигукнув він, голос його дзвеніли від люті. — Ти вбила Девіда, а я навіть не знаю чому! Ти повинна мені це пояснити!

Роксана дивилася на нього без емоцій. Вона знала, що рано чи пізно ця розмова відбудеться, але їй не хотілося відкрити серце. Вона не була готова до цієї правди.

— Тому що це було необхідно, — вона відповіла холодно, намагаючись стримати свої почуття.

Але Нік не міг залишити все на цьому. Його гнів набував сили, і його кулаки  летіли в стіну знову і знову. Звуки розбитої кам’яної поверхні відлунювали в тісній печері. Він не мав сили зупинитися, його кров кипіла від безсилля і болю.

— Ти маєш відповідати, Роксана! Я хочу чути це з твоїх вуст! — його голос звучав, немов вирок. Кров стікала по його руці з розбитими кулаками, але він не зупинявся.

Роксана підняла голову і подивилася на нього. Її серце билося швидше, але вона все одно залишалася холодною, наче впала в холодний світ, де немає місця для емоцій.

— Що ти робиш? Перестань. - Роксана стала між ним та стіною яку він гатив кулаком.

Нік, нарешті, зупинився. Його руки боліли від ударів, але серце було вражене ще більше. Він не міг зрозуміти, чому вона не може просто пояснити все, чому так важко розповісти правду, навіть якщо вона болюча.

— Скажи мені правду, Роксана. Якщо ти не розповіси, я не зможу більше це витримати. Ти хочеш, мене знищити? — його голос став тихішим, але від того ще більш зловісним.

Роксана нарешті побачила, що його гнів і біль — це не лише злість на неї, а й щось набагато глибше. Це була любов, яка потребувала правди, потребувала бути частиною всього, що відбувається навколо. І саме тому вона, зібравши всю свою рішучість, сказала:

— Добре! Добре я все розповім. Тільки заспокойся будь ласка.

Нік затих, і серце його трошки заспокоїлося. Але серце ще боліло від того, що це сталося, і від того, що він був відсторонений від цієї правди.

Роксана обняла його так сильно, як давно не обнімала. Він підняв руки і обняв її у відповідь. Окунувши обличчя в її темне волосся. Коли він відчув коханий серцю запах, він заспокоївся. В голові промайнуло лише одне "Я так тебе люблю".